АТАКА СТОЛІТТЯ
Так преса часів Великої Вітчизняної війни назвала потоплення модерного океанського лайнера «Вільгельм Густлов», яке здійснив 65 років тому командир підводного човна «С-13» Олександр Маринеско. Спогадами про ту операцію ділиться харків’янин ветеран флоту Іван Плишенко.

— У роки минулої війни на Балтиці воювали з фашистами 13 наших підводних човнів, із них уцілів тільки один під «нещасливим» номером 13, яким командував одесит Олександр Маринеско, котрого називали «морським вовком». На морі він нікого і нічого не боявся, зарекомендував себе не лише талановитим командиром, а й напрочуд сміливим і винахідливим.
Доля майбутнього героя-підводника складалася непросто. Мрія стати моряком торговельного флоту не збулась. Його послали вчитися на підводника. Після успішного закінчення навчання Олександр мав стати командиром підводного човна малого класу, але несподівано потрапив під демобілізацію. Напередодні війни Маринеска повертають на флот. У 1940 році його «підводне маля» визнано кращим на Балтиці, а тодішній нарком військового флоту СРСР М. Кузнецов нагороджує Олександра іменним золотим годинником. Безпосередньо в бойових умовах він топить свій перший фашистський транспорт водотоннажністю 7000 т і його нагороджують орденом Леніна.
— Розкажіть детальніше про судно «Вільгельм Густлов». Як його Маринеско відправив на дно Балтики?
— Той корабель фашисти назвали «дивом новітньої техніки і комфорту, що не тоне». Крім потужного озброєння, він мав два театральні зали, басейн, гімнастичний зал, ресторан і кав’ярню, зимовий сад. Корабель особисто охрестив Гітлер. На борт «Вільгельма...» в Данцігу піднялися понад сім тисяч чоловік, з них 3700 — члени майбутніх екіпажів найновітніх субмарин, вищий офіцерський склад рейху і 400 жінок. Корабель отримав надсекретне завдання — евакуювати есесівську еліту, підводників до країн Південної Америки з профашистськими режимами. Війна закінчувалася поразкою, і Гітлер та його посіпаки готувалися до нової обстановки. Ще раніше секретна яхта абвера «Пассім» під нейтральним прапором зробила кілька рейдів до берегів Південної Америки, висадила там групу спецагентів. У глибині сельви споруджували замасковані табори для розміщення есесівців. У банки низки латиноамериканських країн переказували значні капітали. Якраз цю таємну операцію зірвав торпедний залп «С-13»...
Було так. Маринеско вийшов на морське полювання на початку 1945 року, 20 днів курсував дарма. Зірковий час настав 30 січня, коли вдалося вистежити «Вільгельма...». Атакували під час шторму і снігової заметілі, коли ворог не чекав. Усі три торпеди точно лягли в ціль. Лайнер почав тонути. Капітан намагався заспокоїти пасажирів, мовляв, корабель сідає на мілину. Та почалася паніка, всі знали, що глибина моря там сягала кілька сотень метрів і до берега узимку не дістатись. Старші офіцери почали стріляти в молодших, прокладаючи собі шлях до рятівних шлюпок, забувши про жінок. За повної ілюмінації «Вільгельм...» пішов на дно, він протримався на плаву годину 10 хвилин. У Німеччині оголосили триденну жалобу.
— Як «С-13» вирвався із пастки?
— То лишень Господу відомо. Кораблі супроводу лайнера притисли човен Маринеска до берега і скинули 240 глибинних бомб. Проте він вислизнув з пастки, а дорогою на базу торпедував крейсер «Генерал Штойбен», котрий охороняли шість есмінців. Після цих подій Гітлер розпорядився розстріляти керівника корабельного конвою, а Маринеска назвав особистим ворогом. Тільки протягом одного походу «С-13» знищив дивізію ворогів. Такого успіху не добивався жоден із наших підводників. А. Орел, командир першого дивізіону підводних човнів Балтфлоту, представив Маринеска до звання Героя Радянського Союзу.
— Але замість високого звання його... звільняють з флоту?
— Цього не могли зрозуміти ні рядові моряки, ні високі флотські посадовці. Коли радянська розвідка доповіла Сталіну, що на «Густлов» піднялися команди підводників (для нових німецьких субмарин), почала діяти одна з таємних сталінських операцій. З фронтів відкликали моряків і льотчиків, які знали іспанську й португальську мови, поширені в Південній Америці. Можливо, Сталін мав намір вести бойові дії за океаном. Про цю таємну операцію нічого не знав і командувач Балтійського флоту адмірал В. Трибуц. Коли почалися активні бої на Балтиці, він попросив у Сталіна дозвіл залучити резервні бойові кораблі, але отримав відмову. Незадовго до торпедування «Густлова» адмірал ще раз звернувся з проханням до Сталіна перевести на Балтику для прискорення перемоги над ворогом авіаційні підрозділи Північного і Чорноморського флотів. Знову не отримав позитивної відповіді. Трибуц у своїх спогадах наголошує, що Ставка вірогідно хотіла зберегти військову техніку для якоїсь спеціальної широкомасштабної операції. Правильно здогадувався адмірал...
Не випадково й те, що коли «С-13», перевиконавши бойове завдання, прибув на місце зустрічі з нашими кораблями охорони і супроводу, горизонт був порожній. На радіозапити ніхто не реагував. Через деякий час Маринеско послав повторний сигнал — і знову мовчання. Тоді він вирішив самостійно пробиватися на базу... під льодом. Але на відомому тільки нашим підводникам фарватері «С-13» несподівано атакував чужий підводний човен. Чотири години тривав поєдинок, поки невідома субмарина, випустивши всі свої шість торпед, зникла. З великими труднощами Маринеско повернувся на базу. Та замість заслужених нагород екіпажу разом зі своїм командиром довелося пережити довгі роки забуття. Тільки 5 травня 1990 року Олександрові Івановичу Маринеску посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Віталій СТЕГНІЙ

також у паперовій версії читайте:

---