Ґорґішелі: Ми дуже багаті люди, бо в нас дві батьківщини – Україна і Грузія

Я просто дуже люблю Львів, у ньому є щось принадне і таємниче. Мені тут твориться. Мені тут затишно… Наш новий альбом називається «Ромбарбар», бо мало хто знає, що це таке… Інтерв’ю

Харизматичний та самобутній українсько-грузинський гурт Ґорґішелі уже давно знайшов свого слухача, причому не лише на теренах України, але й в Грузії, адже шанувальники якісної музики ще не перевелися. Солістка гурту Тамара Ґорґішелі в інтерв’ю УНІАН-Культура розповіла про історію колективу, плани на майбутнє, мрії та свою музику.

Тамаро, ви живете у Львові. Чи плануєте переїзд до Києва?

Раніше дуже хотіла, але згодом передумала. Я просто дуже люблю Львів, у ньому є щось принадне і таємниче. Мені тут твориться. Мені тут затишно. Я краще їздитиму за необхідності щотижня або навіть двічі на тиждень до Києва, але жити хочу у Львові.

Мої колеги-музиканти, що вже переїхали до Києва, і мені завжди радили туди перебиратися, мовляв, там багато подій відбувається. Я ж їм відповідала, що, живучи у місті Лева, чудово встигаю і тут щось робити, і у Києві залагоджувати справи. Насправді все залежить від бажання людини.

Які у вас у Львові улюблені місця?

Площа Ринок. Багато приємних, дорогих серцю спогадів, пов’язаних з тим місцем.

Ви за національністю грузинка, живете в Україні. Яку країну вважаєте своєю батьківщиною – Україну чи Грузію?

Це вже стало нашою крилатою фразою: ми дуже багаті люди, тому що в нас дві батьківщини – Україна і Грузія. Для мене рідна як українська, так і грузинська мови. Це, знаєте, як запитати дитину: кого ти більше любиш – маму чи тата? А вона любить однаково обох.

А мама в дитинстві вам колискові якою мовою співала?

Грузинською.

Тобто перша мова, яку ви почули, була грузинська?

Так. (Усміхається).

Ви з сестрою Етері є обличчям гурту Ґорґішелі. Обоє, окрім вокалу, ще й граєте на музичних інструментах. Хто привив вам любов до музики і чому вирішили саме співати?

Наша мама має музичну освіту. Вона закінчила консерваторію в Тбілісі по класу фортепіано. Звісно, що з самого дитинства я вчилася грати на фортепіано, уже в три рочки я щось там пілікала. Усе сталося якось дуже природно. Мабуть, ще в материнському лоні в мене було бажання займатися музикою. Потім мама віддала нас з сестрою в консерваторію, як і всі батьки, які хочуть, щоб діти йшли їхніми стопами. Ми з сестрою закінчили десятирічку при Львівській консерваторії ім. М.Лисенка (на той час) по класу фортепіано. Мені було нудно грати програмні твори – якось легко мені все давалося. Окрім того, що ми грали класику, я ще писала дещо своє. І навіть на академконцертах мені дозволяли грати власні композиції.

Мама завжди підтримувала те, чим ми займаємося: нашу групу, нашу творчість. Вона хотіла, щоб і я вступила в консерваторію або на вокальний, або на фортепіано. Я вступала заради мами. При вступі сказали, що в мене колоратурне сопрано, але підкреслили, що я ще замала для вокаліста (мені на той час було 18 років) і відправили ще рік готуватися. Два роки ніде не вступала, працювала.

А ким працювали?

По-різному.

Тобто не цуралися будь-якої роботи?

Абсолютно. Гроші ж треба заробляти. Було навіть таке, що підходили люди і казали: а ми вас знаємо…

До слова, окрім пісенної творчості ви ще й граєте в театрі. Хотіли б удосконалювати свою акторську майстерність чи ви більше тяжієте до естради?

Звичайно, більше планую працювати над естрадною складовою. Чим більше я від театру, тим більше театр мене тримає. Ролі з’являються, є багато пропозицій, аби я тільки встигала. А так граю у виставах у вільні від концертів та музичної роботи дні.

У театр я потрапила випадково, точніше сказати казково. Навіть не думала, що вступлю туди. Ніколи не було мрії потрапити в театр, але так склалося і театр зробив для мене дуже багато. Я багато чому навчилася і дуже вдячна за це.

Ви і в житті, і в творчості пліч-о-пліч ідете зі своєю сестрою Етері. Чи не виникало між вами конкуренції, бажання довести, що хтось кращий?

Ні, ніколи. Між нами завжди взаєморозуміння, ми завжди підтримуємо одна одну. Звичайно, що не без сварок, на кшталт, я хочу цю ноту зіграти, а я цю… Але за стільки років спільного життя та співпраці в групі ми вже навчилися давати собі раду. І якщо є сварки, то вони ненадовго. Без них було б нецікаво.

А хто з вас є лідером?

Якщо б тут зараз була моя сестра, вона б сказала: лідер – Тамара. Тому що я співаю усі тексти. Але ми завжди стоїмо пліч-о-пліч на сцені.

Незабаром презентація вашого нового альбому «Ромбарбар». Чому вибрали саме таку назву?

А мені просто слова сподобалося (Сміється. – Авт.). І пісня тоді написалася про дещо пережите. Тим більше, що слово насправді гарне і викликає цікавість усіх – чи з Центральної України чи зі Сходу. Це тільки ми на Заході розуміємо, що воно означає («ромбамбар» – на галицькому діалекті «ревень»).

Які вам ще галицькі слова подобаються?

Мені подобається українське слово «намисто». Багато є гарних галицьких слів. На «намисто» на Галичині кажуть «коралі».

Чи плануєте тур на підтримку нового альбому?

Якщо все складатиметься, то у вересні плануємо організувати тур Україною на підтримку альбому «Ромбарбар». Точно можу сказати, що в переліку міст буде Львів, Київ, Тернопіль, можливо, Луцьк. На Східній Україні також виступимо, але зараз не говоритиму, де саме. Ще є час – вирішуватимемо.

Яка ваша улюблена музична композиція?

Це пісня «Генацвале» з репертуару гурту Ґорґішелі (Сміється. – Авт.). Насправді, багато улюблених композицій. У мене є своя музична колекція, там дуже багато пісень, які я слухаю. В основному це закордонні гурти. Для прикладу, ColdPlay, Modest Mouse, Sigur Ros і багато інших. З українських виконавців ніколи нікого не називаю, тому що ми всі колегуємо між собою і я не хочу нікого ображати. У нас дійсно багато достойних виконавців і команд. В Україні багато якісної музики…

Звідки ви черпаєте енергію для творчості? Що вас надихає?

Мене все надихає. Звичайна людина може йти по вулиці і запасти в душу. Насправді я навчилася відкривати очі, не думати про минуле і про майбутнє, а жити тим, що в мене є зараз. Ніхто не знає, що буде потім.

Як ви відпочиваєте?

Відпочиваю, мабуть, уночі, коли сплю. Відпочинку бракує, чесно кажучи. Гадаю, ми собі це організуємо вже після презентації альбому (презентація альбому «Ромбарбар» відбудеться 8 червня), поїдемо кудись, відключимо всі телефони і відпочиватимемо.

Що для вас відпочинок: лежати на пляжі чи гуляти?

Я більше люблю активний відпочинок. Але зважаючи на те, що життя у нас зараз доволі насичене – готуємося до презентації альбому, яка відбуватиметься у рамках проекту «В гостях у Посла Грузії в Україні», відзняли кліп – після цього, гадаю, у нас буде пасивний відпочинок.

Чи маєте хобі? Чим займаєтесь у вільний час?

Хобі безпосередньо пов’язане з основним видом діяльності – роблю аранжування в електронній стилістиці. У вільний час намагаюся відпочити, зустрітися з друзями.

Життєве кредо у вас є?

Багато є таких, але основне це пізнати себе. Любити себе і любити інших. Йдеться не про якусь егоїстичну любов, а любов до себе як до дару. Тобто, коли людина поважає себе, цінує те, що їй вдалося і так само поважає і любить інших людей. Не завжди, звичайно, нам це дається в житті, але мусимо принаймні старатися.

Які плани на майбутнє?

Наступний альбом, кліпи, концертний графік, робота, робота, робота… Ми плануємо частіше їздити на європейські фестивалі. Щодо найближчих планів, то днями в ротацію потрапляє наш кліп на пісню «Не дивись на мене так». Відзнявши один день, через погодні умови довелося чекати з тиждень погожої днини. Там була локація, де я в одній шифоновій сукні повинна була стояти в озері. Було дуже холодно, але робота є робота.

Якщо позначити ваш творчий шлях як дистанцію, то в якому місці зараз можна поставити відмітку? Це вже, однозначно, не старт…

Мені складно сказати. Якось почула фразу, що космос безмежний, і нам, людям, це складно осягнути, тому що ми завжди шукаємо початку і кінця, а їх нема. Це так само, як Бог є всюди. Творчий шлях для мене – те саме. Я працюю, намагаюся зробити по максимуму все, що можу. Ми не зупиняємося на тому, чого досягли. Ми йдемо далі.

Розмовляла Євгенія Ковалевська