05.06.2010 17:48

«Втеча з в’язниці», Руперт Ваятт

У програмі 6 червня о 01:50 – фільм, що він створений в британсько-ірландській копродукції – тюремна драма англійського режисера Руперта Ваятта «Втеча з в’язниці» / The Escapist (2008, Велика Британія – Ірландія).

Френк Перрі – старий тюремний вовк. Та й зрозуміло – він суворо тягне пожиттєвий термін. Зона для нього вже й не покара, а ніби рідний дім, комфортабельна клітка, в якій він – насуплений мовчазний звір… Та якось із волі приходить лиха вістка, що його донька, з якою у Френка ніколи не складалося, смертельно хвора. Розуміючи, що це його останній шанс для спокути гріхів, наш герой схиляє різномасту команду зеків до втечі, яка, на перший погляд, видається неможливою…

Зауважимо, що ориґінальна назва цього фільму – The Escapist. Ну а поняття ескейпізм, нагадаю, походить від англійського escape, себто – втекти, врятуватися. Тож ескейпізм – це бажання людини втекти від дійсности до світу ілюзій. Часто воно виникає у кризових ситуаціях і може проявлятися у вигляді фізичної втечи від цивілізації (кудись до глухого села, ачи в джунґлі), а також – коли людина, не ізольована від суспільства, втрачає інтерес до загальноприйнятих у суспільстві цінностей. Натомість вона віддає перевагу примарному світові мрій… Даруйте за всі ці пояснення, але один із можливих ключів до прочитання фільму, який ми сьогодні подивимося, криється саме у вищеописаному тлумаченні ориґінальної його назви.

Між іншим, цій картині дісталася нагорода в царині британського незалежного кіна – «Втечу з в’язниці» визнано найвищим досягнення у незалежному кіновиробництві 2008 року. Також чудовий – виразний, колоритний, потужний – шотландський актор Браян Кокс, що він у цьому випадку виступив також у якості одного із продюсерів, отримав, власне, шотландську національну кінонагороду за виконання головної ролі. Браян Кокс має 64 роки і надзвичайно активний – на сьогодні встиг зіграти майже півтори сотні ролей у кіні й на телебаченні. Скажімо, лишень минулого, 2009-го, – цілий десяток! Ви його могли бачити у таких знаних фільмах, як «Хоробре серце» Мела Ґібсона, «Матч-пойнт» Вуді Аллена, «Троя» Вольфґанґа Петерсона, а чи в серії про пригоди таємного аґента Борна. Цікаво, що він також виступив у ролі оповідача в документальному біографічному фільні Міхала Лєщиловського «Режисер Андрєй Тарковський». Частенько режисери пропонують йому ролі, скажемо так, неприємних персонажів, у яких він завжди дуже переконливий.

Отже, «Втеча з в’язниці». Сама назва надзвичайно промовиста. Та, з одного боку, це справді класичний фільм про втечу з в’язниці – з джентельменським набором героїв та обставин. А з іншого – це кіно й ніби не про тюрму. Вона тут виступає радше символом несвободи. Неможливо досягти того, що для тебе насправді є цінним. Неможливо поєднатися з тим, хто для тебе воістину є найдорожчим.

У «Втечі з в’язниці» вам випаде можливість насолодитися прекрасною грою ґрона пречудових британських (і не тільки) акторів. Зокрема тут, окрім Браяна Кокса, також виступає Джозеф Файнс – той самий, що блискуче виконав заголовну роль у незабутньому й бурлескному «Закоханому Шекспірі» Джона Меддена.

Попередимо самовпевнених глядачів: чи не одразу комусь може здатися, що сюжетну розв’язку легко вирахувати. Помиляєтеся, це абсолютно нерозв’язуваний ребус. Тільки додивившись до кінця, можна дійти справжньої суті цієї драматичної історії, круто замішаної із правдивим трилером. Та фільм і без того не відпустить…

Кіноісторія знає величезну кількість втеч із в’язниці. Це одна з найрозробленіших у кінематографі тем, яка може слугувати і слугує чудовим полігоном для випробування найрізноманітніших цивілізаційних ідей. У кожного часу – своя тюрма і своя втеча.

Скажімо, у фільмі Стенлі Креймера «Скуті одним ланцюгом» незапланована втеча з в’язниці прикутих одне до одного білого та чорношкірого в’язнів дає нагоду режисерові розповісти про суспільні стереотипи Америки кінця п’ятдесятих років двадцятого століття з їхньою расовою нетерпимістю та зверхністю. Водночас це історія про потребу в людської солідарності, про органічність суспільних зв’язків. Тут утеча з тюрми позначає віднайдення свободи у найширшому розумінні цього слова, бо йдеться, зрештою, не стільки про фізичну, скільки про духовну свободу.

Власне, свобода і є найголовішою категорією картин про втечу з в’язниці. Це цілком очевидно, інакше навіщо тоді покидати тюремні стіни? Правдивим гімном свободи можна вважати картину Френкліна Шеффнера «Метелик», зафільмовану 1973 року. Один з головних героїв цієї історії – зламувач сейфів на прізвисько Метелик, одержимий втечею з  в’язниці на острові Диявола у французькій Ґвіані. Власне, уся картина – це розповідь про кілька спроб утечі, з яких тільки остання стає успішною. Вже старим та немічним Метелик виривається на свободу.

Автором сценарію стрічки «Метелик» був знаменитий Дональд Трамбо, переслідуваний у часи маккаризму сповідувач ідеї класової боротьби. Зрештою, ліві ідеї у картині не такі очевидні, бо найголовнішим залишається  все ж потяг людини до свободи, який не згасне, поки людина залишається живою.

Історія про втечу з в’язниці може бути гарною нагодою показати також зіткнення різних цивілізацій, як це сталося в картині Алана Паркера «Опівнічний експрес». Головний герой тут молодий легковажний чоловік на імя Біллі Гейс потрапляє до турецької в’язниці через спробу провести на собі гашиш. В аеропорту його затримують та садять до турецької тюрми.

Біллі Гейс не просто порушує закон, він опиняється у незрозумілому та ворожому середовищі, яке тримається на відмінних від звичних для нього цивілізаційних засадах. Тюрецька тюрма і взагалі турецьке правосуддя у картині – це справжнє пекло для західної людини, яку слід покинути за будь-яку ціну.

У розповіді про кіновтечу з кінотюрми важко обійтися без мистецьких висловлювань на цю тему. Одне з найцікавіших 1986 року зафільмував американський незалежний кінорежисер Джім Джармуш. Його картина називається «Поза законом» і в ній ідеться про трьох несхожих між собою молодих людей, які одного дня опиняються в одній в’язничній камері. Фільм, власне, є історією стосунків цих людей, які здебільшого обмежуються розмовами на абстрактні теми. І саме ці розмови у картині і мають найбільше значення. Товаришам по неволі вдається втекти, проте їхнє перебування за тюремними мурами мало чи відрізнятиметься від перебування у в’язничній камері.

Висновок Джармуша цілком очевидний – людське життя важко виміряти, а тим більше, звести до звичних категорій – цінністю для людини може стати все що завгодно. І в цьому випадку тюрма буде тільки однією із суто зовнішніх обставин її життя, зрештою, як і перебування людини на волі.

Своєрідною вершиною цілого ареалу фільмів про втечу із в’язниці, до певної міри його квітесенцією, є картина Френка Дарабонта «Втеча із Шоушенка». Тут змішано усе: жорстокість ув’язнення, несправедливість тюремного начальства, справжня чоловіча дружба і нездоланний потяг до свободи. Головний герой – неймовірно розумний та інтеліґентий банківський клерк Едді Дюфрейн – змагається не стільки із зовнішніми обставинами, скільки з власною наївністю. Його втеча із Шоушенка, його перемога над ворогами читається у картині як правдива перемога над злом, якими б воно гаслами не прикривалося.

6 червня в АРҐУМЕНТІ-КІНО одне з найновіших висловлювань на давню тюремну тему. Ориґінальність стрічки Руперта Ваятта «Втеча з в’язниці» насамперед у її незвичній структурі. Фільм цілком відображає сучасний кінематограф з його умілим дозуванням інформації та майстерним створенням кінематографічної ілюзії, яку неможливо відрізнити від правди. Стрічка багато в чому схожа на комп’ютерну гру, у якій проходження чергового рівня аж ніяк не гарантує перемоги. За фільмом цікаво спостерігати. Проте, як і в класичних картинах про втечу з тюрми, картина Ваятта виводить на перший план гуманістичні цінності, серед яких найпершими  виступають людська свобода та людська гідність.

Ігор Грабович