19.06.2010 21:45
«Чотири пори кохання», Сергій Мокрицький
У суботу 26 червня о 00:10 в останній у цьому сезоні програмі – дебютна стрічка російського режисера українського походження Сергія Мокрицького «Чотири пори кохання»/ «Четыре возраста любви» (2008, Росія).
«Чотири пори кохання» – це чотири новели, кожна з яких пов’язана з певною порою року, а також віддалено, але програмово, перегукується з якимось із біблійних сюжетів, починаючи від знаної всіма історії про Адама і Єву…
В кожнім разі, «Чотири пори кохання» (в ориґіналі – «Четыре времени любви») – це низка драматичних екзистенціальних історій, події яких розгортаються в сучасній Росії… Коли ж вести про мистецькі чесноти стрічки, то варто зауважити на особливій емоційній ролі пейзажу, що можна пояснити і першою кінопрофесією постановника; зверніть увагу… Разом із тим, це, сказати б, дуже акторський фільм. І якщо кохати люди здатні що в 15 років, що в 75, то й у картині «Чотири пори кохання» знайшлося драматургічного матеріалу проявити себе і російським акторам-дебютантам, і виконавцям середнього покоління, і воістину ветеранам екрана. Власне, в новелі «Зима» блискуче розгортають свій дует пенсіонери у виконанні Іґоря Ясуловича та Лії Ахеджакової, які потрапляють до екстраординарної ситуації. Це коли найзаповітніші мрії збуваються, але так неочікувано і несподівано, що й не відомо, що із цим робити...
Принагідно кілька слів про Ахеджакову. Вона, звісно, чудово відома старшому й середньому поколінню глядачів за комедіями Ельдара Рязанова «Іронія долі», «Службовий роман» та інших. Зауважу, Ахеджакова до кіна прийшла, як і багато акторів, із театру. Її ж театральна кар’єра розпочалася із втілення образу поросяти у виставі Театру юного глядача. Актриса згадує, що грала цього «видатного» персонажа третім складом, доки прем’єрна виконавиця ролі Наф-Нафа була вагітною, а згодом переграла усіх трьох поросят, доки решта актрис своєю чергою народжували. Якось довелося грати навіть одну з курячих ніжок, на яких пересувалась казкова хатинка Баби Яги... Це, так би мовити, маловідомі штрихи до творчості. На відміну від епіграми Валєнтіна Ґафта – «Актриса Лия Ахеджакова всегда играет одинаково», що була переписана, як реакція на образу акторки, й постала у такому вигляді – «Всегда играет одинаково актриса Лия Ахеджакова. Великолепно! В самом деле всегда играет на пределе»… Але я веду до ще одного творчого конфлікту поміж цими двома видатними російськими акторами, конфлікту вісімнадцятилітньої давности. Це коли Ґафт сказав, а Лія Ахеджакова знову образилася: «Ти геніально граєш! Кожен кадр – це шедевр! Але закінчуй грати репризи! Грай долю!»… От, власне, у фільмі «Чотири пори кохання» Ахеджакова грає не репризу, а саме долю.
З постановником картини Сергієм Мокрицьким я зазнайомився у Москві в середині 90-х, коли він нещодавно закінчив операторський факультет ВДІКу і потерпав через тодішнє малокартиння в російському кіні, працюючи на телебаченні. У нього чудовий операторський досвід у документалістиці – зокрема, три роки фільмував хроніку життя Алєксандра Солженіцина. А від початку двотисячних – переважно кіно ігрове… Сергій наш земляк, він народився і виріс у поліському селі Поліянівці, що на Житомирщині. Його ж дружина Наталя Мокрицька, яка продюсувала і «Чотири пори кохання», і резонансні стрічки театрального й кінорежисера Кірілла Сєрєбрєннікова «Зображаючи жертву» та «Юріїв день», теж має українське походження. Нині ж вона, до речі, ще й заснувала в Росії дистриб’юторську компанію з підозріло знайомою для нас із вами назвою – «Аргумент кино». Ну що ж, у кіна вистачить арґументів і на Україну, і на Росію, і на решту світу, не сумніваюсь.
Стрічку «Чотири пори» кохання дуже тепло прийняли на позаторішньому Відкритому російському кінофестивалі «Кінотавр», де їй справжньою нагородою були найтриваліші аплодисменти вибагливої фестивальної публіки, яка вочевидь виявилася спраглою драматичних людських історій на екрані. Подивимось і ми…