This version of the page http://www.anodonta.com.ua/Control/Boss.html (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2010-07-29. The original page over time could change.
Контрольна робота "Бос багатоликий" з модулю "Психологія особистості керівника" | Anodonta.com.ua

Контрольна робота "Бос багатоликий" з модулю "Психологія особистості керівника"

  <-- До розділу СТОРІНКА МАЙБУТНІХ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний технологічний університет

 

 

 

 

 

 


 

Контрольна робота

 

з модулю

"Психологія особистості керівника"


 

Варіант-15


 

"Бос багатоликий"

 

 

 

 

Виконав студент

групи ЗДСВ-052

Anodonta.com.ua

 

 

Перевірив доцент

кандидат економічних наук

Мурашко М.І.

 

 

 

 

Чернігів 2007

 

 

 

Варіант-15

 

"Психологія особистості керівника"

 

 

Бос багатоликий

 

 

Вступ .............................................................................................. 3

 

Бос багатоликий ................................................................................. 4

 

Висновки ...................................................................................... 11

 

Перелік використаних джерел ....................................................... 13

 

ВСТУП

 

Здавна люди намагалися знайти відповідь на питання, яким набором конкретних якостей повинний володіти керівник, щоб ефективно керувати підлеглими. У стародавності існувала притча про те, що спочатку Бог наділив чоловік трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім по якимсь невідомим нам причинам передумав і залишив кожному представнику роду людського тільки по дві якості. Говорять, що з тих пір і ходять по Землі: порядні і вольові, але безталанні; талановиті і порядні, але безвладні; вольові і талановиті, але непорядні. Кожен же керівник у силу своєї професійної діяльності зобов'язаний володіти й організаторським талантом, і розвинутою волею, і бездоганною порядністю. Як же домогтися гармонії в сполученні цих «спочатку даних» якостей?

Різні вчені намагалися виділити необхідні риси чи характеристики, якими повинний володіти той чи інший керівник. Цій проблемі приділяється пильна увага, насамперед, у закордонній психології управління.

 

БОС БАГАТОЛИКИЙ

Спочатку наукові пошуки виділити необхідні риси чи характеристики, якими повинний володіти той чи інший керівник знайшли своє втілення в так званій «теорії рис» (іноді її називають «харизматичною» теорією, від слова «харизма», тобто те, що дісталося людині від Бога).

Відповідно до цієї теорії лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише така, яка має певний набір природжених особистісних якостей чи сукупністю певних психологічних рис. Управління - це не наука, а своєрідне мистецтво, затверджують прихильники цієї теорії.

Керівник - це свого роду артист, діяльність якого ґрунтується на його уродженому таланті. «Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, - затверджував американський психолог Д. Бойд. - Мистецтво керівництва не є чимось, чому можна навчитися ззовні; воно йде від вашого серця і власної сили». Аналогічну позицію займав Є. Шумахер, що відзначав, що дії по здійсненню керівництва «відносяться скоріше до галузі поезії, ніж до точних наук».

На основі наведених поглядів пізніше формуються теорії «еліти і юрби». Відповідно до них, обов'язковою умовою життя всякого суспільства виступає його диференціація на два шари - на «еліту», привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керувати, і на «юрбу», іншу масу людей, що сліпо йдуть за лідерами.

Погодитися з такою точкою зору - значить визнати непотрібними спроби виявити закономірності ефективного управління, якості, якими повинний володіти керівник. Однак вивчення практики показує, що певні закономірності існують, типові риси є. От чому пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати цілком уродженими. Деякі з них можуть бути придбані в результаті навчання і нагромадження досвіду. У цьому напрямку проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, що з необхідністю повинні бути властиві лідерам.

Особливо ретельно набори рис розроблялися в США, тому що вони повинні були стати основою для побудови системи тестів для добору осіб, «придатних» для керівництва. Однак незабаром з'ясувалося, що цю задачу важко розв'язати. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд вчених у процесі дослідження довели їхню кількість до двох сотень і більше. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список з 79 рис. і якостей, що згадуються різними дослідниками як «лідерські».

Однак його занепокоїв «розкид» цих рис у різних авторів: 65 % названих рис були взагалі згадані лише один раз, 16-20 % - двічі, 4-5 % - тричі і лише 5 % рис називалися чотири рази. Крім того, не можна було скидати з рахунків і таке спостереження з практики здійснення керівництва: малося чимало випадків, коли особи, що не володіють «найважливішими рисами», успішно справлялися з усіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину в ефективного лідера. Усе це обумовило появу інших точок зору.

Досить розповсюдженою в закордонній психології є ситуаційна теорія. У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз ситуації й об'єкта управління, тобто лідерство виникає як відповідь на вимогу ситуації. Іншими словами, у даному підході применшується роль активності особистості, її рисі в ранг вищої сили зводяться обставини.

Риси розглядаються лише як одна з «ситуаційних» перемінних. До числа інших відносяться: розмір і структура організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема, їхнього очікування), час прийняття рішень, психологічний клімат організації й ін. В одних умовах від лідера потрібна одна лінія поведінки, в інших - зовсім інша. Тому дитина може бути лідером у дворі, але веденим - у класі, а керівник - лідером на роботі, але не в родині.

Однак часто зустрічаються люди, чия компетентність цілком задовольняє вимогам ситуації, вони є гарними професіоналами, але не здатні до керівної діяльності. Крім того, на практиці при зміні завдань, що стоять перед організацією, а отже, при зміні ситуації, занадто частої зміни лідерів не відбувається. За всіх очевидних недоліків «ситуаційної теорії» прогресивним є визнання того, що для лідерства важливі не тільки певні якості особистості, але й інші фактори.

В даний час у західній соціальній психології домінуючою є синтетична концепція лідерства. Відповідно до цієї теорії, лідерство є процес організації міжособистісних стосунків у групі, а лідер є суб'єктом управління цим процесом. За такого підходу лідерство є функцією групи, тому і вивчати його необхідно, насамперед, з погляду цілей і завдань групи. Разом з тим особистість лідера, його якості не повинні скидатися з рахунка.

Отже, ця теорія відрізняється комплексним підходом до всього процесу управління. На характер здійснення лідерської ролі впливає взаємозв'язок трьох перемінних: якості лідера, якості послідовників чи ведених і характер ситуації, у якій здійснюється лідерство. З одного боку, лідер впливає на ведених і ситуацію, з іншого - настільки ж істотні і їхні впливи на лідера.

Вже в перших роботах з психології управління як одних з її істотних напрямків була виділена психологія особистості керівника. Емпіричне вивчення цієї проблеми почалося з 20­х років і в даний час ведеться досить інтенсивно. Проблема лідерства і керівництва є однією з кардинальних проблем психології управління.

Спочатку лідер трактувався як член групи, що висувається в результаті взаємодії членів групи при рішенні конкретного завдання.

Він демонструє більш високий, ніж інші члени групи, рівень активності, участі, впливу в вирішенні даного завдання. Іншими словами, лідер висувається в конкретній ситуації, приймаючи на себе певні функції. Інші члени групи приймають лідерство, тобто будують стосовно лідера такі стосунки, які припускають, що він буде вести, а вони будуть веденими.

Процес лідерства може бути досить суперечливим: міра «домагань» лідера і міра готовності інших членів групи прийняти його провідну роль можуть не збігатися. З'ясувати дійсні можливості лідера - значить у тому числі з'ясувати, як сприймають лідера інші члени групи. Міра впливу лідера на групу також не є величиною постійною: за певних обставин лідерські можливості можуть зростати, а за інших обставин, навпаки, знижуватися.

Важливо відзначити, що при розгляді проблеми лідерства в закордонній психології ототожнюються поняття «лідер» і «керівник» (хоча в німецькій мові, на відміну від англійської, існують обидва поняття). Для вітчизняних дослідників характерно виділяти управління і лідерство як два різних явища, властивих організованим спільностям.

Вимагає окремого розгляду проблема співвідношення двох понять - «лідерство» і «управління». Лідерство виступає більш широким поняттям, що означає спрямований вплив на систему чи окремі процеси, що відбуваються в ній, з метою зміни її стану чи додання їй нових властивостей і якостей. Поняття «управління» відноситься як до технічної («машина - машина»), соціотехнічної («людина - машина»), так і до соціальної («людина - людина») систем. Лідерство ж є окремий випадок управління. Його основні відмінності в тім, що управління:

- обмежується впливом на людей і їхні спільності;

- припускає взаємодію керівника з підлеглими;

- покликано викликати чиюсь діяльність відповідно намірам керівника.

Поняття "керівник" і "лідер" неідентичні. Головна якість лідера - чітке бачення мети, що іншим представляється в дуже мрячних обрисах чи не бачиться зовсім. Основна ж якість керівника - з найменшими втратами реалізувати побачену мету.

Отже, управління - це довільний (цілеспрямований) вплив на людей, якими управляють, і їхньої спільності, що приводить до їх усвідомленої й активної поведінки і діяльності відповідно намірам керівника. Тому управління можна назвати лідерством, але далеко не всяке лідерство є управлінням.

Основні розходження між лідерством і управлінням зводяться до наступного:

- зміст понять: управління передбачає організацію всієї діяльності групи, а лідерство характеризує психологічні стосунки, що виникають у групі «за вертикаллю», тобто з погляду стосунків домінування і під порядкування;

- виникнення: управління є закономірний і необхідний атрибут процесу виникнення офіційної організації, у той час як лідерство виникає спонтанно як наслідок взаємодії людей; відповідно до цього керівник звичайно або призначається офіційно, або обирається, а лідер висувається стихійно;

В усякій справі 80% успіху залежить від керівника і тільки 20% - від підлеглих. Принцип американського менеджменту:

- функціонування: управління виступає як процес правової організації і управління спільною діяльністю членів організації, а лідерство - процес внутрішньої соціально-психологічної організації і управління спілкуванням і діяльністю;

- соціальна роль керівника і лідера: керівник є посередник соціального контролю і влади, а лідер - суб'єкт групових норм і чекань, що спонтанно формуються в міжособистісних відносинах;

- регламентація діяльності: діяльність керівника регламентується відповідним правовим забезпеченням, діяльність лідера забезпечується морально-психологічними нормами спільної діяльності;

- режим зовнішніх зв'язків: керівник представляє групу в зовнішній організації і вирішує питання, зв'язані з її офіційними відносинами зовні; лідер у своїй активності обмежений внутрішньогруповими стосунками;

- управління - явище більш стабільне, менш піддане змінам у думках і настроях членів організації.

Викладені розходження підводять нас до наступного визначення понять «управління» і «лідерство». Управління є процес правового впливу, здійснюваний керівником на основі влади, даної йому державою чи групою (у випадках, якщо керівник обирається).

Управління в більшому ступені є соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з погляду розподілу ролей управління і підпорядкування. Управління засноване на принципах правових відносин, соціального контролю і застосування дисциплінарної практики.

У свою чергу, лідерство є процес психологічного впливу однієї людини на інших при їхній спільній життєдіяльності, що здійснюється на основі сприйняття, наслідування, уселяння, розуміння один одного. Лідерство є чисто психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Лідерство засноване на принципах вільного спілкування, взаєморозуміння і добровільності підпорядкування.

Таким чином, управлінську діяльність у широкому розумінні слова може здійснювати не тільки керівник, але і лідер. Соціально прийнятним і ефективним в сучасних умовах є управління людьми, здійснюване у формі лідерства. В ідеалі ці дві ролі виконує та сама людина, але, нажаль, так буває не завжди.

У традиціях американського менеджменту передбачається, що лідер і керівник - це, як правило, та сама особа. При призначенні співробітника керівником на якому-небудь рівні управління бажано, щоб протягом певного терміну (як правило, декількох місяців) він став лідером. Якщо це не удалося, то за неписаними правилами керівник повинний звільнити займане місце для того, хто може стати лідером.

ВИСНОВКИ

 

Переваги лідера полягають у тім, що за ним організація визнає моральне право ухвалення рішення в значущих для неї ситуаціях. Це людина, що займає вершину на ієрархічній градації статусу і престижу членів організації.

Керівник-лідер відрізняється від керівника-адміністратора наступними рисами. Найголовніше полягає в тім, що лідер не командує, не наказує і «не давить» на працівників заради досягнення будь-яких, часом далеких від їхнього розуміння, цілей, а веде людей за собою на вирішення загальних для даного колективу проблем:

- чуйність і проникливість, довіра до людей: він знаходить час, щоб вислухати людей, і вміє слухати; з ним легко розмовляти на будь-яку особисту тему, тому що він уміє зберігати таємниці; лідер знає, у чому складаються інтереси людей, з якими він зв'язаний по роботі, і готовий їх відстоювати; здатний зрозуміти труднощі (проблеми) окремої людини, почуває, хто в нього бідує; готовий заступитися за підлеглого, якщо з ним обходяться несправедливо; здатний розуміти те, про що люди воліють умовчувати; здатний до співпереживання;

- представницькі схильності: він - виразник загальних для колективу позицій його членів;

- вміння уловлювати і виражати загальну думку членів колективу з будь-яких значущих для них питань; ставити питання про недоліки колективу перед управлінням, не чекаючи наказу «зверху»; готовий жертвувати особистими інтересами заради інтересів колективу; є представником колективу у взаєминах з вищим управлінням;

- емоційно-психологічний вплив: лідер здатний втягувати людей у діяльність, не віддаючи прямих розпоряджень і команд; він у високому ступені наділений «почуттям ліктя», уміє переконувати, схильний заохочувати; він має неформальний авторитет (йому підкорялися б, за ним би йшли, навіть якби він не мав ніякої керівної посади);

-оптимізм: лідер упевнений, що гнітюче число проблем, що встають перед людьми, можна розв'язати; своїм оптимізмом він викликає в людей віру у свої сили.

Над проблемою з'єднання двох ролей в одній людині вже не один рік працюють психологи і керівники. Багато чого залежить від актуалізації тих чи інших функцій у діяльності конкретного керівника як суб’єкта управлінської діяльності.

Перелік використаних джерел

 

1. Хартман А. Безупречное руководство , Феникс, Ростов-на-Дону, 2006 с-256

2. Танаев В., Карнаух И. Практическая психология управления. - М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2003. С. 179-237.

3. Яхонтова Е.С. Эффективность управленческого лидерства. - М.: ТЕИС, 2002. - 501с.

4. Уэллс С. Босс многоликий. Найди стиль своего руководителя., Питер, С.-Петербург, 2002, с-246

5. Урбанович А.А. Психология управления: Учебное пособие. -Мн. :Харвест, 2001. - 640с.

6. Лозниця В. С. Психологія менеджменту. Теорія і практика: Навч. Посіб.-К.”ЕксОб”, 2000. С. 22-47.

7. Карташова Л.В., Никонова Т.В., Соломанидина Т.О. Поведение в организации: Учебник.-М.:ИНФРА - М.:1999. С. 7-11

8. Розанова В.А. Психология управления. Учеб. пособ.- М.:ЗАО Бизнесс-школа “Интел-синтез”, 1999. С. 6-77, 246-268, 298-324.

9. Швалб Ю.М., Данчева О.В. Практична психологія в економіці та бізнесі.-К.: Либідь, 1999. С. 68-82, 157-172.

10. Чернышев В.М., Двинин А.П., Человек и персонал в управлении.-СПб.:Энергоатомиздат, 1997. С. 195-204.

 <-- До розділу СТОРІНКА МАЙБУТНІХ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ

http://www.anodonta.com.ua