Дата:
03.04.2010
Джерело:
«Дзеркало тижня»
Адреса оригіналу статі:
http://www.dt.ua/3000/3150/69035
«Curriculum vitae» Василя Осьмака (ПОЧАТОК)
Його внесок у розбудову Києва, датований першою третиною минулого століття, вражає розмаїттям та архітектурно-мистецькою досконалістю. Киянам і досі вірно служать школи, бібліотеки, лікарні, житлові та промислові будівлі, інженерні й спортивні споруди, зведені за проектами цивільного інженера і справжнього Зодчого, рафінованого інтелігента і глибоко порядної людини.
Василь Олександрович Осьмак народився 8 (20) квітня 1870 року в містечку Гоголів колишнього Остерського повіту Чернігівської губернії. Походив зі спадкових дворян, з козацького старшинського роду. Дитинство і юність минули в Києві, де батько — статський радник Олександр Мусійович Осьмак працював помічником інспектора класів Володимирського Київського кадетського корпусу. За тодішнім порядком мешкав з родиною при корпусі, на казенній квартирі.
По закінченні київської 2-ї гімназії Василь Осьмак пішов стопами батька — 1888 року став студентом математичного факультету Київського університету Св. Володимира. Провчившись чотири семестри, перейшов до Петербурзького інституту цивільних інженерів, який закінчив 1895 року. Ще студентом Василь Осьмак одружився з дочкою директора кадетського корпусу Марією Алексєєвою. В них народилися діти: Ольга, Наталя і Володимир.
Спочатку В. Осьмак працював на посаді молодшого інженера в будівельному відділенні Волинського губернського правління в Житомирі, потім — в архітектурному відділі Управління Південно-Західної залізниці в Києві. 1900 року директор Київського політехнічного інституту запросив В. Осьмака на посаду штатного викладача креслення та архітектурного проектування.
Мешкав на вулиці Мало-Володимирській (нині О. Гончара), 43, потім на Маріїнсько-Благовіщенській (нині Саксаганського), 46 та 74. Тут, у шестикімнатній квартирі на третьому поверсі, жив з родиною до початку 20-х років. У фасадному будинку і флігелі, що належали оперній співачці та активній громадській діячці Марії Лубківській, мешкали відомі особи. Син домовласниці Рудольф Лубківський — голова Київського громадського зібрання та видавець популярної газети ліберального спрямування «Киевская мысль» — з дружиною Катериною Воронець-Монтвід, солісткою Київської опери. По сусідству — адвокат Євген Шольц, співробітник «Киевской мысли», депутат Першої державної думи.
У фасадному будинку жив Микола Петров, голова Київського товариства фотографів-аматорів «Дагер». Сусідом по поверху з В. Осьмаком був статський радник Захар Оппоков — викладач і вихователь кадетського корпусу, дядько по матері професора Михайла Грушевського. Останній у 1910-х роках часто бував тут. Мешкали тут і професор Володимир Перетц, одружений з Варварою Адріановою — згодом також відомим істориком літератури, і оперна співачка та педагог Олександра Сантагано-Горчакова, у дівоцтві баронеса фон-Мезенкампф.
Часто у Василя Осьмака збиралися колеги — колишні вихованці Інституту цивільних інженерів. На дружніх вечірках Олександр Кобелєв читав свої вірші, Микола Шехонін вражав фортепіанними імпровізаціями, Павло Альошин читав мелодекламації під акомпанемент рояля, а Василь Осьмак, демонструючи власні акварелі, міг подовгу промовляти шестистопним ямбом. Певна річ, таке спілкування творчо наснажувало і духовно збагачувало цю яскраву компанію.
Однією з перших київських робіт В. Осьмака став будинок приватної жіночої гімназії Олександри Дучинської на вулиці М. Коцюбинського, 7, зведений під наглядом автора проекту — цивільного інженера Федора Ессена та В. Осьмака. Будинок став у Києві новим словом в архітектурі навчальних закладів. Тут ураховано всі тодішні прогресивні досягнення: багато світла й повітря в класах, просторі рекреаційні приміщення.
За проектом В. Осьмака 1907 року зведено будинок столичного ломбарду на вулиці Прорізній, 8. На жаль, у вересні 1941 року під час тотального більшовицького нищення Хрещатика й прилеглих кварталів ломбард згорів. Після війни коробку перебудували під клуб Київметробуду. На фасаді, що опинився тепер у дворі, збереглися фрагменти первісного декору в стилі модерн. Ліплена символіка — переплетені кадуцей (жезл античного покровителя торгівлі та комерції Меркурія) та кітва (якір — символ надії) — відповідала призначенню споруди, адже ломбард є установою, де поєдналися зиск одних і надія інших.
Наприкінці 1908 року В. Осьмака було обрано на посаду архітектора Університету Св. Володимира. Йому доручили проектування Клінічного містечка на Байковій горі та університетської бібліотеки на вулиці Володимирській. Зважаючи на велику відповідальність та серйозність запропонованих робіт, архітектор здійснив кілька закордонних поїздок з метою вивчення новітнього європейського досвіду — до Німеччини та Австро-Угорщини. Необхідність цілковито віддатися цій справі змусила В. Осьмака залишити викладання в політехнічному інституті.
Для Клінічного містечка архітектор передбачав спорудити понад 40 окремих будинків спеціального призначення: зокрема інституту оперативної хірургії, судової медицини, загальної патології, гістології та нормальної анатомії тощо. Він склав ескізні проекти очної та психіатричної клінік. Усі споруди розміщувалися на чітко зонованій території, за видами захворювань, а будівництво велося поступово — в 1911—1913 рр. на глухій околиці міста, за новим Байковим кладовищем, над крутосхилом Протасового яру.
У Клінічному містечку, значно розбудованому за сто років існування, нині розміщено Інститут фтизіатрії та пульмонології імені Ф. Яновського, неподалік — Інститут серцевої та судинної хірургії ім. М. Амосова. Таким чином задум В. Осьмака втілився в життя.
Цікаво, що появі цього великого медичного закладу універсального призначення передувала інша, скромна за розмірами, але соціально не менш значима робота цивільного інженера — земська лікарня в його рідному містечку Гоголів. Попри всі буревії ХХ століття, там зберігся і справно функціонує комплекс споруд, зведених 1910 року за проектом і коштом В. Осьмака: амбулаторія, терапевтичний та інфекційний корпуси. Всі три споруди побудовано з дерева на кам’яних підмурках, накрито бляхою та прикрашено різьбленням.
Тоді ж за власним проектом і так само власним коштом архітектор спорудив вище початкове училище (школу) в містечку Гоголів та народний дім у повітовому місті Остер. Школа, обкладена цеглою, збереглася до цього часу — поруч із новим шкільним будинком уже повоєнних часів.
У 1911—1912 рр. В. Осьмак виконав проект і звів у Києві будинок приватної жіночої гімназії на вулиці Львівській (нині Артема), 27.
Начальницею і власницею цього навчального закладу була відомий педагог Аделаїда Жекуліна. За її задумом тут поєдналися всі ланки жіночої освіти — від дитячого садка, підготовчого училища, гімназії до вищих жіночих курсів, щоправда — вечірніх. Курси складалися з історико-літературного та педагогічного факультетів. Але жодній з вихованок не пощастило закінчити їх: почалася світова війна, за нею — революція. Відтоді у стінах гімназії працює школа № 138.
Роботи з проектування та будівництва Клінічного містечка консультували провідні фахівці — професори медицини Університету Св. Володимира. Ця співпраця мала продовження: В. Осьмак виконав 1912 р. проект особняка в стилі неоампір для професора медицини М. Дітеріхса на вулиці М. Коцюбинського, 3.
Михайло Дітеріхс був знаним київським хірургом, викладав, мав приватну практику. У вересні 1911 року консультував важко пораненого прем’єра Петра Столипіна, коли той лежав у клініці на Малій Володимирській, 33. Перу хірурга належать 130 наукових праць, у тому числі шість монографій, присвячених хворобам суглобів, військово-польовій хірургії, травматології, аневризмам, грижам, базедовій хворобі, легеневій хірургії, а також історії медицини. Неоампірний особняк М. Дітеріхса зберігся до наших днів.
Ще влітку 1909 року В. Осьмак разом з директором університетської бібліотеки Веніаміном Кордтом їздив у відрядження до Німеччини для ознайомлення з новітніми досягненнями в бібліотечному будівництві. За взірець обрали щойно споруджену бібліотеку Гессенського університету. У вересні 1910 року В. Осьмак подав на розгляд бібліотечній комісії ескізні проекти фасадів та внутрішнього планування майбутньої споруди.
Комісія неодноразово розглядала його проекти, запрошуючи на засідання відомих київських зодчих і авторових колег: О. Кобелєва, П. Голландського, П. Альошина. Остаточний варіант затвердили в листопаді 1910 року, але будівництво розпочалося лише в серпні 1913-го, коли надійшли кошти, виділені Міністерством народної освіти. Вже наступного року будинок зовні було завершено, стіни підведено під дах. Але почалася Перша світова війна, будь-які контакти з Німеччиною (де замовлялося обладнання) припинилися, ціни на будівельні матеріали підскочили настільки, що виділених коштів не вистачало. А далі спалахнула революція.
(ЗАКІНЧЕННЯ ДАЛІ)
Дмитро МАЛАКОВ (Музей історії Києва)
|
|