На запитання "Газети" про те, як розцінювати сьогоднішні події у парламенті, відповів Віктор Небоженко, політолог, керівник соціологічної служби «Український барометр».

У світі прийнято оцінювати перші сто днів нового президента. Ми отримали за перші 50 днів стільки ганьби, наче нас плавно повернули в совдепію і опустили посеред старої калюжі. Усі ті щаблі, по яких Україна так повільно і важко підіймалася до незалежності і пристойної позиції у Європі, раптом стали "непотрібними".

Сьогодні в низці країн світу, зокрема, й Україні, оголошений день жалоби за загиблою у Смоленську польською елітою. Сумують і у Львові. Тут не лише мешкає найбільша польська громада – багато з загиблих бували в Галичині.

Спершу цей текст мав характер протесту проти п. 20 резолюції Європарламенту щодо України (від 25.02.2010). Однак після звернень обласних рад галицьких областей України та кількох українських інтелектуалів, а особливо після виступу на засіданні Європарламенту депутата від Польщі Павла Залевського, настав час не стільки протестувати, скільки робити належні висновки.

10 березня новобраний президент України, як відомо, підмахнув Закон «Про внесення змін до ст. 61 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», ухвалений Верховною Радою 9 березня. Тим самим він буцім відкрив парламенту шлях до формування пропрезидентських коалації та уряду. Відтепер, порушуючи Конституцію, депутати можуть об»єднуватися в коаліцію, не зважаючи на рішення своїх фракцій.

Після завершення останніх президентських виборів в Україні мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що упродовж останніх місяців кипіли у російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків та звичайних росіян у боротьбу між кандидатами в президенти важко пояснити звичайною сусідською цікавістю.

Останні двадцять років, з 1989-го по 2009-ий, прийнято вважати часом відходу України від комунізму та поступового переходу до демократії. Така постановка питання, така формула, з одного боку, справді є актуальною, а з іншого боку, вона не така однозначна, як може здатися.

Триває візит Патріарха Московського і всієї Русі Кирила до України. Попри численні запевнення до і під час візиту про неполітичний його характер, уникнути політики й інших актуальних спокус патріархові не вдалося. Може, тому, що Його Святість вибрав той єдиний спосіб уникнення спокус, про який писав ще Оскар Уайльд: «єдино, чим можна позбутися спокуси – це поступитися їй»?...

Багато хто думає, що нині дуже модна кераміка. А що ж тут дивного? Я не про любов до горщиків і макітр, а про право так думати.

Упродовж двох світових воєн куце слівце “ерзац” було в Європі дуже популярним. Пересічний громадянин щоденно мав справу з неповноцінними замінниками.

На місці наших політиків я не алярмував би з дискусіями про другий термін для Президента Ющенка.

Нещодавно, спілкуючись зі своїм колегою, дійшов висновку, що населення України насправді має набагато меншу чисельність, аніж 49 мільйонів. Зрозумів це, коли товариш почав розповідати про свого сина.

Утвердження демократії в Україні неможливе без розвитку дієвої громадянської активності.

Усім відомо: коли існує певна критична маса, достатньо незначного стимулятора, детонатора, поштовху, щоб усе вийшло з рівноваги – почалася ланцюгова реакція ядерного поділу, від резонансу почалися незворотні деформації конструкції, кола безмежно далеко пішли по воді, з гір зійшла руйнівна снігова лавина чи селевий потік.

Не знаю, як кому, а мені нещодавня затія нового провідника зовнішньополітичного відомства щодо підготовки окремого указу Президента, згідно з яким усі чиновники мають узгоджувати свою поведінку на представницьких міжнародних заходах із директивами глави держави, нагадала про один необережний крок “Нашої України” напередодні дочасних виборів.