Відповідаємо на запитання читачів (VIII)

“Як відмінюються слова плащ-дощовик і плащ-намет?”

У першому з них відмінюємо обидві частини, бо другий компонент (дощовик) — прикладка: плаща-дощовика, плащем-дощовиком, (на) плащі-дощовику. А от плащ-намет передає певне цілісне поняття, у нього другий компонент (намет) не є прикладкою. Це частина одного слова. Тому перший компонент не відмінюється: плащ-намету, плащ-наметом.

“Архіваріус чи архівіст?”

Хоч слово архіваріус 11-томний Словник української мови не подає як застаріле, проте воно рідковживане. Цю лексему тепер заступає іменник архівіст. Ним називають не тільки власне фахівців архівної справи, що збирають, упорядковують, науково класифікують та зберігають документи, писемні пам’ятки тощо, а й посаду, котру ті люди обіймають.

“Пріоритетний чи першорядний, тренінг чи вишкіл, опір чи спротив?”

Ось думка відомого українського мовознавця Святослава Караванського: — Коли наші президенти чи парламентарії говорять про образ, лице або ім’я держави, то хай там що скажуть імідж. А першорядні завдання неодмінно назвуть пріоритетними. Бо коли ти мовиш, як усі, то багато втрачаєш в очах оточення, тобто своїх майбутніх виборців. Отже, говори, як належить лідеру. А пересічний громадянин, коли чує іноземну тарабарщину з уст високих достойників, і собі засвоює її.

До чого це веде? “Іноземці” витискають нашу питому лексику. Ми втрачаємо віру в самих себе: починаємо боятися власних слів і зворотів. Там, де треба вжити їх, віддаємо перевагу “чужинцеві”. І коли чехи майже всі іншомовні слова замінили чеськими — навіть театр у них дівадло, то ми — навпаки: кожне своє слово хочемо замінити іноземним.

Пишуть науковці з творчої групи “Інтелект”: “... ми пропонуємо... систему підвищення... кваліфікації — інтелектуальний тренінг”. Невже тут слід конче вжити тренінг? Таж ми маємо чудове слово вишкіл! Хіба інтелектуальний тренінг краще звучить, ніж інтелектуальний вишкіл? “Інолюбці” йдуть далі: від іменника тренінг творять важкомовний прикметник тренінговий: тренінгова система. А чому не вишкільна система?

Візьмімо слово досвід. Бідолашне! Його, як і зворот виробничий досвід, сучасники живцем кладуть у могилу, використовуючи тільки високоінтелектуальне, на їхню думку, ноу-хау, дарма що воно для загалу незрозуміле.

А от пише академік НАНУ: “... мені не подобається, викликає спротив...”. Тобто він хоче сказати викликає опір. Опір — питоме українське слово. Його утворено від дієслова опиратися. Зрозуміла і легкомовна форма. Вживати б її та вживати. Аж ні, академікові треба козирнути ерудицією, козирнути “новим” словом. Бо якби він знав бодай трохи ще таку слов’янську мову, як польська, то збагнув би, що спротив — не нове й не українське слово. Це калька з польської — sprzeciw. Та чи збагачують нас позичені слова? Усякі позики слід віддавати. Тож і за словесні треба розплачуватися. А розплата ця в устах наших “друзів” виглядає так: “українська мова — це діалект: суміш польської, німецької та гебрейської (єврейської) мов”. Отак вилазять боком позички.

Які особливості відмінювання лексеми кумир? “

У розумінні “ідол” вона відмінюється як іменники-назви неістот (знах. відм. кумир). Повернути кумир. У переносному значенні “той, хто є предметом захоплення, поклоніння” відмінюється як іменники-назви істот (форма знах. відм. кумира). Знайти кумира, любити свого кумира.

“Коли вживаємо форму майбутнього часу дієслова буде?”

Тоді, коли сподіваємося наслідків мисленнєвих дій у процесі формулювання речення. То так званий майбутній час визначень. Вісім плюс сім буде п’ятнадцять. Помилковим є використання такої форми у висловах: це буде іменник, це буде підмет, це буде голосний звук.

“Як називати і як звертатися до посадових і титулованих осіб високих рангів, дотримуючись міжнародного етикету?”

Лінгвісти рекомендують такі мовні формули:

до монархів (королів) та їхніх дружин звертаються Ваша величносте. Про них кажуть Його (її) величність;

до князів монаршого дому, а отже, до принців, принцес звертаються Ваша високосте. Про них кажуть Його (її) високість;

до князів, кровно не пов’язаних із монаршою родиною, до можновладних осіб, а також до осіб, які обіймають високі пости (глава уряду, держави) звертаються Світлий пане, Ваша світлосте. Про них кажуть Його світлість;

щодо керівників федеральних, центральних органів державної влади, послів уживаються вислови достойний, високодостойний пане. Звертаються Ваша достойносте. Відповідно йдеться про Його достойність (високодостойність). До речі, достойний (високодостойний) пане вживається до високоповажних осіб узагалі. Широку адресацію шанобливого звертання мають прикметники високоповажний, поважний, вельмидостойний, вельмишановний, вельмиповажний, високошановний (пане).

І ще одне. До представників аристократичного роду традиційно звертаються вельможний пане, хоча цей вислів може стосуватися й широкого кола осіб.

“Вулиця Марка Вовчка чи Марко Вовчок?”

Письменниця Марія Вілінська, по чоловікові Маркович (просторічне Марковичка), обрала собі псевдонім Марко Вовчок. Тому його і відмінюємо так, ніби це стосується особи сильної статі: захоплююся оповіданнями Марка Вовчка, присвячено Маркові Вовчку. Отже, правильним є словосполучення вулиця Марка Вовчка.

Аналогічно Олександра Судовщикова виступала в літературі під чоловічим іменем та прізвищем Грицько Григоренко. Тож зустріч з Грицьком Григоренком.

“Чим розрізняються значення іменників диякон і дяк?”

Диякон — церковний служитель, котрий має перший ступінь священства, помічник священика. “А там ідуть три попи і четвертий диякон, та усе в чорних ризах, а дяків — так десятка з два” (Григорій Квітка-Основ’яненко).

Дяк — 1. Нижчий церковний служитель, який не має ступеня священства. 2. У Київській Русі — переписувач князівської канцелярії; у XV — XVII століттях — значний урядовець: верховний дяк, думний дяк.

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД