до списку
Валерій Нонік: міліціонер, рибалка, батько «Міс Житомир»…
04.06.2010
Начальник обласної міліції в своєму першому інтерв’ю у Вінниці, яке дав «Місту», розповів про свою сім»ю, як потрапив у міліцію і як ловив форель по 10 євро за кожну рибину
З 22 березня вінницьку міліцію очолює генерал-майор Валерій Нонік. І хоча минуло вже два місяці, пересічному вінничанину досі мало що відомо про нього.
Сподіваємось, ці прогалини заповнить перше ексклюзивне інтерв’ю генерала Ноніка, яке він дав “Місту”.
Генерал – корінний житомирянин. В Житомирі жили ще його прапрадіди, пам»ять про яких він береже разом з їх вінчальними іконками ХYIII віку. Від Вінниці раніше, коли приїздив по роботі, каже, не був у захопленні. Може тому, що бачив її лише від Київської до УВС на Тетральній. А от зараз Вінниця подобається йому з кожним днем все більше, - «красиве доглянуте місто, приємні в спілкуванні люди…»
— Як Валерій Нонік взагалі потрапив у міліцію? Яка у вас цивільна професія?
- Вчитель фізвиховання. А про міліцію я мріяв з дитинства. Але коли прийшов після педінституту, сказали - треба відслужити. То в армію я пішов у 22 роки. Служив в ракетних військах в Стрию Львівської області на командному пункті ПВО округу. Отримав звання офіцера запасу, став кандидатом в члени КПРС, і за переконаннями, до речі.
- Після «помаранчевої зачистки» органів у 2005-му ви пішли на статуснішу й мабуть що прибутковішу роботу, але знову повернулися в міліцію.
- Зрозумійте, міліція – це моє, я люблю цю справу. Коли, скажімо, рибалка підсікає рибу, він отримує задоволення, у нього викид адреналіну в кров. У мене, коли береш групу розбійників чи розкриваєш серйозне вбивство, повірте, схожий стан.
- Ви любите ризик?
- Якби не любив, то, мабуть, не працював би в органах стільки років.
- А в казино граєте?
- Практично ні. В рулетку точно ніколи не грав. А от в покер, то кілька разів на відпочинку було.
- А притопити газ за кермом?
- Я за кермом вже 26 років. Але останнім часом більше з водієм, бо їдеш і як не телефон розривається, то над чимось роздумуєш, аналізуєш…
- Яка ваша спеціалізація в органах?
- Мабуть, що бандитизм, бо найбільше, 14 років, я пропрацював в УБОЗі.
- Якісь справи найбільше запам»ятались? Перші чи найгучніші…
- Так відразу й не скажеш, бо де працював, там брав участь у всіх резонансних справах. Це сотні… Коли був заступником начальника УБОЗу в Житомирі, то порушували в рік по 5 справ за 69-ю (бандитизм). І всі вони були визнані судом як бандформування… Приймав участь в пошуках Онопрієнка, будучи в республіканському штабі, що базувався в Коростені… Пам»ятаю, як ще опером в Нікополі працював по банді, що бомбила сейфи. Головним у них був такий собі «смотрящий», авторитет по їх законам. До речі, тоді познайомився з Валерієм Литвином, який вже керував у Вінниці міліцією. Тоді він був опером з Каховки, ми разом сиділи в засадах.
Пересікались і з вінничанами. На початку 2000-х бусики на дорогах грабувала так звана группа Шекені. То вінницькі хлопці перетнулись з ними і гнали аж до Ружинського району, де вони у селі Верхівня кинули машину. Там підключились ми, прочесали ліс і трьох затримали… Самого Шекеню взяли в Кіровограді, коли я вже там працював…
- Досі живете самі в міліцейському готелі?
- Так.
- Самі щось готуєте там?
- Інколи. Яєшню пожарити, картоплю зварити…
- А які ваші улюблені страви?
- Сало, мабуть ( сміється, -авт.). Я до їжі неперебірливий. Голубці люблю, домашні котлети… А якщо ще й з печі… Я виріс у будинку в центрі міста, але в нас була піч і я досі пам»ятаю, яку смакоту готувала там бабуся, - вона працювала кухарем у військовому госпіталі. То коли будувався сам в 2002 році, не забув і про піч.
- І хто в ній готує?
- Дуже рідко, але я.
- А ваша дружина?
- Ні, вона городська, в печі не вміє. Вона дуже смачно готує, але
на плиті.
- Розкажіть про свою родину, як часто зараз бачитесь з домашніми…
- Дружина, Марина Георгіївна, працювала викладачем в педучилищі, де читала теорію педагогіки та психології. Зараз виховує онуків.
В цьому році 13 вересня буде 30 років нашого спільного життя. Маю двох доньок – Каріні 27 років, а Юля – випускниця. Двоє онуків: Гліб у першому класі, а Валерію два рочки.
- Прізвище Нонік досить відоме у модельному світі Житомиру…
- Так, Каріна була «Міс Житомир» у 2000-му році. А сім»я… Вона завжди була разом зі мною, де не служив - і в Нікополі, і в Кіровограді, і в Чернігові. Думаю, що й тепер переїдуть до мене, просто Юля саме школу закінчувала, а в Гліба був перший класс. Не варто було зриватись. Я після призначення лише раз був у Житомирі, відпросився в міністра на поминальні дні. Зате вони всі приїздять до мене майже кожні вихідні.
- Куди ви їздите відпочивати?
- В Єгипті я був перший раз і, як кажуть, востаннє. В Турції – теж. Це не мій відпочинок, не люблю лежати на пляжі. А от що я люблю – це Одесу. Дух цього міста, говір одеситів, просто походити Привозом і послухати їх…
- Можете назвати свій улюблений ресторан?
- Я більше люблю, як сказав один голова колгоспу, - все життя випивав на капоті уазика, і не знав, що це називається фуршетом. Щоб свіже повітря, природа. А ресторани, чесно скажу, мені не дуже. Хіба що вже, як кажуть, безвихідна ситуація.
Хоча відзначу, що коли ми разом з губернатором (Демішканом –авт.) вітали ветеранів на 9 травня в «Дубовому гаю», то стіл був накритий чудовий і приготовлено дуже смачно.
- Маєте улюблений магазин/бренд одягу, який носите?
- Я у Вінниці ще в жодному магазині не був, чесно. А гардероб у мене в основному з житомирського магазину «Класік», бо маю проблему зі своїм розміром, а там дівчата це знають і завжди для мене щось залишають. Мені подобаються класичні костюми, але я дивлюсь не на «бріоні-каваллі», а на те, як зроблено, колір… До речі, був на фабриці «Володарка» і скажу, що вони випускають дуже достойну продукцію.
- На якій машині їздите?
- На службовій «тойоті». Сам маю «Мерседес GL 450”, джип. На ньому їздить старша донька.
- Поза роботою яке хоббі маєте?
- Я довгий час займався спортом. Вже багато років є головою Федерації баскетболу Житомирської області. Професійного баскетболу в місті зараз немає, зате у нас один з найсильніших ветеранських клубів і ми щороку проводимо міжнародний турнір імені Корольова серед ветеранів. Так що знайомий з Волковим, Ахромаєвим, Ткаченко, Сабонісом...
- О! То якщо при дверях кабінету почепити баскетбольного кошика, ви мабуть зможете просто з-за столу закинути м»яча…
- Вже напевно ні. Не той вік вже. Ще я дуже люблю рибалку, полювання. Але полювання вже не стільки постріляти, як провести вихідний в лісі і в колі друзів. А рибалку - карпову. І тільки вудочками. Але востаннє за браком часу рибалив ще восени минулого року на Житомирщині.
- І який рекордний трофей впіймали?
- Коропа на 5-6 кілограмів. Років чотири назад в Бердичівському районі.
- А за кордоном рибалити не доводилось?
- Коли був у Турції, то там в готелі пропонувались тури на форель. Але за пійману рибку треба платити дуже серйозні гроші, 10 євро за кожну форель. Якщо впіймав і відпустив, то менше, - ціну задоволення від рибалки.
ДОСЬЄ
Генерал-майор мiлiцiї Нонік Валерій Вікторович
Народився 16 травня 1959 р. в Житомирі.
Закінчив Чернігівський педагогічний інститут, Київську вищу школу МВС.
В органах з 1983 р. В 2003-2005 рр. очолював УМВС в Кіровоградській області.
Певний час був керівником охорони Блоку Литвина. З 2007 р. - начальник УМВС у Чернігівській області.
Улюблена книга – «В августе 44-го» (про Смерш)
Улюблений фільм – серіал «Ліквідація».
Улюблена тварина – собака. Вдома його чекають бельгійська вівчарка Аза, німецька вівчарка Ніка і йоркширський тер»єр Томмі.
Перші зароблені гроші (школярем підробляв як вантажник) віддав своїй бабусі.
Головним досягненням в житті вважає сім»ю та коло сімейних друзів.
Сподіваємось, ці прогалини заповнить перше ексклюзивне інтерв’ю генерала Ноніка, яке він дав “Місту”.
Генерал – корінний житомирянин. В Житомирі жили ще його прапрадіди, пам»ять про яких він береже разом з їх вінчальними іконками ХYIII віку. Від Вінниці раніше, коли приїздив по роботі, каже, не був у захопленні. Може тому, що бачив її лише від Київської до УВС на Тетральній. А от зараз Вінниця подобається йому з кожним днем все більше, - «красиве доглянуте місто, приємні в спілкуванні люди…»
— Як Валерій Нонік взагалі потрапив у міліцію? Яка у вас цивільна професія?
- Вчитель фізвиховання. А про міліцію я мріяв з дитинства. Але коли прийшов після педінституту, сказали - треба відслужити. То в армію я пішов у 22 роки. Служив в ракетних військах в Стрию Львівської області на командному пункті ПВО округу. Отримав звання офіцера запасу, став кандидатом в члени КПРС, і за переконаннями, до речі.
- Після «помаранчевої зачистки» органів у 2005-му ви пішли на статуснішу й мабуть що прибутковішу роботу, але знову повернулися в міліцію.
- Зрозумійте, міліція – це моє, я люблю цю справу. Коли, скажімо, рибалка підсікає рибу, він отримує задоволення, у нього викид адреналіну в кров. У мене, коли береш групу розбійників чи розкриваєш серйозне вбивство, повірте, схожий стан.
- Ви любите ризик?
- Якби не любив, то, мабуть, не працював би в органах стільки років.
- А в казино граєте?
- Практично ні. В рулетку точно ніколи не грав. А от в покер, то кілька разів на відпочинку було.
- А притопити газ за кермом?
- Я за кермом вже 26 років. Але останнім часом більше з водієм, бо їдеш і як не телефон розривається, то над чимось роздумуєш, аналізуєш…
- Яка ваша спеціалізація в органах?
- Мабуть, що бандитизм, бо найбільше, 14 років, я пропрацював в УБОЗі.
- Якісь справи найбільше запам»ятались? Перші чи найгучніші…
- Так відразу й не скажеш, бо де працював, там брав участь у всіх резонансних справах. Це сотні… Коли був заступником начальника УБОЗу в Житомирі, то порушували в рік по 5 справ за 69-ю (бандитизм). І всі вони були визнані судом як бандформування… Приймав участь в пошуках Онопрієнка, будучи в республіканському штабі, що базувався в Коростені… Пам»ятаю, як ще опером в Нікополі працював по банді, що бомбила сейфи. Головним у них був такий собі «смотрящий», авторитет по їх законам. До речі, тоді познайомився з Валерієм Литвином, який вже керував у Вінниці міліцією. Тоді він був опером з Каховки, ми разом сиділи в засадах.
Пересікались і з вінничанами. На початку 2000-х бусики на дорогах грабувала так звана группа Шекені. То вінницькі хлопці перетнулись з ними і гнали аж до Ружинського району, де вони у селі Верхівня кинули машину. Там підключились ми, прочесали ліс і трьох затримали… Самого Шекеню взяли в Кіровограді, коли я вже там працював…
- Досі живете самі в міліцейському готелі?
- Так.
- Самі щось готуєте там?
- Інколи. Яєшню пожарити, картоплю зварити…
- А які ваші улюблені страви?
- Сало, мабуть ( сміється, -авт.). Я до їжі неперебірливий. Голубці люблю, домашні котлети… А якщо ще й з печі… Я виріс у будинку в центрі міста, але в нас була піч і я досі пам»ятаю, яку смакоту готувала там бабуся, - вона працювала кухарем у військовому госпіталі. То коли будувався сам в 2002 році, не забув і про піч.
- І хто в ній готує?
- Дуже рідко, але я.
- А ваша дружина?
- Ні, вона городська, в печі не вміє. Вона дуже смачно готує, але
на плиті.
- Розкажіть про свою родину, як часто зараз бачитесь з домашніми…
- Дружина, Марина Георгіївна, працювала викладачем в педучилищі, де читала теорію педагогіки та психології. Зараз виховує онуків.
В цьому році 13 вересня буде 30 років нашого спільного життя. Маю двох доньок – Каріні 27 років, а Юля – випускниця. Двоє онуків: Гліб у першому класі, а Валерію два рочки.
- Прізвище Нонік досить відоме у модельному світі Житомиру…
- Так, Каріна була «Міс Житомир» у 2000-му році. А сім»я… Вона завжди була разом зі мною, де не служив - і в Нікополі, і в Кіровограді, і в Чернігові. Думаю, що й тепер переїдуть до мене, просто Юля саме школу закінчувала, а в Гліба був перший класс. Не варто було зриватись. Я після призначення лише раз був у Житомирі, відпросився в міністра на поминальні дні. Зате вони всі приїздять до мене майже кожні вихідні.
- Куди ви їздите відпочивати?
- В Єгипті я був перший раз і, як кажуть, востаннє. В Турції – теж. Це не мій відпочинок, не люблю лежати на пляжі. А от що я люблю – це Одесу. Дух цього міста, говір одеситів, просто походити Привозом і послухати їх…
- Можете назвати свій улюблений ресторан?
- Я більше люблю, як сказав один голова колгоспу, - все життя випивав на капоті уазика, і не знав, що це називається фуршетом. Щоб свіже повітря, природа. А ресторани, чесно скажу, мені не дуже. Хіба що вже, як кажуть, безвихідна ситуація.
Хоча відзначу, що коли ми разом з губернатором (Демішканом –авт.) вітали ветеранів на 9 травня в «Дубовому гаю», то стіл був накритий чудовий і приготовлено дуже смачно.
- Маєте улюблений магазин/бренд одягу, який носите?
- Я у Вінниці ще в жодному магазині не був, чесно. А гардероб у мене в основному з житомирського магазину «Класік», бо маю проблему зі своїм розміром, а там дівчата це знають і завжди для мене щось залишають. Мені подобаються класичні костюми, але я дивлюсь не на «бріоні-каваллі», а на те, як зроблено, колір… До речі, був на фабриці «Володарка» і скажу, що вони випускають дуже достойну продукцію.
- На якій машині їздите?
- На службовій «тойоті». Сам маю «Мерседес GL 450”, джип. На ньому їздить старша донька.
- Поза роботою яке хоббі маєте?
- Я довгий час займався спортом. Вже багато років є головою Федерації баскетболу Житомирської області. Професійного баскетболу в місті зараз немає, зате у нас один з найсильніших ветеранських клубів і ми щороку проводимо міжнародний турнір імені Корольова серед ветеранів. Так що знайомий з Волковим, Ахромаєвим, Ткаченко, Сабонісом...
- О! То якщо при дверях кабінету почепити баскетбольного кошика, ви мабуть зможете просто з-за столу закинути м»яча…
- Вже напевно ні. Не той вік вже. Ще я дуже люблю рибалку, полювання. Але полювання вже не стільки постріляти, як провести вихідний в лісі і в колі друзів. А рибалку - карпову. І тільки вудочками. Але востаннє за браком часу рибалив ще восени минулого року на Житомирщині.
- І який рекордний трофей впіймали?
- Коропа на 5-6 кілограмів. Років чотири назад в Бердичівському районі.
- А за кордоном рибалити не доводилось?
- Коли був у Турції, то там в готелі пропонувались тури на форель. Але за пійману рибку треба платити дуже серйозні гроші, 10 євро за кожну форель. Якщо впіймав і відпустив, то менше, - ціну задоволення від рибалки.
ДОСЬЄ
Генерал-майор мiлiцiї Нонік Валерій Вікторович
Народився 16 травня 1959 р. в Житомирі.
Закінчив Чернігівський педагогічний інститут, Київську вищу школу МВС.
В органах з 1983 р. В 2003-2005 рр. очолював УМВС в Кіровоградській області.
Певний час був керівником охорони Блоку Литвина. З 2007 р. - начальник УМВС у Чернігівській області.
Улюблена книга – «В августе 44-го» (про Смерш)
Улюблений фільм – серіал «Ліквідація».
Улюблена тварина – собака. Вдома його чекають бельгійська вівчарка Аза, німецька вівчарка Ніка і йоркширський тер»єр Томмі.
Перші зароблені гроші (школярем підробляв як вантажник) віддав своїй бабусі.
Головним досягненням в житті вважає сім»ю та коло сімейних друзів.
На цю ж тему:
- Справжній мисливець Ігор Шутак- Податківець і холостяк Віктор Кривіцький- «Заробляти я почав з 13 років…»
- Справжній мисливець Ігор Шутак- Податківець і холостяк Віктор Кривіцький- «Заробляти я почав з 13 років…»
Коментарі відвідувачів
| Ваш коментар буде першим. Заповніть будь ласка форму... |