Володимир Іванович
Вернадський
(12 березня 1863 р.— 6 січня 1945 р.) — геніальний вчений, людина
нашої історичної доби — вкрай суперечливої, переламної й у
розвитку науки, й у розвитку техніки, й у розвитку людства в
цілому. Ця доба знайшла відбиток у його довгому житті і творчості
як науковому, так і філософському, вплинула на його громадянську
позицію, визначила напрям його моральних і наукових шукань.
Творчість Вернадського — живе втілення спадкоємності розвитку вітчизняного природознавства XIX—XX століть.
Найпомітніший представник школи В.В. Докучаєва, свого безпосереднього вчителя і наставника, учень Д.І.Менделеєва, А.Н. Бекетова, О.М. Бутлєрова, А.І. Воєйкова, чиї лекції він слухав
у 80-і роки позаминулого століття в Петербурзькому університеті, Вернадський
сам, у свою чергу, продовжує традиції, закладені ще М.В. Ломоносовим, став фундатором самостійних наукових шкіл у низці наук про Землю.
Серед численних, що налічують сотні, натуралістів, учнів Вернадського,
зокрема, таких видатних природодослідників, як академіки А.Є. Ферсман, В.Г. Хлопін, О.П. Виноградов, які, в свою чергу, стали засновниками нових наукових напрямів, керівниками великих дослідницьких
колективів.
Нині наукова школа Вернадського схожа на могутнє плодоносне дерево: вона перебуває в постійному розвитку, її проблематика
збагачується, всередині з'являються нові відгалуження і напрями наукового пошуку.
21 січня 1915 р., у розпал Першої світової війни, В.І.Вернадський звертається до
Імператорської академії наук із пропозицією створити новую організацію - Комісію, якій він одразу дав назву, яка виявилась,
можна сказати, вічною —
Комісія по вивченню природних продуктивних сил (КППС). І в березні 1915 р. КППС Росії
було створено в Петербурзі. А в березні 1919 р. Вернадський створив Комісію по виучуванню продуктивних сил України (КВПС – з 1930 р. РВПС), що увійшла до складу
новостворенної ним же Української академії наук. КППС та КВПС — унікальні науково-суспільні організації, що взяли на себе всебічне і
систематичне досліджування природних ресурсів відповідних країн, об'єднання сил та створення цілої мережі дослідницьких
установ, необхідних для розв'язання цієї найважливішої і найневідкладнішої, але надзвичайно складної і важкої проблеми.
Вже на першому засіданні Комісії В.І.Вернадський висунув основні
принципи комплексного вивчення продуктивних сил Росії. Вони охоплювали використання результатів досліджень в галузі геології,
мінералогії, хімії, ботаніки, зоології та інших природничих наук; розвиток експедиційних робіт та їхнє поєднання з лабораторними
дослідженнями; раціональне використання природних ресурсів; організацію впровадження наукових здобутків у господарську діяльність, формування і
розвиток мережі дослідницьких інститутів. Це були принципово нові задачі для науки, яка раніше орієнтувалась переважно на вузькі
професійні проблеми. Комісія одразу взялася до роботи, і вже під час війни провела великі експедиції по розвідуванню, видобутку і використанню різних видів мінеральної сировини.
За ініціативою, за проектами і під керівництвом Вернадського також було створено понад 20 наукових установ різних за профілем і призначенням.
Установи й організації, які він створював і якими керував — Академія наук України, Радієвий інститут, Біогеохімічна лабораторія АН СРСР (нині Інститут геохімії й аналітичної хімії), Комітет по метеоритам, Комісія по
історії знань АН СРСР (нині Інститут історії природознавства і техніки) та інші, – існують і розвиваються, також складають невід'ємну частину спадщини Вернадського.
Багато і плідно Вернадський працював над створенням узагальнюючої теорії еволюції природного середовища і суспільства, що дістала назву
теорії ноосфери.
На його думку, ноосфера становить новий етап сфери життя, оболонку Землі, перебудовану колективним розумом людства, яка знаходиться під його контролем для подальшого гармонізованого розвитку Землі й людини, як невід'ємної частини нашої планети.
Шлях Вернадського в науці позначено інтернаціональними зв'язками, які весь час
розширювались. В Чехії, Словаччині, Польщі, Франції, Італії, США, Англії, Німеччини, Норвегії, Індії, Китаю, Японії та інших країнах в нього були однодумці і послідовники, з якими він підтримував під час закордонних поїздок, шляхом листування й обміну ідеями в друку.
Інтерес до найбагатшої спадщини вченого останніми роками неухильно зростає не лише в Україні,
але й далеко за межами пострадянського простору.
Більш детальну інформацію про В.І.Вернадського можна одержати на сайті
http://www.tstu.ru/win/kultur/nauka/vernad/vertitul.htm, присвяченому його біографічному шляху, або на сайті http://vernadsky.lib.ru/, присвяченому його науково-філософському доробку. |