 | |
| Олександр МОРОЗ, Народний депутат України | |
8 грудня 2004 року було прийнято найважливіший протягом останніх років Закон «Про внесення змін до Конституції України». Про проблеми конституційної реформи, перспективи їх вирішення розповідає Народний депутат України Олександр МОРОЗ.
Багатьом з нас, хто працював над Основним Законом і за нього голосував тоді, у 1996 році, хотілося б, щоб він був якомога довше незмінним, бо в демократичній державі стабільність Конституції означає стабільність країни. В Україні стабільності немає, або причина не стільки в змісті Конституції, скільки в ії невиконанні. Тому потреба внесення змін пояснювалась найперше тим, що в ній слід було передбачити механізми, які б не дозволяли нікому нехтувати Основним Законом, які б чітко окреслювали права і обов'язки кожного суб'єкта - юридичної чи фізичної особи, не дозволяли б двозначностей, довільних тлумачень, а якщо говорити про владні структури, - не дозволяли б нікому узурпувати владу.
Хотілось би відмітити, - ті зміни, що стали предметом розгляду тепер, пропонувалися мною і тими, хто поділяв мої погляди, ще більше десяти років тому. А у 1994 - 1996 роках, після відновлення конституційного процесу ми знову намагалися провести норми, які б забезпечували баланс влад. З відомих обставин, в повною мірою тоді це зробити не вдалось. Та і тепер відчувався спротив тих, хто бажає отримати в свої руки абсолютну владу.
Вийшло так, що рік за роком, здавалось би, незначні вади в фрагментах Конституції, внаслідок їх експлуатації зацікавленими особами, виростали до розмірів, здатних перекреслити логіку Основного Закону. І відбувалося це якраз впродовж останніх років, а проявлялося яскраво під час виборів 98-го, 99-го, 2002-го років, сумнозвісного референдуму, процедур створення "більшостей" у парламенті тепер і два роки тому, під час перманентних урядових криз, нелегітимності функціонування уряду, недооцінки прав регіонів, руйнування органів самоврядування і т.д. Особливо болісно країна відчула ці недоліки під час президентських виборів 2004 року.
Коли ми безсторонньо, не згадуючи конкретних прізвищ, проаналізуємо причини таких бурхливих кампаній то виявиться, що в основі нестабільності лежала відсутність балансу, гармонії влади. А точніше - недосконала система влади, її узурпація президентом.
Не випадково про потребу політичної реформи заговорили всі. Спочатку сама влада була змушена стати на бік демократичних перетворень, що пропонувались нами, шукаючи, однак, в цьому порятунку для себе. Нехай так, все одно ці зміни служитимуть на користь, в першу чергу, країні, українському народу, тому що ми забезпечили:
- взаємозв'язок і взаємну відповідальність структур влади;
- прозорість дій влади і,
- головне, підконтрольність влади народу.
І все це - на основі верховенства права.
Головні зміни стосуються взаємин владних органів у трикутнику: Президент, парламент, уряд. Дехто вважає, що було послаблено права Президента, мовляв суб'єктивне прагнення. Та ні, будьмо об'єктивними. Ще у 1996 році, коли робоча група Конституційної Комісії готувала текст, я просив Василя Дурдинця і покійного нині Олександра Ємця: "Не пишіть Конституцію "під Мороза" чи "під Кучму". Пишіть для держави, бо всі ми і наша діяльність -тимчасові епізоди в історії держави, а вона повинна функціонувати за стабільними правилами". Крім того, новий президент матиме існуючу, абсолютну владу у власному користуванні ще дев'ять місяців, а можливо і рік. Цього часу вистачить, щоб запровадити демократичні перетворення, забезпечити порядок в країні, подолати корупцію, зламати існуючий адмінресурс. Але цього часу не вистачить, щоб вкорінілась нова диктатура. І хіба це погано? Ми відкрили шлях до європейської моделі управління.
У людей, що не вникали в досвід здійснення влади в Україні, може виникнути враження, ніби призначення і звільнення прем'єра за згодою парламенту, фактична підконтрольність уряду і кожного міністра парламенту робить виконавчу владу нестабільною. Навпаки, в таких умовах уряд отримує, кажучи російською, "устойчивость", прем'єр, опираючись на більшість депутатів, перетворюється на відповідального лідера (хочете - канцлера).
Зрозуміло, що і припинення та початок функціонування Кабінету Міністрів тепер прив'язується до терміну роботи Верховної Ради, що є цілком логічною умовою взаємної відповідальності двох ланок влади, того явища, яке стало найбільш дефіцитним впродовж років незалежності України.
Тобто Верховна Рада і Кабінет Міністрів зв'язуються спільною відповідальністю. Оскільки ж депутати обираються, вони залежні від виборців, а їх діяльність звіряється з передвиборними програмами партій і блоків, то це забезпечує підконтрольність вищої виконавчої і законодавчої влади народу і політичну стабільність суспільства.
При цьому функції Президента щодо впливу на Верховну Раду і Кабінет Міністрів посилюються. Він одержує додаткове право розпуску парламенту. При балансі влад Президент стає гарантом цього балансу, арбітром і інструментом впливу на ефективність роботи уряду та парламенту. Сильний Президент рекомендує відповідальному парламенту сильну кандидатуру прем'єра.
В змінах передбачені права парламентської коаліції, гарантії стабільності фракцій і груп парламенту через посилення дисциплiни депутатiв.
Зокрема йдеться про наглядові функції Генеральної прокуратури, які були включені до проекту представниками Віктора Ющенка. Але і цю норму вдалося дещо пом'якшити, закріпивши право нагляду лише за додержанням прав і свобод людини і громадянина.
Загальна логіка змін до Конституції передбачає демократизацію всіх сфер життя в державі. Це важливо, виходячи з багатьох міркувань.
По-перше, організація системи влади повинна відповідати економічній моделі. Ефективною, конкурентною, ринковою економіка не стане без демократичного управління. Альтернатива йому -адміністрування, що в поєднанні з ринковими засадами створює корупцію, - те, що найбільше характеризує сьогодні ситуацію в Україні. І не тільки корупцію. Можна навести безліч прикладів того, як знищується в Україні бізнес. Цьому явищу ми ще не маємо і визначення. Воно суто українське і має ознаки бандитизму. Природа його - в системі влади.
Те ж саме стосується і соціальної сфери.
І те, що демократизації вимагають представники ідеологічно різних політичних сил, свідчить про усвідомлення гостроти проблеми в суспільстві, про те, що соціалісти відстоюють у боротьбі з режимом не шкурний інтерес, а перспективу держави, всього суспільства, кожної людини.
По-друге, демократизація державного життя різко знижує вплив суб'єктивного фактора, за тим послідує розширення простору свободи слова, самоуправлінських засад, основ громадянського суспільства, краще захищатимуться права і свободи громадян.
По-третє, прозорість дій інститутів влади, що випливає з демократизації, захищатиме і суверенітет держави, а посилення ролі парламенту при всіх політичних, регіональних, етнічних, релігійних та інших особливостях України сприятиме її згуртуванню, громадянському спокою.
По-четверте, розмови про євроінтеграцію можна сприймати всерйоз лише при гармонізації систем державного управління в Україні і європейських державах, хоч би виходячи з більшої про-гнозованості політики України, адекватності дій і висловлювань вищих керівників держави рішенням колегіальних органів, волі народу.
Лише цих моментів вистачило б, аби стверджувати, - внесення змін до Конституції було об'єктивно необхідним і назрілим.
Безперечним є той факт, що приймати ці зміни треба було до початку президентських виборів 2004 року. Тоді б, по-перше, не було б такого нездорового ажіотажу довкола президентської посади, а по-друге, не було б приводу щодо висловлення масового невдоволення підрахунком результатів виборiв. Але сталося так, як сталося.
Результати голосування щодо змін до Конституції (402 голоси) є переконливим аргументом до того, що український політикум усвідомив необхідність таких перетворень, і вони будуть сприйняти народом.