"Ранчо дядюшки Бо"
Одеська область, Біляєвський район,
с. Нерубайське, вул. Прикордонна 4-б
тел.: (067) 4822098 
E-mail: rancho-bo@ukr.net

"Ранчо дядюшки Бо" – відпочинок у стилі "кантрі".

Стиль "кантрі" (сільський) являє собою ностальгію по тихому і затишному побуту.  Екологічний, вишуканий і разом з тим домашній, стиль "кантрі" символізує простоту і надійність сімейного устрою і  є популярним у всьому світі. 

"Ранчо дядюшки Бо" розташовується в селі Нерубайське, в 10 км від Чорноморського побережжя Одеси.  Тут Вас привітно зустрінуть стильні ранчери в ковбойській амуніції і насамперед познайомлять гостей з найважливішими "мешканцями Ранчо" - з кіньми, а також запропонують різноманітний відпочинок.  Будь-який охочий в не залежності від віку, статі або ваги зможе відчути себе на висоті в прямому і переносному значенні. Досвідчені ранчери допоможуть зробити перші кроки, супроводжуватимуть на верховій прогулянці по живописному березі Хаджібєєвського лиману,  покатають на бричці, а в сніжну пору року – на санях. 

На території "Ранчо" є тренувальні поля для навчання верховій їзді;  дитячий майданчик з стилізованим індіанським вігвамом, гірками і гойдалками; затишні альтанки для відпочинку; невеликий дворик з різними домашніми тваринами та огороджена парковка. У дерев'яному  "салуні" з відкритою верандою гостям запропонують різноманітні блюда домашньої кухні.  В інтер'єрі використані атрибути сільського побуту,  кінної і ковбойської тематики.

І ще декілька слів про історичну пам'ятку.  Знамениті Одеські катакомби – найбільші по протяжності в світі. Ознайомитися з дивовижним світом підземних лабіринтів можна прямо на території "Ранчо". Доповненням до історичної екскурсії стануть відвідини винного льоху з можливістю дегустації вин Таїровського заводу.  

Ласкаво просимо на "Ранчо дядюшки Бо".


Перейти до статті:

Настоящий Техас в 20 милях от Дюка

Бессарабське село Фрумушика Нова
Одеська обл., Тарутинський район
Веселодолинська сільська рада
Паларієв Михайло Олександрович
тел. (0482) 366820

Виникненняю бессарабського села Фрумушика Нова передувало створення, за задумом директора ТОВ "Бородіно"  Паларієва Олександра Андрійовича, на землях колишнього військового полігону (Тарутинський район),  вівчарського комплексу.  Задум цей вдався і вже у 2008 році у стаді налічувалося 5,0 тисчя голів.
 
Однак відразу ж з'явилися нові плани – побудувати в Веселій Долині, на місці колишнього села, вихідцями з якого  були його предки, бесарабське село Фрумушика Нова.

Олександр Паларієв вирішив спорудити молдавське, болгарське, гагаузьке подвір'я, садибу німецьких і єврейських колоністів, російський і  український козачі будиночки.

Перше побудоване подвір'я — молдавське, під очеретом - відтворено по пам'яті батька Олександра. Є тут загорода для коней, свиней, запашний сінник, в  якому можуть, за бажанням,  заночувати гості-туристи. Інтер'єр будинку збирали по крупицях у місцевих  жителів. Ті віддавали хто прабабусин комод, хто домотканий шерстяний килим, фотографії своїх предків, а  одного разу навіть старовинний німецький гардероб привезли.

Сьогодні комплекс являє собою музей під відкритим небом до складу якого входять стилізовані національні етнографічні садиби зведені  навкруги виробничої бази  - сучасного вівцекомплексу. Поряд зведено 10 будиночків - котеджів для відпочинку, які відповідають сучасним європейським вимогам.  На території комплексу також діє ресторан національної кухні.

Взагалі для туристів, що полюбляють екзотичний відпочинок, Фрумушика Нова — об'єкт досить цікавий. Тут і живописне озеро, і вольєри з дикими мешканцями цілини, тут і сповнені азарту та адреналіну екскурсії незайманим степом, ярами та урочищами на списаному з бойової служби всюдиході.

Проект передбачає також і  розвиток місцевих ремесел. А  народні промисли у бессарабців спрадавна широко поширені - від  вишиванок і  кераміки до  кованих і  дерев'яних предметів  побуту. Для туристів обладнана лавка народних ремесел, де  можна придбати який-небудь виріб з  логотипом села.

Фрумушика зацікавить і тих, хто займається винним туризмом, адже степові райони славляться своїми виноградниками. У  винному льосі Олександра Паларієва достатньо вина, яке зберігається у дубових бочках при постійній оптимальній температурі.

Ботанічний сад ОНУ ім. І.І. Мечникова
м. Одеса, Французький бульвар, 48/50
тел.: (0482) 639276
e-mail: alexns@te.net.ua

Вникнення Одеського ботанічного саду відноситься до 1819 року, коли для зведення саду місцева влада запросила з Франції ботаніка Десмета, запропонувавши платню у сумі 3.600 рублів на рік. Перший Ботанічний сад було закладено в районі Отради площею 70 гектарів. До речі і сьогодні  в Пироговському провулку, вулиці Белінського і Отрадній залишилися декілька могутніх, в два обхвати, дерев тих часів.

Урочисте відкриття робіт послідувало вже 17 листопада 1819 року, причому граф Ланжерон посадив перше дерево, а до весни наступного, 1820 року, привезені були з казенних лісових дач та з Імператорського Никітського саду десятки тисяч відібраних Десметом дерев і насіння; після чого почалися з розмахом роботи по посадці і посівам.

Витрачаючи на той час величезні  кошти на  сад, за короткий час, він  розростається цілими гаями дерев, як листяних (дуб, липа, акація тощо), так і хвойних (ялина, сосна, модрина); з успіхом висаджуються в нім навіть японські і північно-американські дерева; влаштовується обширний фруктовий сад і культивуються самі кращі французькі овочі; закладається величезний деревний розплідник.

У 1824 році будуються оранжереї, будівля для школи садівництва і казарми для робочих; нарешті ставляться і лавки для публіки, яка вже відвідує сад. У 1839 році Десмет помирає, проте вже задовго до  смерті, протягом 6 років, зважаючи на його хворобу, садом фактично управляв академік Нордман.

До 1866 року сад був переданий у власність міста і до цього часу в нім вже встигло встановитися повне запустіння. Квітники і дерева знаходилися в найжалюгіднішому стані, а вирубки були настільки значними і обширними, що можна було чекати в самий найближчий час повну відсутність дерев в нім.
 
Для збереження від загибелі того, що ще залишалося, обнесли стінами два гаї, один -листяних, а другий - хвойних дерев; решта простору (за винятком розплідника) залишилася не огородженим, і в гарну погоду наповнювалося місцевою публікою.

Наступником ботанічного саду, заснованого Карлом Десметом, став заснований у 1867 році  ботанічний сад Новоросійського університету, через два роки після відкриття університету.

Коли викладачем ботаніки в університеті став Л.В. Рейнгард, він випросив у Опікунської Ради університету під ботанічний сад університетський хутір на Малому Фонтані (колишня дача Рішельєвського ліцею), куди в 1880 році і був переведений ботанічний сад, якому в університетському дворі стало тісно.

Перша світова війна, революція і громадянська війна наклали свій відбиток на стан саду.

До 1926 року ботанічний сад знаходився у віданні "Дитячого містечка", Одеського губнаробраза, Одеського сільськогосподарського інституту, що негативно позначилося на його діяльності.

Після приїзду в 1926 році до Одеси видатного ботаніка і мандрівника проф. Ліпського В.І., колишнього президента Української академії наук, ботанічний сад стає самостійною установою із статусом науково-дослідного інституту у віданні Української академії наук.
 
У 1934 році ботанічний сад переходить у підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. І.Власенко.

Велика Вітчизняна війна нанесла непоправну втрату колекціям ботанічного саду і лише завдяки зусиллям окремих ентузіастів - ботаніків  вдалося зберегти деякі рослини в парку і оранжереї.

Після війни розпочалася енергійна робота по відновленню ботанічного саду.  Ботанічний сад, що існує сьогодні, належить Одеському держуніверситету ім. І. І. Мечнікова і є експериментальною базою по акліматизації і озелененню Причорноморського степу.

Багато перепитій чекало Ботанічний  сад з  часу його заснування, але завдяки величезному бажанню і працьовитості попередніх поколінь, які будували і ушляхетнювали Одесу,  ми маємо можливість відвідувати це чудове місце, вивчати походження дерев і квітів милуючись їх неповторною красою.