Lюk: «Все зводиться до того, щоб не ходити на роботу!»

? Як вам концерт?

Оля (солістка):  У мене море чудових емоцій після концерту! Раніше я по три дні не могла відійти від виступів, сиділа вдома і навіть не могла ні з ким бачитися… А тепер у мене з публікою такий взаємообмін, що готова піти дати ще пару концертів (посміхається). Раніше люди просто «були присутніми», а тепер процес обміну енергією двосторонній. Я спеціально готувалася до цього концерту, шукала пелюстки троянд, тому що хотілося, щоб у людей був такий чарівний настрій!

? Харків надихає особливою атмосферою?

Костя (автор французьких текстів): У Харкові гурт дає не так багато концертів, тому люди чекають, коли ж «Lюk» виступить знову.

Оля: До харківських концертів ми готуємося найбільше, завжди вигадуємо якісь костюми. Адже Харків — таке місто, де всі рідні і знайомі, тут багато музикантів…

? Ви багато гастролюєте. Що із численних концертів запам’ятовується?

Оля: Кожен концерт — це дуже яскраві враження, що лишаються в серці. Запам’ятовуються люди, що приходять вдруге чи втретє. Ти розумієш, що ти їм сподобався і що люди хочуть отримати цей заряд енергії знову. Я таким людям дуже вдячна, тому що це дуже віддані слухачі. А ще краще, коли прихильники не бояться підійти після концерту поспілкуватися, я за живе спілкування! Я не люблю, коли артисти позиціонують себе як: «Я — зірка!»

? Ви не думали, що час виходити на новий, більш масовий рівень музики?

Оля: Мені здається, що музика, яка заслуговує бути відомою не лише у вузьких колах, рано чи пізно все одно «вистрелить». Гурт повинен гармонійно розвиватися. Погано, коли гурт нічого собою не являє, альбома ще немає, але вже є кліп, 350 PR-менеджерів і директорів, але немає стрижня, котрий проб’є будь-яку стіну.

? У «Lюk»-а є такий стрижень?

Оля: Страшно сказати, але ми з групою вже 10 років разом…(посміхається).Ми настільки добре один одного знаємо, у нас, як і в родині, бувають усілякі сварки, але існує компроміс, ми розуміємо, що робимо спільну справу. «Lюk» — це п’ять абсолютно різних людей, п’ять характерів, ми дивимося різне кіно, різну музику…

Костя: Різні особистості «змішуються» в одній справі, саме тому творчість гурту така цікава!

? Ви багато гастролюєте Росією, дехто навіть асоціює вас із російською музикою.

Оля: Дивна штука:у будь-якому місті, чи то в Росії, чи в Україні,  Польщі, Литві у людей, що приходять на наші концерти, є щось спільне! Ці великі оченята, відкриті посмішки, є щось внутрішнє, що цих людей пов’язує.  Що це — я не знаю.

? Може, це гурт «Lюk»?

Оля: Ні, наша творчість — це тільки засіб передачі того, що Хтось нам «звідти» дає, а ми вже передаємо слухачам. Адже є якась енергія, що всім рухає, а ми тільки інструменти, які доносять це до людей. Хтось доносить через вірші, хтось — через картини. Творчі люди пов’язані з усіма планетами.

? Ви взагалі відомі як гурт, що виконує «пісні для шопінгу на Марсі»...

Валік (гітарист): Чесно кажучи, мені вже так набридли всі ці марсіанські пісні.Років два-три тому ми вже поговорили про це і виявилося, що нам усім вже це набридло, скільки можна! (посміхається)

Оля: Мабуть, ми з них уже виросли.

? Часто українські гурти стають знаменитими тільки після того, як зроблять тур у Росії —так було з «Бумбоксом», «5’nizz»-ою та багатьма іншими. Чому так?

Оля: Це принцип «молодшого брата»,мовляв, Україна — маленька країна, а Росія — велика… Тільки гурт «засвітився» у Росії — українська публіка його приймає. З нами було аналогічно: ми давали концерти у Харкові й Києві, люди ходили, говорили що «Lюk» — непоганий гурт, але не більше того. Аж поки ми не поїхали у Москву, брали участь у багатьох фестивалях, давали концерти у Росії і нас помітив продюсер Олег Нестеров (колишній учасник гурту «Мегаполіс»).

? Кліп на пісню «Зима» — короткометражка одного з ваших шанувальників. Мабуть, така відданість вражає?

Оля: Звичайно! Є люди, котрі відгукуються, відчувають музику і хочуть щось зробити просто так! Але бувають і неприємні історії. Наприклад, київські режисери запропонували нам знімати кліп на пісню «Mathun Chakraborti» безкоштовно. Все так чудово починалося, але у Києві все рано чи пізно стосується грошей. Частину матеріалу ми вже відзняли, і він дуже красивий, тому я сподіваюся, що люди все ж одумаються і доведуть справу до кінця.

? Бувають конфлікти у галузі шоу-бізнесу?

Оля: От, наприклад, київські програми дуже люблять без дозволу брати нашу музику. По-перше, про таке потрібно домовлятися, а, по-друге, матеріальний бік справи. У програм є ротація, вони платять ведучим, але чомусь нехтують музикантами. Це нечесно, адже ми теж працюємо і витрачаємо енергію. Я не говорю про мільйон доларів, але хоч мінімально, вони повинні нам матеріально віддячити. Наприклад, було реаліті-шоу «Історія одного ресторану», у яких навіть у титрах не було написано, що використана наша музика.

? Валік, в одному з інтерв’ю Ви сказали, що викладати в університеті і бути музикантом для вас — вести подвійне життя і що університет — єдине місце, де ви підкорюєтеся правилам. А творчість дає свободу від правил?

Валік: Від подвійного життя я трохи втомився. Мабуть, буду зав’язувати із викладанням, хоча це буде не так скоро. В університеті дійсно не можна не виконувати умов, але настає такий момент, коли і творчість починає диктувати правила.

Оля: Дивлячись, за якими правилами жити. Якщо не говорити один одному неприємні речі — це гарне правило. А якщо взяти за правило прокидатися рано вранці, іти на роботу, потім додому… Тоді ти втрачаєш свободу і входить у залежність. Іноді варто забувати про умовності, щоб згадати, що ти людина, а не зомбі, що тільки ходить на роботу…

Валік: Все зводиться до того, щоб не ходити на роботу! Найстрашніше у житті — ходити на роботу! (сміється).

? Натхнення приходить, коли вам погано чи коли добре?

Валік: Буває по-різному добре і по-різному погано. Буває ТАК добре, що вже навіть і творити не хочеться…(сміється).

Оля: Не важливо, у якому ти стані, головне — щоб хотілося творити!