ПОТАШНЯ

Село Поташня на Поділлі, Бершадського району, Вінницької області, рошташоване за 8 км. від райцентру на підвищенній, відносній рівнині, оточене зі сходу, півночі і заходу густим, мальовничим лісом. Поташня виникла у І-й половині 18-го століття, близько 1704 року, принаймні так свідчать писемні джерела. Спочатку поселення називалося Антонівкою, від імені першого поселенця. Сучасна назва походить від поташного заводу, який був збудований за наказом графа Мушинського, тодішнього власника земель.
 

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

Поташна с—расположено на возвышенной равнинъ, окружено съ востока, сівера и запада густымъ строевымъ лъсомъ, простирающимся въ длину и ширину на нисколько верстъ. Разстояніе отъ уізд. г. Ольгополя 18 в., отъ жел. дороги 7 в. Климатическія условія очень благопріятньї для здоровья; почва глинистая. По сказаниямъ местныхъ старожиловъ, Поташна образовалась во второй половині XVIII столітія. Часть громадныхъ лісовь, ньнъ окружающихъ село, перешла отъ Устьянскаго (Устье с. Ольтоп. у.) имінія во владініе къ польскому графу Мушинскому, который въ этихъ лісахь устроилъ заводъ для в и ділки воташа и для этого діла высылалъ изъ прочихъ своихъ иміній кріпостньїхь людей провинившихся въ чемъ-нибудь, какъ въ ссылку, назначая имъ земельные участке съ обязательствомъ расчищать оные отъ дерева и селиться на нихъ. Изъ етихъ то выходцевъ образовалась среди лъса слобода, которая вначалі называласъ Антоновкой, по вмени первого полісовщика Антона. Mногіе изъ этихъ переселенцевъ получили прозвище оть тъхь мість, изъ которыхъ она вышли; такъ выходцу изъ с. Яланца стали називаться Яланецкими. Такія фаміліи и доселъ существуютъ между прихожанами с. Поташной. Заводь для выдълки поташа сгоріль въ 1810 г. и боліє не возобновлялся, оставивъ слободъ новое названій „Поташна". Затімь слобода съ каждымъ годомъ разросталась, и была сознана необходимость построить здісь церковь, которая и сооружена въ 1783 г. Назначенный въ с. Поташну священникъ Лука Виногродскій уніатскимь митрополитомъ Іасономь Смогоржевскимъ рукоположенъ 1785 г. іюня 19 дня, а въ 1794 г. 24 авг. Ольгополъскимъ протоіереемь Лукою Романовскимъ присоединенъ къ православію. Послі графа Мошинскаго и его жены владьльцемъ Поташны былъ графъ Шембекъ съ 1867 г., отъ котораго она перешла въ 1871 году въ составь иміній Удільнаго Відомства. Въ 1874 г. надълены землею проживающіе въ Поташной отставные солдаты и однодворцы; кромі того, подарено прихожанамъ, для расширенія приходской церкви, огромное кирпичное зданіе. Православнаго населенія въ приходь 1705 д. об. пола; его составляютъ крестьяне-малороссы, занимающееся хлібопашествомъ, а отчасти ремеслами —плотничествомъ, кузнечествомь, гончарствомъ, сапожничествомъ и извозомъ. Ньнъ существующій приходскій Свято - Димитріевскій храмъ, кирпичный, заложенъ въ 1824 г., а оконченъ постройкою въ 1839 году. Въ 1877—1879 гг. она была расширена пристройкою къ ней пономарни, ризницы, двухъ боковыхъ приділовь въ средней части ея и кирпичной колокольни на средства нрихожанъ (8000 р.) и пожертвованіе (кирпичемъ) Великаго Князя Владиміра Александровича. Въ 1866 г. устроенъ новый иконостасъ въ два яруса. Иконы стараго иконостаса розданы прихожанамъ. Раньше существовалъ деревянный храмъ, сооруженный въ 1783 г.; онъ сгорълъ въ тридцатыхъ годахъ. Церковный погостъ занимаетъ 526 кв. саж.; здісь стоить теперь каменный столбъ на місті св. престола старой церкви. Всей церковной земли въ приході, считая кладбища н церковный погостъ, 43 дес. 333 кв. саж., въ томъ числі пахатной 30 дес, сі-нокосной 3 дес. и луговой 6 дес. 629 саж. Причтовыя постройки ветхія, ньнъ ремонтируются. Церковная школа существуетъ съ 1868 г.; до 1895 г. школа гра-моты, а съ этого года—церковно-приходская; съ 1896 г. поміщается въ собственномъ зданій.

Труды подольского епархиального историко-статистического комитета
Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г
 

Поташ (Pottasche, pott – горщик, asche – попіл) технічна назва карбонату калію. Застосовують у виробництві скла, рідкого мила, при фарбуванні тощо.
Всі події які відбувалися, на протязі віків, на теренах Європи і України робили свій знак і на жителях села. Багато з них загинуло на полях війн, чи від соціальних катаклізмів. Многії пішовши у світи так і не повернулися до рідного краю або ж поверталися як гості, були й такі, що політавши по світах, не забули рідне гніздо... – одним словом – життя іде. Нині в селі проживає близько 1500 осіб на 680 дворах. В селі є Святодимитріївський храм з православним приходом. Церква мурована, була побудована на початку 19-го століття, на місці старої дерев’яної, яка згоріла в кінці 18-го сторіччя. Спочатку приход був православний, потім, якийсь час, приход був греко-католицький, але вже від другої половини 19-го століття і по нині прихожани вважають себе православними. Сільскі діти отримують ази науки в загальноосвітній школі І-ІІ ступенів.. а далі – до районного центру, по соші, через ліс... і хто куди.