Номер 213 за 17.11.2007
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  У побуті, на роботі, у спілкуванні з оточуючими ви вживаєте:
одну мову
дві мови
три мови й більше
різні мови, включно з мішаними, суржиком та ін.
     

Хто в чергу до ДАІ?
Посадовці активно здають спецномери службових авто, натомість «даішники» працюють над поліпшенням безпеки руху
Іван ЛЕОНОВ.   

Лише за два дні після відповідного указу Президента свої спеціальні номери здали до Державтоінспекції 25 високопосадовців. У самій ДАІ лише радіють такій активності й зазначають, що лишилося зібрати ще 201 гербовий номер з трьох цифр. Начальник Департаменту ДАІ Олексій Калинський перераховує можновладців, які першими розпрощалися зі спецномерами: голова секретаріату Президента Віктор Балога, секретар Ради нацбезпеки і оборони Іван Плющ, Голова Верховної Ради V скликання Олександр Мороз та його перший заступник Адам Мартинюк, Прем’єр–міністр Віктор Янукович разом з усіма віце–прем’єр–міністрами, керівники Міноборони, МЗС та МНС Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк і Нестор Шуфрич, начальник Генштабу ЗСУ Сергій Кириченко, а також начальник Управління держохорони, голови облдержадміністрацій та облрад Миколаївщини та Одещини, голова Севастопольської міськради, голови Ради міністрів АРК.
Автор указу Віктор Ющенко спецномерів глави держави не здавав, бо в нього їх і не було. На Банковій зазначають, що Президент такими «козирними» номерами ніколи не користувався, навіть у часи, коли очолював уряд (1999—2001). Всі автомашини, що обслуговують Президента, мають звичайну номерну серію.


Через горище — до божественних вершин
Сільський художник–самоук Василь Стефурак більшість своїх робіт створив на піддашші старої батьківської хати
Іван КРАЙНІЙ   

За фарби Василь узявся ще у ранньому дитинстві. Старші брат і сестра, пригадує нині, йшли до школи, а він клав на стіл їхню коробочку акварельних фарб із прозорою кришкою і не міг надивитися на те різнокольорове диво. Проте перші промені малярської слави впали на нього значно пізніше, коли вже навчався у Львівському будівельному технікумі. Тоді перемалював знамениту Джоконду і вивісив портрет загадково усміхненої італійки у технікумівському коридорі. Стефуракова Мона Ліза була настільки схожою на оригінал, що в очах студентського товариства автор копії сягнув мало не висот Леонардо да Вінчі. Та шлях до справжнього визнання пролягав ще через багато років малярського самовдосконалення.
Життя могло скластися й по–іншому: надходили спокусливі пропозиції перебратися в місто, одначе село міцно тримало у своїх обіймах. І Василь не пручався — його душа тут почувається вільно і затишно.


Замок «Золотого міста»
У Золочівському музеї–заповіднику можна дізнатися, як виглядали княжі палати і навіщо єгиптяни робили мумію з сокола
Ярослава МУЗИЧЕНКО   

Містечок з назвою Золочів в Україні щонайменше два: на Львівщині й на Харківщині. Основна різниця між ними, очевидно, та, що у галицькому Золочеві є старовинна фортеця, збудована на початку XVII століття. «Так склалося історично, що землі Західної України були своєрідною буферною зоною у XVII столітті між мусульманським Сходом і християнською Європою, — пояснює завідувач відділом східних культур музею–заповідника «Золочівський замок» Тетяна Олейнікова. — На цих теренах збереглося дуже багато оборонних споруд — замки, вежі, монастирі. Для вихідців зі Східної України це диво. Хоча вони мають свої оригінальні пам’ятки, яких немає на західних землях». Кілька років тому склалася традиція безплатно возити сюди дітей з Центральної і Східної України під час канікул на екскурсії. На жаль, останнім часом ця добра справа чомусь не підтримується.


Стіни Єрусалимські
Про недорозуміння і подолання стереотипів
Олена ЗВАРИЧ   

В Ізраїлі рік 5776. В Україні — 2007. Ми від них відстаємо. Правильний висновок, у принципі, хоч і не з того зроблений.
З ізраїльтянами говорити складно. По–перше, менталітет. По–друге, коли йдеться про державні інтереси й національну пам’ять, тут немає поділу на «вікторів федоровичів» і «вікторів андрійовичів», і тим більше «сан саничі» не настільки однозначні, а опозиція є партією, яка наразі не має можливості формувати уряд, а не організованим угрупованням шаблезубих шкідників у парламенті. Крім того, погляди ізраїльтян на світ, ворогів, друзів і партнерів у ньому уже сформовані, й Україна, здається, допоки не потрапила до жодної з цих класифікацій.


РОЗДIЛИ
ІнФорУМ
Політика
Світ і Україна
Точка на карті
Право
Ля-ля-фа
Спорт
Калейдоскоп
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ