Я дуже хотіла б сказати вам «так», але питання складне, бо, наскільки ми розуміємо, на приміщення лікарні поклав око хтось з місцевих можновладців. І всі наші спроби, телефонні дзвінки і доручення натикаються на стіну нерозуміння. Ми присилаємо до Львова комісії від міністерства охорони здоров»я. Вони їдуть з одними намірами, а приїжджають, наче їх хтось підмінив. Словом, тяжка справа, так само, як і з гуртожитком Меблевого комбінату. Ми, як можемо, відстоюємо права робітників, які там живуть, намагаємося не допустити, щоб їх викинули на брук. Однак, до завершення справи ще далеко. Можу сказати напевно лише одне – ми докладемо всіх зусиль, щоб не допустити прихватизації лікарні і щоб робітники Меблевого комбінату мали дах над головою. Ми будемо на боці людей навіть у випадку, якщо доведеться боротися за визнання недійсними результати приватизації даних об’єктів. Львів’ян не так просто нагнути. Я на це дуже надіюся. І ми будемо допомагати, як можемо.

У мене дуже добрі стосунки з моїми колишніми колегами, особливо, з Олександром Народецьким, з Юрком Дулерайном з Нью-Йорка, з іншими, яких пам’ятаю ще з Мюнхена. Мене часто запрошують на Радіо, але не завжди я, на жаль, можу прийти, бо доводиться вибирати між медіями і темами найбільш актуальними. Я дуже люблю Радіо і мені все ще сниться вночі студія і мікрофон. Часи, пов’язані зі Свободою, – це були найкращі часи в моєму житті. Атмосфера Радіо, моя праця там найбільше відповідали моїй сутності і моєму характерові.

Дякую. Мені рідко роблять компліменти, частіше в інтернеті вишукують якісь недоліки. Але мене це мало турбує, бо я не надаю великої ваги виглядові. Парламент – це не подіум. Ми повинні там працювати, а не демонструвати свої принади. Тому я намагаюся вдягатися зручно, носити взуття на низьких підборах і все решту таке, що не відволікає від праці. І саме в цьому полягає мій стиль. Я завжди пам’ятаю, що я жила у Львові, де багато елегантних жінок, які мають добрий смак і досконалий стиль. А ще львів’янки – завжди вирізняються своєю особливістю. Я намагаюся всюди підкреслювати свою приналежність до Галичини і демонструвати особливість галицької жінки. Чи завжди це мені вдається?.. Судити вам. Я дуже люблю Ларису Скорик. Вона, як жінка-політик дуже імпонувала мені на початку дев’яностих. Я її і тепер дуже люблю і шаную. Чи маю я іміджмейкера? Ні, звичайно. Галицькі жінки завжди вміли самі себе робити. Мода – це львів’янка. Стиль – це львів’янка. І ми радше всі могли б заробляти на тому, щоб бути комусь іміджмейкером, аніж витрачати гроші на іміджмейкерів для себе. Скажімо так, що на іміджмейкерах я шпарую кошти.

До мене санкції? Бійтеся Бога! Знаєте, регіонали цінують людей, які мають засади і вміють свої життєві принципи відстоювати. Це було непросто для мене – це голосування. Бо я шаную своїх колег по партії і шаную їх рішення, і шаную дисципліну у фракції. Але є речі, коли треба робити вибір, життєвий вибір, не зважаючи на те, чим це може для тебе закінчитися. Такий вибір я зробила в 2004 році, коли пішла до Януковича. Це теж було непросто і знала, що більшість моїх друзів і просто знайомих мене не зрозуміє. У голосуванні за визнання Голодомору… я теж розуміла, що багато хто мене не зрозуміє з соратників. Але я була впевнена в одному – мої колеги шанують демократію. І вони пошанують мій вибір. Я також голосувала нещодавно за внесення до порядку денного розгляду питання про відзначення на національному рівні ювілею Романа Шухевича… Часом весь сенс життя полягає в тому, щоб натиснути кнопку в відповідний момент. І щоб мати можливість це зробити, можна дуже багато витримати і пережити.

Тому що я українка, тому, що послідовна…Продовжити?

Це власне той випадок, коли моя позиція співпадає з позицією правлячої коаліції і позиції Кабінету Міністрів. Ми прагматики і реалісти. Захищаючи малоімущих, поки що за допомогою субсидій, ми знаємо – ніщо не береться з неба. Прийде не лише весна.За нею буде літо, а потім – осінь і знову – зима. Ми не можемо зруйнувати житлово-комунальне господарство. Ми не живемо одним днем – сьогодні виберіть нас на хвилі популізму, а завтра – хоч повінь. Ні. Це не наша тактика.Ми знаємо, гроші треба заробити. І треба за все платити. Багаті мусять платити більше і взяти на себе основний тягар тарифів. Малоімущих має захистити держава. Зловживання у тарифній політиці треба покарати і не допускати. Але виходити треьа з реальної ситуації і не можна обманювати народ. Бо брехнею справді можна дійти до дотермінових виборів. Можна навіть владу взяти обманувши народ. Але як показує 2005 рік далі брехня приведе до того, до чого вона привела помаранчеву команду. Захищати народ треба спокійною системною і тяжкою працею, а не істериками і обливанням брудом опонентів.

Прес-секретар – це чиновник. А чиновник – людина залежна. Я не вмію бути залежною, тому з мене був поганий чиновник. Я добре працюю, коли я вільна, коли належу сама собі, коли можу сама приймати рішення. Парламент у цьому сенсі – дуже комфортне для мене середовище.

Нинішній параламент – дуже ефективний. Він ухвалює закони, не зважаючи на всі перешкоди, які чинить опозиція. Нема жодної законної підстави до розпуску цього парламенту. А оскільки ми живемо в демократичній державі, де панує закон, то я не даю жодного відсотка на користь розпуску парламенту. Ця Верховна Рада буде працювати до 2011 року.

Коли я про це прочитала в пресі, то мала двояке відчуття – найперше зажевріла надія: може вустами преси і справді глаголить істина? По-друге, я на мить забула про свій вік і знову почулася дуже молодою. А по-третє, я не могла надивуватися фантазіїї моїх колег-журналістів. Один мій донецький знайомий олігарх відреагував на цю інформацію так: «Анечка, все - пиар, кроме некролога».

Кого б не подав Президент, якщо він попередньо домовиться про свою кандидатуру з Прем’єр-міністром, ми підтримаємо вибір Президента. Стосовно прізвищ, я думаю, що це знову буде Огризко, а після цього ще буде, можливо, Олександр Чалий.

Мушу вам сказати щиро – є багато речей, через які я переступила б задля кар’єри.Але є і багато такого, через що я не переступила б. Я не переступила б через гідність, через дітей, через кривду бідній людині, через приниження мого народу і його мови та культури… Є багато «через», і ті «через» можна так вміло вибудувати, що власне на «через» побудувати кар’єру. Коли опонент відчуває, що в тебе є «через», він починає з тобою рахуватися. А тоді легко з ним змагатися. Не давайте, щоб об вас витирали ноги сильні світу сього. І тоді вони відчують, що ви сильні. Перемагають же лише сильні.

Можливо, очолить, можливо, прийде. Але тут є одна річ - фортуна не любить, коли її ґвалтують. Фортуна не любить, коли їй диктують. Це так само, як дівчина, коли по ній видно, що вона хоче заміж, то хлопці від неї бокують. По Юлії Володимирівні видно, що вона хоче заміж за владу.

Розповідаю. У 1990 році я вийшла заміж за Сергія Германа, корінного львів’янина і дуже гарну людину. Відтоді я в паспорті записана як Ганна Герман. Мені здається, що це природно, коли жінка, вийшовши заміж, змінює прізвище. Однак тоді я працювала на радіо «Свобода» і мене вже знав слухач, як Ганну Стеців (моє дівоче прізвище). Мій тодішній редактор порадив не змінювати радійного прізвища. Так і тривало – в документах я значилася як Ганна Герман. А в ефірі звучало – Ганна Стеців. Коли в травні 2004 року я перейшла на роботу в Кабінет Міністрів України, то я була змушена оформлятися на роботу за тим прізвищем, яке було в паспорті. Так я публічно стала Ганною Герман. Ось і вся історія. Як я досягла успіху? Що для мене успіх? Це тоді, коли ти робиш те, що тобі подобається, і за це тобі ще й платять зарплату. Це успіх. Бо ми з вами не олігархи, ми мусимо заробляти на життя власною працею. Треба дуже тяжко працювати і дуже любити те, що ти робиш. А успіх приходить сам, коли ти його навіть не чекаєш. Все приходить само, так само, як і минає. Але за всім – дуже багато труду і нервів.

Насамперед, це проблема не лише тих, на кого ллють бруд. А й тих, хто ллє бруд. Бо мине небагато часу, і люди зроблять висновок – інтернет-видання – малоймовірні, вони не дають правдивої інформації. А такий вирок - смерть для видання, бо ніхто не буде фінансувати медіа, яким не вірять читачі. Це перше. А друге… Я зауважила певну закономірність – чим більше виливають на тебе бруду, тим більше співчуття знаходиш у людей. Це парадоксально, але так воно є. Звичайно ж треба робити якісь зусилля, щоб припиняти потоки бруду в Інтернеті, однак, боюся, що нині для цього механізму нема. Інтернет відображає стан моралі тієї частини суспільства, яка користується сіткою. І цей стан тривожний…

Ні, не підтримую. Але сини Віктора Федоровича завжди вітають мене З Великоднем, Різдвом і Днем народження. Це дуже гарні молоді люди, інтелігентні і освічені. Людмилі Олександрівні я телефонувала востаннє, коли парламент обрав Прем’єр-міністром Віктора Януковича. Я просто набрала її номер телефону і розплакалася. Ми плакали разом. Я дуже ціную цю шляхетну і сильну жінку.

Тамаро, не рахуй років! Боже, які ми вже старі! Але дата класна. Я дуже хотіла б побачити всіх наших. Що треба для цього зробити – зроблю, але збирати людей не зможу. Я справді завантажена дуже-дуже. І дається взнаки те, що кілька років підряд не відпочивала. Я люблю тебе і пам’ятаю. Тримайся. І дзвони.

Миколо, у незалежності – висока ціна. Ти її платиш. Але, скажу тобі, друже, якби ти мене пахолком називав і при цьому ще вимагав гроші на газету, яку видаєш, я подумала б, що ти переоцінюєш демократичність нашої влади, навіть львівської. Я спробую ще раз нагадати про проблему « Ратуші»… Спробую. Пробач, що не можу сама за все заплатити.

Я висловлювала свою позицію з цього приводу публічно.Ми нікому не дозволимо принижувати мову: ні українську, ні російську, ні жодну іншу, якою розмовляють громадяни нашої країни.

Я справді дуже шаную Віктора Федоровича. Думаю, що він повинен працювати там, де працює. А якщо народ вирішить, що Янукович повинен бути Президентом, то так воно і буде. Мені подобається нинішній тандем – два Віктори. Я маю мрії… Але вони не пов’язані ані з міністерськими посадами, ані з Віктором Федоровичем.

На щастя, ось уже більше року мій чоловік – у Києві і працює директором департаменту зовнішніх зв’язків у міністерстві палива та енергетики. Я дуже задоволена, що ми нарешті разом. І шансів стосовно мене більше ніхто не має. Ви вже не осудіть…

Я стосую у політиці інші засоби. А в парламенті займаюся законотворчістю. А потім я справді закохана в Сергія Германа і на це нема ради.

Ви запитуєте, чи мене запрошують на «Свободу».Я вам відповідаю – так. Ви запитуєте, чи підтримуєте ви контакти з колегами. Я вам теж відповіла, з ким підтримую. Що хто каже про мене поза очі мене не цікавить. Я не збираю і не розповсюджую плітки, бо є занадто зайнятою людиною. А коли вас цікавлять плітки та домисли – то ви можете тим займатися досхочу. Кожен живе за мірилами власної моралі і власних звичок. Я не слухаю, що про мене говорять так само як спокійно ставлюся до заздрісників.