14 липня 1944 р. XIV гренадерська дивізія Військ СС «Галичина» – Перша Українська дивізія Української Національної Армії вступила в бої під Бродами. Під Бродами українцями було сплачено велику ціну крові – за національну Вірність і вояцьку Честь. Ми пам’ятаємо. Ми пишаємось.

… Коли в 1943 р. було оголошено набір до української дивізії в складі німецького війська, 82 тисячі українців висловили бажання стати до лав німецької армії. Вони хотіли воювати з совєтами і тільки з ними – це була категорична вимога і самих дивізійників, і їхніх політичних лідерів. З одного боку, ними рухала жага помсти. «Не шкодую, що пішов в Українську Дивізію, бо хоч маленьку крапельку відімстив комуністам за те, що вони творили з нашим народом» – писав наприкінці життя один з ветеранів-дивізійників. Та окрім емоційних поривань, до створення Дивізї спонукав холодний політичний розрахунок.

Попри те, що що німецька політика в Україні була типово окупаційною, в Галичині українці почувалися вільніше, ніж на решті українських земель. Губернатором Галичини тоді був групенфюрер СС Отто Вехтер, що мав неабиякі симпатії до українців. Він був прибічником перегляду «Східної політики» Райху і його адміністрація поводилася в Галичині досить м’яко, хоча і репрезентувала інтереси Берліна. Українські громадські діячі Галичини не могли не використати Вехтерівських симпатій для вирішення українських національних завдань. Одним з таких діячів був професор Володимир Кубійович, колишній воїн Української Галицької Армії, Голова Українського Центрального Комітету – органу, що репрезентував українські інтереси перед німецькою адміністрацією Генеральної Губернії.

Згідно міркувань Кубійовича, створення Дивізії відповідало національним інтересам українців. По-перше, в рамках військової формації українці ставали окремим суб’єктом боротьби з більшовизмом і відтак виступали «не як безіменні». В умовах бездержавного існування це був дуже вагомий політичний плюс для українців. Оформлені в національну Дивізію, хоча і в складі німецького війська, українці виходили на світову політичну арену, що давало можливість заявити про свої національні інтереси.

По-друге, створення Дивізії давало початок формуванню українського війська, як колись добровольчий Легіон Українських Січових Стрільців, що творився в лавах австро-угорської армії, став зародком Української Галицької Армії – регулярної армії Західно-Української Народної Республіки. Українські лідери були одностайні в думці, що без мілітарної сили обійтися не можна. Митрополит Шептицький цілком недвозначно тоді сказав: «Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії».

І по-третє, лише створення української Дивізії давало можливість для української молоді здобувати військового вишколу. А найліпший вишкіл в тих умовах могли дати лише німецькі спеціалісти. Західні українці пам’ятали досвід Січових Стрільців. Після вишколу німцями і за німецькою методикою, січовики перевищили своїми знаннями і майстерністю всі австрійські частини. Як писав Кубійович, «якщо вважаємо за доцільне висилати наших студентів вчитися у високих школах Німеччини, то чому ми не мали б висилати молодих людей вчитися в німців військового ремесла?»

Українські лідери прекрасно розуміли, що поразка Німеччини – справа часу. Та слідом за поразкою Німеччини вони очікували хаотизації геополітичного простору Східної Європи і, можливо, вибуху війни між СРСР та західними союзниками. В такій ситуації українцям ніщо б так не знадобилася, як власна армія … Та не судилося. Поразка Німеччини і наступна змова світових лідерів на довгі десятиліття законсервувала рівновагу геополітичних сил, закріпивши підсовєцьке положення українців. Але тоді, в 1943 р., усвідомлюючи свої невеликі шанси на успіх, українці вирішили бодай спробувати вхопити за хвіст долю. Як було сказано, краще вмерти, біжучи, аніж жити, гниючи.

… На початок боїв під Бродами XIV гренадерська дивізія Військ СС «Галичина» налічувала 18 тисяч вояків. За 10 днів боїв – з 14 по 24 липня 1944 року – до вишкільного табору в Нойгаммері повернулося всього близько трьох тисяч. Однак, своє бойове завдання Дивізія виконала. Затримавши ворога, що абсолютно переважав їх числом і силою, дивізійники врятували тисячі українців, які встигли виїхати на Захід – подалі від совєцького «визволення». Було врятовано від руйнування і сам Львів – німецькі частини встигли відступити і боїв в місті не було. Військовий аспект бродівського побоїща вичерпно підсумував начальник відділу операцій Дивізії майор Вольф-Дітріх Гайке: «Розглядаючи бродівську битву, треба ствердити, що Дивізія не підвела, а навпаки, з найбільшою вірністю виконала свої обов’язки у боях з ворогом. Якщо доля не нагородила її великою перемогою, в цьому не вина Дивізії, а збігу дуже нещасливих обставин. Перш за все, головне командування зробило першу помилку своїм наказом про введення Дивізії в такі бої. Але Дивізія зробила початок для української військової традиції, яку треба формувати далі в нових боях».

Та не лише військову традицію започаткувала (вірніше – продовжила) Дивізія. В бою під Бродами дивізійники продовжили давню українську традицію Вірності і Честі, що відбилася у словах князя Ігоря: «Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». Саме за Вірність і Честь під Бродами було сплачено велику ціну крові. Так, політичні лідери прорахувалися і об’єктивні обставини склалися не на користь українців. Але категорії національної Вірності і вояцької Честі стоять вище політичних розрахунків. Бо політика – справа років, а Вірність і Честь – вартості тисячоліть.

Разом з тим, продовжена дивізійниками традиція є і глибоко європейською. В 778 р. в Ронсевальській долині на ар’єргард війська Карла Великого напали вороги, що переважали числом, але франки з лицарем Роландом на чолі билися до загину. Ар’єргард було розгромлено, загинув і сам Роланд, але на віки став символом Вірності і Честі. «Умер – та переміг» – каже знаменита «Пісня про Роланда». Броди стали нашою Ронсевальською долиною. І під Бродами відбулася одна з найбільших українських перемог – перемога Вірності і Честі, перемога над смертю.

P.S. В Середньовічній Європі статуї Роланда встановлювали в містах, що хотіли засвідчити свої вільні права і свободу. Колись і в Українських містах постануть пам’ятники нашим Роландам – воякам XIV гренадерської дивізії Військ СС «Галичина» – Першої Української дивізії Української Національної Армії. Це буде скоро.

Максим Віхров