|
Всеукраїнські свята
 |
Всеукраїнський огляд-конкурс автентичних колективів на приз Гната Танцюри
Гнат Трохимович Танцюра — видатний український фольклорист. Народився в с. Зятківці Гайсинського району Вінницької області 10 червня 1901 р. Помер 12 листопада 1962 р. в м. Гайсині, де й похований.
Обласне свято фольклору ім. Г.Танцюри, започатковане управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості та відділом культури Гайсинської райдержадміністрації, проводиться щорічно в м. Гайсині.
У 2001 році, до 100-річчя від дня народження фольклориста, управлінням культури Вінницької облдержадміністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості, при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнографії ім. М. Рильського, у м. Вінниці був започаткований Всеукраїнський огляд-конкурс автентичних колективів на приз ім. Г. Танцюри. Періодичність проведення — раз у п’ять років.
У 2006 році у м. Гайсині пройшов ІІ Всеукраїнський фестиваль-конкурс фольклорних колективів на приз Гната Танцюри, присвячений 105-ій річниці з дня народження відомого фольклориста. В ньому взяли участь 46 співочих та обрядових гуртів і 19 солістів з 11 областей. В рамках фестивалю-конкурсу у м. Вінниці була проведена Міжнародна науково-практична конференція „Подільський фольклор у збиранні та дослідженні”.
Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка»
Започатковане у 1993 році в м. Могилеві-Подільському Вінницької області, на батьківщині майстра народної творчості, фольклористки, заслуженого працівника культури України Марії Авксентіївни Руденко (14.11.1915 — 12.05.2003).
Організатори свята — управління культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницький обласний центр народної творчості, Могилів-Подільська райдержадміністрація та міська рада, Могилів-Подільський Будинок народної творчості, при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної Спілки майстрів народного мистецтва України.
ІІ Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка» відбулось у 2002 році.
ІІІ Всеукраїнське свято народного мистецтва „Українська витинанка”, присвячене 90-річчю від дня народження народної майстрині Марії Руденко, пройшло у 2005 році. В ньому взяли участь близько 40 майстрів з різних куточків України. У програмі свята були семінари-практикуми, творчі зустрічі за круглим столом, майстер-класи, виставки робіт, виготовлених учасниками свята, святковий концерт, екскурсії в м. Могилів-Подільський, музей етнографії і народного мистецтва ім. М.Руденко, поїздка в с. Слобода-Яришівська, де народилася майстриня, Лядівський скельний монастир. З робіт, створених майстрами під час свят, зібрано фонд і відкрито Музей витинанки.
Періодичність проведення — раз у три роки.
Всеукраїнський симпозіум скульпторів–каменотесів „Подільський оберіг”
Митців із різних куточків України щороку збирає Всеукраїнський симпозіум скульпторів-каменотесів „Подільський оберег”, що з 1986 року проводиться в селі Буша Ямпільського району. Започаткований управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості, Ямпільською райдержадміністрацією та районною радою при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Село Буша має героїчну історію. В роки Визвольної війни 1648—1654 років Буша — сотенне містечко Брацлавського полку — стала одним із важливих форпостів у боротьбі українського народу за свою державність.
У листопаді 1654 року нескорені захисники містечка-фортеці, яку вороги називали „Малим Кам’янцем”, упродовж двох діб утримували облогу вишколеного польського війська, німецьких ландскнехтів і татарської кінноти. Вони загинули, але не здалися на милість ворогів. Знаменита Буша і скельним храмом із художніми наскельними рельєфами, які не мають аналогів у всій Україні.
За час проведення симпозіумів майстрами створено Бушанський музей скульптури під відкритим небом, якому постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2000 року присвоєно статус Державного історико-культурного заповідника.
Всеукраїнський симпозіум-практикум з народного гончарства „Бубнівська кераміка”
Започаткований в селі Бубнівка Гайсинського району в 1995 році управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості, Гайсинською районною радою, при підтримці Міністерства культури України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України на базі художнього об’єднання ”Бубнівська кераміка”, створеного місцевими ентузіастами–гончарами.
Бубнівка здавна славиться глибокими традиціями, красою та своєрідним характером керамічних виробів. Наявність якісної сировини: глини, глею, первісного каоліну, запозичення кращих традицій подільських гончарів призвели до створення у Бубнівці відомого не тільки на Поділлі, а й в Україні гончарного осередку.
Сьогодні „Бубнівська кераміка” згуртовує навколо себе майстрів з різних куточків України.
Керамічні вироби, виготовлені майстрами під час пленерів, зберігаються в музеї-садибі братів Якова та Якима Герасименків — відомих майстрів бубнівського розписного гончарства.
Всеукраїнське свято кобзарського мистецтва ім. В. Перепелюка «Струни вічності»
Володимир Максимович Перепелюк — відомий кобзар, композитор, письменник, народний майстер. Народився у с. Боришківці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області 21 листопада 1910 року. Тривалий час жив у смт Вороновиця Вінницького району Вінницької області, де і помер 3 липня 2000 року.
У 2001 році управлінням культури Вінницької облдержадміністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості, при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної Спілки кобзарів України започатковане обласне свято кобзарського мистецтва ім. В. Перепелюка «Струни вічності».
У 2003 році було пройшло І Всеукраїнське свято кобзарського мистецтва ім. В. Перепелюка «Струни вічності». В 2005 році до 95-річчя від дня народження В. Перепелюка було проведено ІІ Всеукраїнське свято.
В рамках свята проводиться огляд-конкурс солістів, ансамблів, капел бандуристів міст України, організовується майстер-клас, гала-концерт та концерти в сільських закладах культури області.
Періодичність проведення свята — раз у п’ять років.
І Всеукраїнське свято народного мистецтва „Великодня писанка” пройшло у м. Вінниці 11-13 квітня 2007 року. В ньому взяли участь 27 писанкарок, в т. ч. 14 — з 10 областей України. В програмі свята відбулися майстер-класи за участю провідних майстринь та виставка „Великодня писанка — 2007”.
Всеукраїнське свято сатири та гумору ім. С.Руданського
Традиційне свято сатири та гумору, присвячене 175-ій річниці від дня народження автора українських співомовок Степана Руданського, відбулось на його малій батьківщині в селі Хомутинцях Калинівського району.
Засноване 1981 року, воно до цього часу не втратило привабливості для місцевих жителів і письменників-гумористів. У його програмі є декілька пунктів, котрі не змінювались роками. Це читання творів Руданського, літературний вечір, присвячений його пам'яті, та вручення щорічної літературно-мистецької премії Руданського новим лауреатам.
З часом доброю традицією стало і видання до цієї дати книг. Цьогорічна має назву "Всміхається Руданському нове тисячоліття", і зібрала твори понад 20-ти лауреатів премії Руданського, яка набула статусу всеукраїнської і зміцніла у фінансовому плані до 10-ти тис. грн.
Вперше за всю історію свята сатири та гумору було погашено поштову марку та конверт із зображенням Степана Руданського. Тиражем 200 тис. примірників їх видано у видавництві "Марка України".
Щороку Укрпошта гасить 4-5 марок, присвячених видатним діячам регіону. У такий спосіб на Вінниччині було відзначено ювілейну дату заснування міста Тульчин, музею Суворова у селі Тиманівці, міста Бар, музею Пирогова.
За два дні свята, в Хомутинцях та Калинівці, перед його глядачами виступили 7 фольклорних аматорських колективів. У тому числі народний гурт “Вишня” вінницького державного аграрного університету, народний гурт “Подільські музики” РБК Вінницького району, народний театр естради Переорського СК, аматори з Барського, Бершадського, Шаргородського та Калинівського району.
Як завжди, взяли участь у святі майстри народної творчості. Цього разу це був Іван Грищук з Вінниці та Іван Горобчук, Олександр Свіргун зі Стрижавки, Наталя Шпак з Туробова та інші.
Починаючи з цього року з ініціативи Вінницької організації Національної спілки письменників започатковано Всеукраїнське літературно-мистецьке свято імені Степана Руданського з періодичністю проведення раз у три роки.
Внесок Степана Руданського в українську культуру неоціненний. Син сільського священика, котрий мріяв, щоб його найобдарованіший нащадок «вийшов у люди», замість духовної кар'єри обрав клопітку працю лікаря і непевне, сповнене мрій і сподівань, але нічим реально не підкріплене життя віршотворця
Хлопчик ще змалку захопився народною піснею, живим українським словом. Проте він виявив бажання лікувати не лише душі людей, a й тіла, ставши лікарем. Через свою приналежність до духовного стану Степан став спочатку вільним слухачем медика-хірургічної академії, i лише через деякий час повноправним студентом. Брак коштів, життя надголодь, несприятливий клімат Петербурга спричинили захворювання на туберкульоз, яке ледь не скінчилось фатально на 27 році життя поета. Тому, закінчивши наступного року академію, Руданський виїхав на роботу до Ялти на посаду міського лікаря - тамтешній клімат був сприятливим для хворих на сухоти
Але й тут його не покидали нестатки. Добросердний лікар не брав плати з бідняків, відвідував хворих, роз'їжджаючи на власний кошт.
Все життя Руданського було сповнене активним неспокоєм. Він захоплювався й громадською роботою, за що навіть був обраним почесним мировим суддею. Письменник є зразком вродженої порядності і шляхетності, яка проте, стала на заваді його щасливого особистого життя.
Знаючи про свою хворобу, а отже недовговічність, він не дозволив собі взяти шлюб з молодою дівчиною, а одружився на багатодітній вдові Явдосі Широкій, яка й народила йому сина та дочку.
Все життя Руданського було боротьбою: з хворобою, з нечесними купцями, котрі писали на непоступливого лікаря доноси, розпускали брехливі плітки, проте за висококваліфікованого й сумлінного фахівця заступалася висока адміністрація..
Коли 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, Степан Васильович кинув усі сили на її подолання, і врешті захворів і сам. Від хвороби він оклигав, та вона сильно підірвала його здоров'я, і в травні 1873 року, не доживши до сорока років, письменник помер від сухот.
Руданський залишив нам величезний спадок. Проте найбільше захоплення викликає те, що попри всі нестатки, страждання, якими було насичене його життя, Степан Васильович зумів дивитися на світ із гумором, і навіть більше, піднести цей жанр до високого рівня. Саме тому ми й вшановуємо цього великого митця як славетного українського гумориста.
Поетична творчість Степана Руданського охоплює понад два десятиліття і ділиться на три періоди: кам'янець-подільський, петербурзький, на який припадає розквіт його таланту, і ялтинський. Перший період характеризується прилученням поета до естетики романтизму, виробленням оригінальних жанрів. Уже в ранній ліриці він виявив значний поетичний хист, його твори відзначаються мелодійністю і пісенністю (поезії «забудь мене», «Ти не моя», «Сиротина я безродний»). Балади «Упир» , «Розмай», «Люба» «Хрест на горі» своїм ліризмом, реалістичністю у відтворенні українського життя продовжили традиції Т. Шевченка.
Змалку призвичаєний до народних традицій, усної народної творчості, Степан Васильович відвідував у Кам'янці-Подільському народознавчий гурток та створив у 1852 році дві рукописні збірки «Народные малороссийские, собранные в Подольской губернии С.В.Р.». Записані ним переважно в рідних Хомутинцях 113 прислів'їв і приказок опублікував згодом Матвій Номис у книзі «Українські прислів'я, приказки і таке інше» (1864), частина записаних ним легенд увійшла до Збірки Михайла Драгоманова «Малороссийские народные предания и рассказы» (1876).
Внеском в реалістичну літературну спадщину ХІХ століття є громадянська лірика поета («Наука», «Гей, бики!», «До України» , Псалом 136» та ін.). Патріотична пісня «Ой з-за гори, із-за кручі» висловлює споконвічні мрії українців: Може, знову розв'яжуться зв'язанії руки, Може, знову бряжчатимуть козацькі шаблюки.
У ці ж роки на основі історіографічних праць М. Бантиша-Каменського, М. Маркевича, Степан Руданський створив історичні поеми-хроніки періоду Гетьманщини: «Іван Мазепа, гетьман український», «Павло Апостол», «Мініх», «Павло Полуботок», «Іван Скоропада». А шедевр інтимної лірики «Повій, вітре, на Вкраїну» став улюбленою народною піснею і перекладений на десятки мов народів світу.
Відомі три рукописні книжечки «Співомовки козака Вінка Руданського», що об'єднали його твори, написані з 1851 по 1860 роки, та упорядковані й начисто переписані самим автором. Всі свої твори поет називав «співомовками». Пізніше власне співомовками назвуть сатирично-гумористичні вірші Руданського, написані здебільшого y формі коломийки за змістом прислів'їв, приказок i народник анекдотів.
Степан Руданський переклав або переспівав низку творів з польської, чеської,
російської, німецької та інших літератур. Головною справою поетового життя назвав Іван Франко переклад Гомерової «Іліади» - перший повний переклад геніального епосу українською мовою. Заслуговує на увагу і переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою.
Дослідник творчості нашого видатного земляка Григорій Латник зазначив: “Я вважаю гуморески-співомовки Степана Руданського гідними порівняння з книжкою великого французького письменника-гуманіста доби середньовіччя Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». А ще гадаю, що царська та більшовицька цензура і меншовартісно-малоросійський переляк просто вкрали у кількох поколінь українською народу сміх поета-самородка Степана Руданського».
|
|