Чужі тут не ходять

Губернатор за групою крові

Прикарпаття очолив «губернатор зі стажем» Михайло Вишиванюк. Він уже керував областю з 1997 по 2005 рік, у часи президентства Леоніда Кучми. Вишиванюк був абсолютно відданим Кучмі і вважався його особистим другом. Михайло Вишиванюк походить із касти колишніх голів колгоспів. У цій галузі був доволі успішним керівником. Він — представник Блоку Литвина. Буцімто саме за квотою Литвина і став головою Івано-Франківської ОДА. Але люди обізнані кажуть, що призначення Вишиванюка лобіювали через прем’єр-міністра Миколу Азарова. Проте Михайло Вишиванюк добре знайомий і з нинішнім президентом, саме він — один із небагатьох, хто знає подробиці історії з киданням яйця у Віктора Януковича напередодні президентських виборів 2004 року. Тоді Вишиванюк керував областю і, відповідно, супроводжував Януковича, обирав для нього маршрут, а згодом сприяв визволенню студента, який кинув яйце. Усі переговори в тій непростій ситуації відбувалися саме через Вишиванюка. Сам губернатор позиціює себе виключно як людину президента Януковича. А щоб ніхто не засумнівався, не забуває підкреслювати це на всіх заходах, від власного представлення до зустрічі з сільськими головами.

Призначення Вишиванюка на посаду голови Івано-Франківської ОДА не зовсім влаштовує місцевих «регіоналів». Хоч офіційно представники Партії регіонів запевняють, що підтримують будь-які рішення та дії президента Януковича, це призначення стало для них певним розчаруванням. Регіонали вважають, що мали гідну кандидатуру на цю посаду — керівника обласної організації ПР Василя Чуднова. Який, до речі, став народним депутатом, підтягнувшись у Верховну Раду за списком Партії регіонів на місця тих, хто перебрався у Кабмін та адміністрацію президента. Чимале бажання залишитися на своїй посаді демонстрував і попередник Михайла Вишиванюка Микола Палійчук. Його кандидатуру активно просував народний депутат Ігор Палиця. Микола Палійчук асоціюється на Прикарпатті з бізнес-інтересами групи «Приват», яка є власником гірськолижного курорту «Буковель». Саме за часів його губернаторства «Буковель» отримав довгоочікувані додаткові землі й істотно розширив межі туркомплексу. Назвати серйозні бізнес-інтереси нинішнього губернатора Михайлf Вишиванюка наразі важко. Вважається, що Вишиванюк має малий бізнес у сфері обслуговування (готелі, ресторани), він не є власником чи співвласником великих підприємств у регіоні, а також не пов’язаний безпосередньо із жодною потужною бізнес-групою. Відкрито проти призначення Михайла Вишиванюка керівником області не виступила жодна партія чи інша структура. Навіть представники «глибоко» опозиційного БЮТу досить схвально відгукнулися у місцевій пресі з приводу цього призначення. Та й більшість місцевих експертів сходяться на думці, що кращий варіант для Прикарпаття Януковичу важко було б знайти. По-перше, Михайло Вишиванюк місцевий і постійно мешкає в області, тому добре знає і ментальність, і економіку, і політичну розкладку регіону. По-друге, в області його сприймають як господаря й «авторитарного керівника часів Кучми», коли все вирішувалося у кабінеті голови ОДА. Схожу політику Михайло Вишиванюк почав запроваджувати і в друге своє пришестя. Хоч як дивно, наразі це йому вдається. Неоднозначно відреагували на призначення Вишиванюка головою ОДА хіба що журналісти. Новопризначений губернатор звик працювати з пресою за колишніми стандартами: про нього та область або добре, або нічого. Розраховувати на особливу критику роботи Михайла Вишиванюка в місцевій пресі не варто. Більшість власників ЗМІ, редакторів, а подекуди і самих журналістів ставляться до його особи «особливо».

Михайло Вишиванюк любить чітке підпорядкування: він підпорядкований президентові — всі решта йому. Звик приймати рішення особисто і особисто за них відповідати. Манера спілкуватися у голови Івано-Франківської адміністрації доволі жорстка. Не нехтує і грубим слівцем. Він може, навіть не дослухавши доповіді, звільнити людину одразу на колегії чи якомусь засіданні. Не сприймає дискусії з підлеглими і дуже вимогливий до тих, із ким працює. Ще під час свого представлення голова ОДА наклав табу на будь-які кадрові зміни серед держслужбовців без погодження з обласною адміністрацією. Михайло Вишиванюк, який фактично випав із владної схеми на п’ять років, не звик працювати в умовах партійної корпоративності. Для нього, практично, немає значення, хто до якої політичної сили належить. В основному його ставлення до людей визначається особистими та діловими якостями. Це чітко проявилося в доборі власної команди. Лише один заступник голови ОДА — із Партії регіонів, притому це давній соратник Вишиванюка, що був його заступником ще за Кучми. В одному зі своїх перших інтерв’ю місцевій пресі губернатор сказав, що, звісно, прислухається до порад місцевих регіоналів у питанні кадрових рішень, однак останнє слово залишиться за ним. Крім того, за словами Вишиванюка, на так званій співбесіді перед своїм призначенням у президента Януковича він попросив повноважень визначати кадрову політику в області особисто. Губернатор дуже часто вживає термін «єдиноначаліє» влади й іншого не сприймає. Проте деякі ключові кадрові зміни відбулися в області ще до приходу Вишиванюка. Так, уже був призначений на посаду новий начальник міліції та керівник СБУ.

Цілі та завдання своєї роботи і роботи команди Михайло Вишиванюк визначив ще у перші дні губернаторства. Головне — це підняти економіку області, відновити сільське господарство, провести благоустрій населених пунктів та відремонтувати шляхи. Саме це, на думку голови ОДА, і має стати його особистим внеском у реалізацію програми Віктора Януковича «Україна для людей». Нескладно передбачити, що Михайло Вишиванюк робитиме все можливе і неможливе, аби «відпрацювати» своє призначення перед Януковичем. Для прикарпатського губернатора повернення на цю посаду є не справою бізнесу, а справою честі. У 2004 році, під час помаранчевої революції, Вишиванюк не сприяв, але й не перешкоджав подіям, які тоді відбувалися в області. Згодом і сам з’явився на так званому «помаранчевому балконі» міськради, однак, навіть визнавши Ющенка президентом, не залишився на займаній посаді. Проте на так званих помаранчевих Михайло Вишиванюк зла не тримає: ставши головою ОДА, ініціював створення Ради розвитку регіону і запросив до співпраці всіх керівників області, які були до нього, народних депутатів від Прикарпаття, незалежно від їхньої партійності. Більше того, знайшов спільну мову з абсолютно помаранчевою обласною радою. До речі, Михайло Вишиванюк і сам є депутатом облради, але в його групі «Відродження Прикарпаття» — лише кілька людей. Більшість в Івано-Франківській облраді становить блок «Наша Україна», реальний вплив на неї має нардеп-нашоукраїнець Зіновій Шкутяк. Про підтримку дій голови ОДА обласною радою два місцевих політики-важковаговики вже домовилися. За неофіційною інформацією, таку підтримку Михайло Вишиванюк обміняв на дві посади голів райдержадміністрацій. У Калуші та Долині залишаються керівники, які є креатурами Шкутяка. Михайло Вишиванюк, швидше за все, не переслідуватиме своїх колег-держслужбовців за політичні погляди, якщо вони не особливо критикуватимуть політику Віктора Януковича. На власному представленні він сказав, що всі, хто добре працюватиме й не говоритиме багато зайвого, залишаться на своїх посадах. Тим часом нинішній мер Івано-Франківська навряд чи відчує підтримку голови ОДА на місцевих виборах. Ще до свого призначення, даючи інтерв’ю місцевій газеті, Вишиванюк заявив, що підтримуватиме на виборах міського голови іншого кандидата, який, до речі, зараз став заступником Михайла Вишиванюка в обласній адміністрації.

Ортодоксальний комсомолець

Губернатор Луганської області Валерій Голенко за ступенем своєї проросійськості перевершує всіх своїх однопартійців із ПР. У цьому сенсі він ортодоксальніший за ортодоксів і святіший за Папу Римського. Щоправда, повністю розкритися на цій ниві Голенкові вдалося тільки 2006 року, коли він став головою Луганської обласної ради.

Саме він організовував другий Сєверодонецький з’їзд і віддав обласне об’єднання «Луганськвода» в концесію «Росводоканалу», оскаржував у суді присвоєння звання Героя України Степану Бандері і виносив на обговорення сесій облради політичні заяви з питань російської мови, НАТО, Голодомору та ін. Навіть виступав із критикою партійного керівництва за спроби компромісу з «помаранчевим режимом». Втім, з огляду на давні й близькі стосунки свого покровителя Віктора Тихонова з бютівкою Наталею Королевською, опонентів таврував полум’яно, але переважно узагальнено й безособово.

Керівник Луганської ОДА — ще один український політик комсомольського походження. Закінчив свого часу Київський інститут інженерів цивільної авіації, але швидко перейшов з авіаторів у номенклатуру комсомолу і до 1991 року курсував між різними посадами в обкомі й міськкомі.

Ніхто з екс-комсомольців в Україні ніколи ще не принавався, як заробив свій перший мільйон. Валерій Голенко — не виняток, його п’ятирічна бізнес-історія описується вкрай скупо, згадуються лише якісь цінні папери московського походження. З 1996 року він знову в номенклатурі, в команді Віктора Тихонова, нинішнього віце-прем’єра з питань регіонального розвитку. За 13 років під проводом впливового луганського політика Голенко пройшов шлях від банального референта до губернатора.

На місцевих виборах 2006 року став заручником апаратних інтриг у партійній верхівці. Тоді Віктор Тихонов і Олександр Єфремов лобіювали його кандидатуру на пост мера обласного центру. Проте Віктор Янукович особисто приїхав у Луганськ роз’яснити, що він хоче бачити кандидатом від ПР іншу людину.

Як щирий симпатик Росії, Валерій Голенко дуже любить нафту та газ. Місцеві джерела стверджують, що через членів своєї родини Голенко контролює низку підприємств, пов’язаних із переробкою та продажем енергоносіїв та нафтопродуктів, — Кременський газопереробний завод, «Востокавтогаз», «Кубгаз», «Агрогаз». Офіційно дружина нового губернатора Галина Голенко підтвердила лише, що є власницею і керівником компанії «Востокавтогаз» і займається роздрібною торгівлею паливом. Немає нічого дивного в тому, що й син губернатора Олексій Голенко здобував освіту в Івано-Франківському університеті нафти і газу.

Головною проблемою губернатора Луганської області, певно, будуть неспокійні сусіди з Донецька. Натягнуті стосунки між «донецькими» і «луганськими» — ні для кого не секрет.

Після президентських виборів це протистояння набуло розвитку під час розставляння керівних кадрів. «Донецькі» не прогавили нагоди понишпорити в засіках у сусідів. Донбаська паливно-енергетична корпорація Ріната Ахметова зуміла поставити своїх людей на посади генеральних директорів найбільших вугільних об’єднань Луганщини «Свердловантрацит» і «Ровенькиантрацит». Та на цьому кадрова експансія не закінчилася. Так, керівника Луганської області обмежили й у впливі на силовиків — начальником обласного управління СБУ став донецький ветеран органів
держбезпеки Олександр Третьяк, котрий перед цим призначенням обіймав посаду заступника голови Донецької ОДА з політико-правових питань.

Нарешті, після потепління (до поцілунків у вуста) російсько-українських відносин донецька еліта стала з інтересом позирати на ще один луганський проект. Валерій Голенко був і залишається активним пропагандистом ідеї створення разом із Ростовською областю Росії так званого єврорегіону «Донбас» — території з пільговим режимом прикордонної торгівлі і можливістю спрощеного переходу кордону для жителів прикордонних територій. Коли його донецький колега Анатолій Близнюк заявив, що готовий приєднатися до цього починання (хоча до того в Донецьку проект міжрегіональної угоди називали фільчиною грамотою), чомусь одразу згадався фольклорний сюжет про лисицю, котра попросилася на нічліг до наївного зайчика...

Свій серед своїх

Посада голови Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА) для Валерія Саратова — вистраждана. І є результатом як особистої боротьби з Сергієм Куніциним, відставки якого міськрада вимагала з 2008 року, так і боротьби їхніх лобістів у багатоукладному стані президента Віктора Януковича. Останнє й визначило зволікання з рішенням стосовно севастопольського губернатора, а під час свого візиту до Криму наступного після призначення В.Джарти прем’єром автономії дня В.Янукович до міста з особливим статусом так і не доїхав.

Кандидатуру В.Саратова просував прем’єр М.Азаров. До обрання 2006 року головою Севастопольської міськради Саратов очолював місцеву податкову адміністрацію. Високу посаду в ДПАУ (першого заступника голови) йому обіцяли і в тому разі, якщо вибір президента випаде на Куніцина. Цього домагався Сергій Льовочкін. З групою Фірташа Куніцина пов’язала «кримська хімія». Підприємства, які перейшли під контроль олігарха, розміщені на півночі Криму — у вотчині Куніцина, а створена ним ВЕЗ «Сиваш» стала трампліном у велику політику і джерелом зв’язків із бізнесом. До речі, звідти ж стартував і В.Хорошковський.

Загалом, можна сказати, переміг Микола Азаров та місцеві регіонали, лідером яких є Валерій Саратов. Не менше за них зраділа Москва: Куніцин обривав усі авантюри міськради з територією «без НАТО» і всілякими референдумами, відповідав жорсткими заявами Затуліну та Лужкову. Хоча і з Саратовим було не зовсім безхмарно: міськрада намагалася розпорядитися великими ділянками землі, яка числилася за ЧФ, але рішеннями судів такою не визнавалася: адже РФ не має жодного правовстановчого документа на території, яку займають підрозділи флоту. Оренда ж — умовна.

Земельні скандали були першопричиною і трирічного конфлікту між міськрадою та держадміністрацією в особі їхніх глав, котрі безперервно звинувачують один одного в продажу землі з-під поли. Депутати навіть домоглися створення парламентської ТСК з розслідування земельних шахрайств чиновників СМДА. Куніцин же назвав імена тих, кому сам Саратов із міськрадою нарізав сотні гектарів без жодних аукціонів. За його словами, саме міськрада «виділила землі Януковичу, Азарову, їхнім помічникам і радникам, «верхівці» Партії регіонів». «Я ніколи цього не сказав би, але мене примусили, — виправдовувався С.Куніцин. — Я попереджав лідерів Партії регіонів і Саратова: на злодієві шапка горить. Не треба називати нас злодіями, якщо самі десятками, сотнями, тисячами гектарів своїм партійним вождям землю за три копійки або безплатно віддаєте».

І все ж Саратов для севастопольців — свій. Народився в Московській області, проте севастопольцем, за його словами, став уже «в три тижні від народження». Закінчив Севастопольський приладобудівний інститут, у перебудовні часи був другим секретарем Нахімовського райкому КПУ і заступником голови міськвиконкому, займався бізнесом (корпорація «Моріон»), транзитом через Балаклавську РДА очолив податкову адміністрацію, 2002 року став депутатом міськради, а протягом чотирьох років — її головою. Бізнесом — зокрема СП «Національна фінансова компанія» — керує дружина. Але радість севастопольців скінчилася дуже швидко. Щойно обійнявши посаду, Валерій Саратов підвищив тарифи на ЖКГ, хоча боротьба з такими рішеннями попередників була нещадно показовою. Акцію протесту містян — «стіну ганьби» із фото Саратова і передвиборних листівок ПРУ — умиротворили з допомогою міліції, а сюжет на незалежному телеканалі з ефіру зняли. Проте журналісти виставили його в Інтернеті, з’явилися заяви про цензуру, і Саратов відступив. А на сайті, котрий вважають його ресурсом, запевнив, що свобода слова в місті буде непорушна.

На свою нову посаду В.Саратов прийшов, коли силовиків уже було призначено. Прокурор Вишинський приїхав із Донецька. Звідти ж очікується новий голова Балаклавської РДА. На дві інші райадміністрації та посади заступників голови СМДА плануються наближені до Саратова люди. Посаду голови міськради Валерій Саратов передав довіреній людині — своєму колишньому заступникові Юрію Дойникову. Судячи з усього, в Саратова буде комфортне губернаторство — опозиції в міськраді практично немає. На порядку денному — кілька злободенних питань: випросити в Кабміну збільшення компенсації за базування ЧФ удвічі — до 220 млн. гривень на рік, домогтися від ЧФ залишити деякі смачні ділянки землі в місті, якими цікавляться російські ж бізнесмени. І, нарешті, треба щось вирішувати з будівництвом вугільного терміналу «Авліта» Ріната Ахметова, по суті — в центрі міста (навскоси
від Графської пристані через Севастопольську бухту). Двічі Саратову вдавалося блокувати проведення місцевого референдуму, ініційованого екологами, про заборону будівництва. Але це питання — вже не місцевого масштабу. По-перше, все залежатиме від міцності позицій самого Ахметова в новій системі координат Януковича. По-друге — від подальших умов базування ЧФ. Якщо дійде-таки до заміни і збільшення корабельного складу ЧФ, здатного відійти від стінки причалу, — у Севастопольській бухті місця для терміналу може не виявитися...

Рівняння на тандем

Михайло Добкін так часто і впевнено говорив про свої види і плани на другий мерський термін, так щиро відкидав із півслова все, що стосувалося навіть натяку на появу його імені в списку можливих претендентів на керівництво областю, що переконав у відсутності в нього губернаторських амбіцій практично всіх. За винятком хіба що найближчого кола. У ньому, коли Азаров став прем’єром, а Семиноженко (якого багато що позв’язує і з Харковом, і із секретарем Харківської міськради Геннадієм Кернесом, давнім старшим товаришем Добкіна) — віце-прем’єром, стали натякати, що губернатором буде «зовсім не той, хто багато про це говорить і вже роздає обіцянки».

Проте за день до підписання указу чимало регіоналів були переконані, що новим губернатором стане Дмитро Шенцев. Розповідали, буцімто аванси роздані, посади обіцяні, бенкет замовлений... Але — не судилося.

Жадане губернаторство, всупереч очікуванням, отримав не Шенцев, а його кум, стосунки з яким останнім часом, м’яко кажучи, стали дуже прохолодними.

У Добкіна немає яскраво вираженого лобіста у верхніх партійних ешелонах. Швидше за все, виграти губернаторські перегони йому допоміг комплексний підхід. Він багато часу проводив у Києві, зустрічався з різними людьми, які могли безпосередньо оцінити його аргументацію.

У Добкіна є те, чого немає в Шенцева, — чотири роки керування Харковом плюс більший політичний досвід. Підготовленість Добкіна сьогодні визнають навіть його політичні опоненти. Добкіну-губернатору не потрібно ділити з мерією зони впливу та розпорошуватися на конфлікти, приховані або явні, з міською владою, що було б неминуче у разі призначення Шенцева. Тепер ні в кого не залишилося сумніву, хто в області головний. Усі рівняння на тандем Добкін—Кернес.

Нині багатогодинні сесії облради з перервами на консультації, вочевидь, кануть у Лету. Не варто чекати від регіональної більшості висловлювань недовіри губернатору Добкіну або показового шмагання його підлеглих, які із завидною регулярністю облрада влаштовувала команді Авакова. У нечисленній і розрізненій опозиції організувати щось таке немає шансів. (І бажання, схоже, теж.) Про «Альфу» в мерії (обладміністрації), кримінальні справи щодо перших осіб, не кажучи вже про їх примусове приведення на допити, можна забути. В обласному СБУ — новий начальник. В обласній міліції — також. Нині її очолює депутат облради від ПР із багаторічним досвідом роботи в МВС, у недавньому минулому — пенсіонер і радник мера Добкіна Михайло Мартинов. Ще один депутат-регіонал, Андрій Мельниченко, керуватиме управлінням міліції на ПЗ.

Призначення нових глав районів ще не завершені, але вже тепер їх можна розділити на дві групи: голови відповідних райрад і депутати міських чи обласних рад. (Уточнювати, від якої партії, думаю, не варто.) Сам Добкін невдовзі після вступу на посаду губернатора пообіцяв, що керівники районів «оновляться на 99%». 1% — старий-новий глава Дергачовського району (Володимир Кацуба — особа, досить близька до регіоналів) — єдиний із колег, який пройшов через перепризначення. Навіть Степан Масельський, племінник першого «незалежного» Харківського губернатора Олександра Масельського і людина, не чужа Олександру Ярославському, не залишився керувати Балаклейським районом. Правда, з крісла глави райадміністрації він практично прямо пересів у крісло глави ради того самого району.

Взагалі, кадрова політика Добкіна-губернатора багато в чому скидається на дії Добкіна-мера, хоча формування команди йде помітно швидше, ніж чотири роки тому. Вже призначено всіх заступників, крім одного, і змінилися кілька начальників ключових управлінь (у т.ч. економіки та промисловості). Із заступників Авакова Добкін зберіг лише першого — Володимира Бабаєва, у чийому досвіді господарювання ніхто не сумнівається. Добкін-губернатор, як і Добкін-мер, залучає людей із бізнесу. Заступником, який курируватиме внутрішню політику, став Євген Савін (депутат міськради від ПР, людина, котра жодного дня не працювала на держслужбі, але пройшла з Добкіним не одні вибори). А займатися питаннями економіки буде Юрій Сапронов, колишній депутат міськради від «Нашої України» (який спочатку вийшов із партії, а потім здав мандат), бізнесмен. Хоча недавно він стверджував, що жодна призначувана посада його не цікавить — лише виборна. Ще двоє — Ігор Шурма (заступник із соціальних питань) і Вадим Ландсман (в.о. заступника з питань освіти) — перейшли вслід за шефом із мерії. Василь Хома (заступник з організаційно-правових питань) і Валентин Дулуб (заступник із питань життєзабезпечення) мають досвід роботи в адміністрації Євгена Кушнарьова, до команди якого можна зарахувати й заступника з питань АПК Віталія Алексейчука.

В опозиції до нового губернатора — знайомі всі обличчя. Колишній губернатор Арсен Аваков і нардеп Олександр Фельдман уже висловили свою точку зору. Добкін-губернатор, як і Добкін-мер чотири роки тому, заявляє про готовність взаємодіяти з?конструктивною?опозицією. Тоді справа вилилася в масштабне протистояння, за яким спостерігала вся Україна. Чим закінчиться тепер — можна тільки припускати. Адже зараз у Добкіна козирів набагато більше. З усіма можливими наслідками для опозиції.

Реклама