Лютневі увертюри Новини
У продовж першого тижня лютого на сцені Львівської філармонії відбулося чотири концерти, кожен із яких міг претендувати на статус міжнародного, подієвого, невипадкового.
Починали “сезон потепління” у морозному Львові гості з Москви: піаніст Дмитро Онищенко, львівський вихованець Московської консерваторії, цього разу привіз на “оглядини” до рідного міста й молоду дружину. Співачка (мецо-сопрано) Марфа Шумкова майстерно змалювала перед слухачами цілу галерею жіночих образів, завершивши програму блискучою сучасною обробкою Мирослава Скорика української народної пісні “Шуміла ліщина”. Як зізналася перед концертом сама виконавиця, вона дуже хвилювалася, чи сприйме її інтерпретації вибаглива львівська публіка, та сподівалася на надійне “плече” чоловіка, котрий того вечора виступив концертмейстером. За два дні до того Дмитро Онищенко презентував львів’янам доволі несподівану й складну сольну програму зі сонат Людвіга ван Бетховена.
Натомість уже традиційним симфонічним вечором у п’ятницю покерував уперше запрошений до Львова диригент Дмитро Логвін, добре відомий в Україні як засновник першого приватного камерного оркестру “Пори року” (Дніпропетровськ), виконавчий директор “Пінчук-арт-центру”, а віднедавна ще й диригент державного камерного ансамблю “Київські солісти”. Попри чималі організаторські таланти, Дмитро Логвін зумів продемонструвати й неабияку харизму диригента, переконавши й Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії, і його слухачів доволі несподіваною у своїй концепції програмою.
“Від увертюри австрійського романтика Франца Шуберта до українського постромантика Віктора Косенка й знову через Шуберта до увертюри Верді”, — приблизно так пояснив романтичну концепцію вечора сам диригент. І справді, легка й дотепна шубертівська “Увертюра в італійському стилі” стала гарним початком музичного вечора. Поряд із репертуарними шедеврами, на кшталт “Незакінченої” симфонії Шуберта, яку маестро провів цілком коректно (при цьому на відповідному рівні проявив себе і львівський оркестр), чи знаменитої увертюри до опери “Сила долі” Дж. Верді, що прозвучала на завершення вечора в несподіваних для усіх аж надто “політних” темпах, до програми увійшли твори, що десятиліттями не звучали з філармонійної сцени. Зокрема, й Концерт для фортепіано з оркестром Віктора Косенка, непросту долю якого можна порівняти із долею самого автора. Композитор устиг майже повністю завершити лише першу частину масштабного твору — власне її найчастіше й беруть до свого репертуару піаністи. Втім, на афішах Концерт можна побачити вкрай рідко: за словами соліста Артура Нікуліна, вихованця класу Йожефа Ерміня в магістратурі Львівської музичної академії, у нашому місті цей твір не виконували щонайменше років зо двадцять. Саме цьому молодому обдарованому піаністу вдалося донести до публіки твір віртуозний, складний і дуже нерівномірний у своїх мистецьких вартостях, як змогли нарешті пересвідчитися і львівські слухачі.
А завершився “увертюрний” тиждень лютого інавгурацією Року Шопена у Львові.
Джерело: lvivpost.net