У середовищі політичних аналітиків України нині можна часто почути, що будь-який новообраний президент країни буде все одно проукраїнським, мовляв, життя та об'єктивні обставини змусять носія будь-яких поглядів працювати на Україну. Тут негайно постає питання, на яку Україну? На Україну як націю і державу, чи на абстрактну в національно-культурному відношенні територію?

Тимошенко - єдиний із політиків першого ешелону, який як лідер реально працює тільки сама. Президент Віктор Ющенко з головою пірнув в історію, і відривається від неї лише для того, щоб робити економічні прогнози України, один страшніший за іншого. Лідера Партії Регіонів Віктора Януковича цікавить лише передвиборча кампанія, заради якої він паралізував роботу Верховної Ради... Україні потрібен сильний лідер із політичною волею, аби зробити фундаментальні реформи і водночас справитися з корупцією, існуючим в країні конституційним хаосом Ця сильна політична воля в поєднанні з підтримкою від Євросоюзу може бути вирішальними для прискорення українського розвитку на наступних п'ять років.

"Суть моїх розмов з Януковичем останні три-чотири рази полягала у наступному. Я беру трубку і кажу: "Вікторе Федоровичу, у вас є один спосіб прийти до української влади – це легітимний спосіб. Коли вам пропонують такі подарунки, як безкоштовне президентство – це не просто політичне приниження, це означає, що ви стоїте на засадах нелегітимного обрання президента", - заявив днями на прес-конференції Віктор Ющенко. Можна було б тільки аплодувати такій принциповості глави держави, якби не вмотивована підозра, що за цими красивими словами ховається не зовсім гарний і демократичний зміст.

"Віктор Ющенко – це дурний непрофесійний безвольний релігійний патріот". Якщо написати таке під своїм ім'ям, легіон "професійних українців" і просто щирих прихильників Віктора Андрійовича просто-таки затопчуть тебе на Інтернет-форумах. А водночас не менш професійні "ліберали" з московсько-чекістським акцентом завважать, що це якась нісенітниця, що не може в одній людині існувати така суміш несумісного.Та очевидно, що може.

Іван Гвать

Словаччина – Понад 150 років тому Тарас Григорович Шевченко запитував: «Чи діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?»... Надія, що «діждемось-таки колись!», звісно, не вмре. Зокрема, якщо належним чином для тих, про кого печалився Тарас Шевченко, – про народ! – у першу чергу, працюватимуть законодавці держави Україна, вони ж – слуги народу. А ми – реалісти.
Тому доречно зауважити, що і до Вашингтонів, і до багатьох праведних законів, які б запрацювали на благо людей і які беззастережно виконуватимуть насамперед політики, даючи приклад низам, Україні ще далеченько.