Законодавство країн Балтії є досить ліберальним, щодо продажу нерухомості іноземцям. Ціни на нерухомість у Латвії, Литві та Естонії є трохи нижчими, ніж в інших країнах Євросоюзу.

За інформацією європейського статистичного бюро Eurostat, у четвертому кварталі 2009 року зниження ВВП у Латвії склало 17,7% (у порівнянні з тим самим періодом 2008 року). На другому місці виявилася Литва, з 13%, а на третьому – Естонія (9,4%). Так само у минулому році ціни на ринку нерухомості прибалтійських держав постійно падали.

За словами Ігоря Індріксонса, директора департаменту інвестицій у зарубіжну нерухомість IntermarkSavills , головна особливість ринку країн Балтії у тому, що вони являють собою мікроекономіки, що повністю залежать від дешевих кредитів Західної Європи. Він також зазначає, що: "Для подібних мікроекономік є характерним стрімке падіння цін у період кризи. Проте, коли спонсори знову дають кредити, ринки цих держав доволі швидко відновлюються ".^[1]

13 січня 2010 року Сенат латвійського Вищого Суду дещо змінив обмеження на купівлю землі для деяких компаній на території країни. Компанії, зареєстровані на території Латвії, власник яких – громадянин Євросоюзу, не мають жорстких обмежень. Тобто, дана особа може придбати землю під сільськогосподарське угіддя на таких самих умовах, що й місцевий житель або компанії. Згідно із законодавством Латвії, іноземні громадяни не мають права бути власниками сільськогосподарських угідь або лісних місцевостей. Власником можна бути у тому випадку, якщо громадяни є фермерами і резидентами у країні більше, ніж 3 роки. Компанії, зареєстровані на території країни, але з іноземними засновниками, можуть купувати угіддя у тому випадку, якщо у них є повноваження, згідно з угодою про захист інвестицій між Латвією та конкретною державою. Згідно з Актом Республіки Латвія "Про вступ до Євросоюзу", у країні ще діють обмеження на купівлю угідь та лісових територій громадянами ЄС, до 1 травня 2011 року. Судова суперечка з даного приводу виникла у заснованої в Латвії компанії, власником якої є громадянин Ірландії. Незважаючи на те, що між Латвією та Ірландією не було угоди про захист інвестицій, позивач (ірландська сторона) покладався на вільний рух капіталу в межах Євросоюзу (а також на політику недискримінації громадян ЄС).

Вищий Суд дотримувався аргументації, наданої позивачем, і ухвалив рішення, що рестрикції на придбання землі, у даній ситуації, мають бути обмеженими. Суд уточнив, що особлива рестрикція стосується "підданих держав-членів і компаній, сформованих, згідно з законами іншої держави-члена, яка не має ані встановленого, ані заснованого, ні місцевого філіалу компанії на території Республіки Латвія ". ^[2]

Щоб стати власником квартири або будинку у Латвії, треба сплатити держмито за реєстрацію прав власності на об’єкт нерухомості. Вона складає 2% від ціни купівлі, або від кадастрової вартості об’єкту нерухомості, або від ринкової вартості. Проте, держмито не має перевищувати 30 тисяч латів (близько €42,5 тис.). Гербовий збір за реєстрацію прав у Земельному реєстрі та видача сертифікату на право користування землею також обкладаються податком у €13. Податок на землю, включений у Земельний реєстр, складає 1,5% кадастрової вартості та сплачується власником або користувачем.

Після купівлі нерухомості, треба сплатити податок на нерухомість – близько 1% кадастрової вартості майна. Прибутковий податок з операцій з нерухомістю сплачується лише у випадку перепродажу об’єкту, якщо ця операція була здійснена протягом року володіння майном (рік рахується з моменту реєстрації нерухомості у Земельній книзі). Таким чином, якщо об’єкт перебуває у власності більш, ніж 1 рік, прибуток від його продажу не обкладається податком. У іншому випадку доведеться сплатити державі 25% різниці між купівельною ціною та ціною на продаж. У річній декларації фізичної особи вказується тип проведеної операції.^[3]

12 березня президент Латвії Валдіс Затлерс повернув на повторний розгляд поправки до Іміграційного Закону, який Сейм (парламент країни) виніс на розгляд для другого читання 4 березня. У своєму зверненні до парламенту президент вказав на декілька ризиків для національної безпеки, які можуть спричинити дані поправки.

Сейм вирішив, що дозвіл на тимчасове проживання може бути наданий на 5-річний термін тим особам, які інвестували у основному капіталі не менше, ніж 25 000 латвійських латів у латвійську компанію. А також за умови, що дана компанія сплатила не менше, ніж 20 000 латів податку у державний та муніципальний бюджети.

Спершу постанова прописувала для компанії суму податку у 10 000 латів, а також необхідність найму як мінімум 5 працівників. Депутати вирішили змінити дане положення, оскільки важко було б перевірити реальну кількість працівників у компанії. Хоча, сплата фіксованого мінімального податку – є основним критерієм у даній справі.

Такий 5-річний дозвіл на проживання у країні буде доступний тим, хто купує власність у Ризі, і сумарна вартість угоди складає не менше, ніж 100 000 латів. Або тим, хто купує власність за межами Риги із сумарною вартістю мінімум 50 000 латів. Попередня постанова, прийнята Сеймом, але не підтримана президентом, базувалася на вартості власності, згідно з кадастровою оцінкою (а не оцінкою самої угоди). Крім того, Сейм вирішив подовжити період розгляду подань про дозвіл на тимчасове проживання, щоб влада мала більше часу на розгляд усієї інформації від апліканта.^[4]

У Латвії було відмічено найбільше падіння ринку нерухомості у 2009 році серед балтійських країн. Відхід іноземних інвесторів та зниження споживання – стали основними факторами обвалу цін на латвійську нерухомість у минулому році. Причина такого різкого падіння наступна: держава ще до кризи заборонила банкам видавати іпотечні кредити. Латвія має найнижчий кредитний рейтинг Standart & Poor's (міжнародна компанія,що визначає кредитний рейтинг країн) серед усіх трьох країн Балтії (за словами Ігоря Індріксонса).

Однак, можна зазначити, що у вересні 2009 року ринок нерухомості зупинив падіння і почав знову зростати. У четвертому кварталі минулого року вартість житлових об’єктів уже виросла на 7,4%, у порівнянні з попереднім кварталом. Особливо активним зріст цін був у листопаді та грудні 2009 року.

За даними Ober-Haus Real Estate Advisors , у січні вартість квадратного метра не відремонтованого серійного житла у Ризі зросла на 5%. За даними Gordon Rock, серед іноземних інвесторів пальму першості все ще утримують росіяни (59%). На другому місці розташувалися жителі країн СНД (України, Казахстану, Білорусі та Узбекистану), а також скандинави – традиційні сусіди Латвії. ^[5]

Система обкладення податками у Литві є досить прийнятною. У країні відсутній податок на передачу прав власності на нерухомість. А усі акти, що пов’язані з нерухомістю, мають пройти обов’язкове нотаріальне посвідчення. Послуги нотаріуса обходяться не менше половини процента від вартості об’єкту, який продають або купують. У Литві, як і в інших країнах Євросоюзу, існує податок на нерухомість, ставка якого складає 1% від вартості нерухомості, що вказана у кадастрі. Кадастрова вартість визначається однойменним державним органом. ^[6]

На литовському ринку нерухомості у минулому, 2009, році було відмічено рекордне падіння вартості житла. Ціни на квартири у великих містах впали на 27% (за даними Ober-Haus Real Estate Advisors). Кількість квартир у новобудовах зменшується, так само, як і швидкість купівлі цієї житлової площі. Проте, у порівнянні з усім періодом, у четвертому кварталі 2009 року падіння вартості житла було найнижчим (4%); кількість угод з купівлею-продажем нерухомістю також зросла на 20-30%, ніж на початку 2009 року.

Протягом періоду, коли тривала економічна криза, багато компаній скорочували штат співробітників, зменшували обсяги виробництва. У результаті, більшість компаній на території Литви перейшли до сектору середнього та малого бізнесу. Треба зазначити, що компанії такого статусу мають право на допомогу від держави. Для того, щоб отримати такий статус, необхідно надати податкову декларацію за останні 2-3 роки роботи компанії і чекати на зміну статусу приблизно 1 рік. За таких обставин деякі компанії не можуть подаватися на отримання допомоги. Враховуючи ці обставини, уряд вніс поправки до закону "Про розвиток малого та середнього бізнесу". Поправки вступили в дію з 1 травня 2010 року. Відтепер зміна статусу буде відбуватися простіше та швидше. І більше компаній отримають допомогу від держави.

Більше того, з 20 березня 2010 року вступили у дію поправки до інвестиційної програми “Invest LT+”, зважаючи на підтримку (стимулювання) іноземних капіталовкладень. На початку березня поточного року уряд схвалив рішення про державну допомогу з фондів Євросоюзу для проектів, вартість яких складає менше, ніж 20 000 000 литовських литів. Менша вартість проектів стосується більшою мірою нещодавнього зростання (покращення) – інвестори намагаються орендувати нерухомість і необхідне обладнання, ніж купувати його. А це означає, що вартість проекту не перевищуватиме 20 000 000 литів. Внесені поправки спрямовані на отримання ще більше іноземних інвестицій у сектори виробництва та послуг, а також у сектор наукового та технологічного розвитку. ^[7]

У Литві немає держмита на передачу прав власності на об’єкти нерухомості. Проте, пряма купівля або продаж нерухомості у Литві мають бути завіреними нотаріально. Послуги нотаріуса складають 0,5-0,6% вартості угоди. У Литві земля та будівлі обкладаються єдиним для усіх податком у 1% від кадастрової вартості об’єкту. Зростання цін на нерухомість у Литві складає 15-20% у рік. Аналітики таку тенденцію пов’язують зі вступом країни у Євросоюз.^[8]

Пропозиція житла в Естонії значно перевищує попит. Найтяжчими часами стали перші три квартали минулого (2009) року. Загальна кількість угод з квартирами впала на 28%, а обсяг продажу зменшився на 54% (за даними Ober Haus). Проте до кінця року ситуація дещо покращилася: вже у січні 2010 року в Талліні було здійснено 344 угоди з житлом, коли у січні 2009 року – лише 255 угод.^[9]

У Естонії немає податку на житлову нерухомість, а є лише податок на землю. Розмір податку коливається від 0,1 до 2,5% вартості нерухомості, що обкладається податком. Розмір суми залежить від місця розташування та визначається місцевим муніципалітетом. Передача прав власності на землю передбачає сплату держмита у розмірі 0,2-0,4% вартості угоди. Сплачуються також послуги нотаріуса.

Найліберальніші закони щодо купівлі нерухомості нерезидентом діють саме в Естонії. Обмеження на купівлю лісових територій є лише на ділянки площею більше 10 га. У цій країні немає держмита на реєстрацію прав власності на об’єкт житлової нерухомості. Зазвичай у ціни об’єктів, виставлених на продаж в Естонії, вже включені послуги агента – 5% від вартості однокімнатної квартири або 3,5% від вартості три-, чотирикімнатної квартири. ^[10]

В Україні ринок нерухомості ще молодий і менше розвинений, ніж у країнах Європи та США. За результатами аналізу, у 2009 році кількість угод у секторі комерційної нерухомості скоротилася у 2-3 рази. Для порівняння, середня вартість торгової та офісної нерухомості удвічі нижче житлової. Раніше вартість житла поступалася комерційному сектору. Внаслідок скорочення обсягів кредитування, сталося зниження купівельної спроможності. А вартість житла за межами міста Києва та області знизилася на 20-30%.

Зниження вартості земельних ділянок в Україні почалося ще у другій половині 2009 року.^[11] За прогнозами експертів, ціни на земельні ділянки до кінця 2010 року можуть впасти ще на 30%. На сьогоднішній день найбільшим попитом користуються невеликі (до 2 га) ділянки з розвинутою інфраструктурою.

Якими б не були відмінності будівельної інфраструктури зсередини конкретної країни, ринки нерухомості у всіх країнах взаємопов’язані. Особливо відчутним такий зв’язок став у другій половині 2008 року, внаслідок світової фінансової кризи. У першу чергу криза "вдарила" по інвестуванню у даний сектор. Наразі відбувається процес "одужання" і підйому сфери будівництва. Він триватиме щонайменше кілька найближчих років, залежно від конкретно взятої економічної ситуації у кожній країні.

Прес-служба
ДП "Інформаційний центр"