Олександр Шлапак: «Бюджет 2009 року увійде в історію держави як один із найгірших бюджетів, бюджет обману»

Перший заступник голови секретаріату президента Олександр ШЛАПАК розповів в інтерв’ю для «ДТ» про головні виклики для української економіки кінця поточного — початку наступного року.

Як уряд із бюджетом махлював

— Олександре Віталійовичу, як ви оцінюєте виконання держбюджету за 11 місяців? На жаль, більшість інформації, яку раніше регулярно публікувало Держказначейство, є закритою, тому громадськість може тільки здогадуватися…

— Сьогодні — 2 грудня. Раніше на цей час були хоч би ті куці дані про виконання бюджету, які надаються останнім часом Державним казначейством. Нині даних немає. Тому я не готовий вам сказати, як уряд звітуватиме за 11 місяців.

Єдине, що можу стверджувати, — уряд не зможе й надалі говорити про виконання бюджету, оскільки вже не залишилося місяця, на який можна перекладати фактичне невиконання, як це відбувається з початку року. Фактично ми на порозі колапсу системи державних фінансів, і найскладніший період буде якщо не в листопаді, то в грудні, січні, першому кварталі 2010 року.

Міністерство фінансів не оприлюднює свої дані. Але в ЗМІ опосередковано називалися цифри недовиконання річного бюджету — вони фігурували, зокрема, в презентації НАК «Нафтогазу» щодо реструктуризації боргових зобов’язань. Там ішлося про
36 млрд. грн.

Окрім того, вже є секретом Полішинеля, що уряд прийняв спеціальне розпорядження під грифом «Для службового користування», в якому дозволив Міністерству фінансів на 36,2 млрд. грн. перевищити обсяг запозичень, збільшивши таким чином державний борг і дефіцит бюджету для фінансування видатків загального фонду державного бюджету 2009 року.

— І це збігається з вашими оцінками?

— Загалом так. Ми прогнозуємо невиконання загального фонду державного бюджету в розмірі
36 млрд. грн.

Погляньте на графік (показує). Верхня лінія — це помісячний план виконання 184 млрд. грн. загального фонду бюджету 2009 року згідно з січневим розписом Мінфіну. Тоді, в січні, в міністерстві виходили з об’єктивних показників, беручи за основу помісячний графік виконання загального фонду за кілька попередніх років. Згодом плани було скориговано, і от маємо. Згідно із січневим розписом, за 10 місяців виконання загального фонду державного бюджету мало становити 78,3%. Фактично ж отримали 65,7%.

Тобто, за нашими обрахунками, замість 100% державний бюджет буде виконано орієнтовно лише на 81%. Ось як уряд махлював, переносячи недоотримані бюджетні доходи з місяця на місяць, ближче до кінця року.

При цьому сума невідшкодованого податку на додану вартість вже на 1 листопада ц.р. сягнула 18,4 млрд. гривень, і я не знаю, що там Сергій Васильович Буряк (голова ДПАУ. — Авт.) зможе вирвати з бюджету хоч для якогось відшкодування.

Й остання цифра: надміру сплачені податки сягнули 11,3 мільярда. Це також на 1 листопада.

Загалом, я не пригадую такого бюджету, в якому б фактично на 20% не виконувалася дохідна частина...

— Але ж і такого спаду в економіці не було дуже давно…

— Справді, за даними Держкомстату, за дев’ять місяців ми маємо падіння ВВП майже на 16%, падіння промислового виробництва — на 26,5%. Можливо, такого падіння хтось не очікував, але вже у грудні 2008-го було зрозуміло, що до бюджету закладено надто оптимістичні прогнози: зростання ВВП на 0,4%, інфляція — менше десяти. Ці цифри з самого початку були від лукавого!

Я кілька разів розповідав цю історію. На одному із засідань уряду доповідав тодішній міністр фінансів Віктор Пинзеник. Він стверджував, що Мінфін буде виходити із падіння ВВП на 2009 рік на 6—8%. Два тижні уряд допрацьовує документ, і на наступному засіданні Кабміну, за відсутності Пинзеника, міністр економіки доповідає, що в країні буде 0,4% зростання. Тобто, треба було за будь-яку ціну нагнати дохідну частину бюджету.

Вже перший квартал, навіть перший місяць показали нереалістичність тих прогнозів. Вже в січні — ви, певно, пам’ятаєте цю історію — уряд приймає рішення і змінює терміни звітності по ВВП із щомісячної на щоквартальну. Правда, Національний банк почав рахувати індекс базових галузей, який, як на мене, є найбільш об’єктивним на сьогодні показником. Чому я про це згадую? Тому що індекс базових галузей показав падіння на рівні 30% вже в січні, що згодом підтвердилося даними Держкомстату.

Що роблять у таких випадках? Б’ють на сполох: «Ми зробили велику помилку. Нам треба негайно зібратися в парламенті і подумати, яким чином збалансувати бюджет». Натомість півроку точаться балачки про те, що падіння — це все заяви панікерів, у нас все в порядку. А в останньому кварталі починаються ті неприємні тенденції, яких слід було чекати.

Перша — це абсолютно ручне, цинічне управління бюджетом. За всю свою практику, працюючи міністром, у Національному банку, в Держказначействі, я такого не бачив. Фактично перший віце-прем’єр міністр вручну розписує ресурси через голову міністра фінансів. Здається, востаннє так чинив Валерій Пустовойтенко.

Друга надзвичайно неприємна річ — бюджет починає виконуватися за рахунок стрімкого нарощування боргових зобов’язань. Наші розрахунки свідчать про те, що нині вони вже сягають майже 225 млрд. грн.

Нагадаю вам, що в бюджеті стоїть цифра 193 млрд., однак є ст. 85 — про так званий плаваючий дефіцит. Стаття, яка дозволяє у разі невиконання доходів загального фонду держбюджету збільшувати запозичення, автоматично збільшуючи розмір державного боргу і дефіцит бюджету. Тому наш дефіцит гумовий, а яким він буде — по факту порахуємо. Хоча рахувати по факту — це абсурд.

Третю неприємність було закладено від самого початку, на етапі формування бюджету. Ця неприємність називається «стабілізаційний фонд».

Вперше це поняття з’явилося в антикризовому законі, прийнятому Верховною Радою в листопаді минулого року. Ідея полягала в наступному. Давайте залишимо загальний фонд бюджету для фінансування соціальних, пріоритетних видатків, спецфонд — для фінансування традиційних видатків. А в стабілізаційний — зберемо той інвестиційний ресурс, з якого прозоро підтримуватимемо нашу економіку в той же спосіб, як це роблять європейські держави, США.

І в минулорічному законі було достатньо чітко прописано шість чи сім напрямків використання таких коштів.

Стабфонд та інші неприємності

— Олександре Віталійовичу, але ж було наперед відомо: джерела наповнення стабілізаційного фонду нереальні. Фактично він створювався лише для того, щоб Мінфін та уряд могли уникнути жорстких приписів бюджетного закону та Бюджетного кодексу. Щоб їхні кроки з розподілу чималих ресурсів ніхто не контролював.

— Ви практично повторили мої думки. Але я говорив про філософію, яка закладалася в стабілізаційний фонд. Та вже через місяць, коли приймався бюджет, туди чого тільки не напхали…

А щодо нереальності джерел можна посперечатися. Запевняю вас, якби в державі було єдине розуміння того, що стабфонд потрібен виключно для цілей розвитку, можна було б успішно рухатися вперед.

Наведу два приклади — Євро-2012 та Державна іпотечна установа (ДІУ). Обидві ці ідеї були записані в стабілізаційний фонд. І на що їх перетворили?

Уряд з парламентом спробували піти простим шляхом — давайте надрукуємо гроші на підготовку до Євро. Президент наполіг: ці гроші треба витягнути з ринку, як і записано в бюджеті.

Президент проводив наради з банкірами, ті кректали, торгувалися з приводу ставок. Дійшли до ставки 20% для трирічних запозичень плюс додаткові можливості для управління ліквідністю банку. І я їх розумію: йшлося про банки з іноземним капіталом, і банкіри мусили пояснювати своїм акціонерам, чому вони позичають довгий ресурс під 20% річних, коли є тримісячні «гарячі пиріжки» під 29%.

— До речі, деякі банки таки потрапили в таку неприємну ситуацію…

— Вони не зовсім щирі. Бо Нацбанк пішов їм назустріч, дозволивши не враховувати частину цих ресурсів в гепах (розривах між активами та пасивами за термінами розміщення та залучення. — Авт.). Погодився, що 20% суми можна врахувати в резервах, які зараховуються на окремий рахунок. Це були речі, які допомагали банкові управляти своєю ліквідністю. І зрештою комерційні банки виділили кредити для Євро: перший транш — 394 млн. грн., другий — 322 млн.

Умова була тільки одна — ці гроші спрямовуються виключно на фінансування об’єктів Євро-2012. Уряд навіть прийняв окрему постанову. Але все залишилося на папері. Тільки після страшних істерик відповідальних за підготовку до ЄВРО-2012 чиновників 200 млн. грн. було виділено на реконструкцію стадіону в Києві. На сьогодні виділено ще 110 млн. грн. Решта так і залишилася на рахунках уряду.

Я навів цей приклад, аби показати: в принципі ідея стабілізаційного фонду не є мертвою. Якби за неї від початку цивілізованим чином бралися всі, включаючи президента, парламент, казначейство, Міністерство фінансів, комерційні банки, це було б серйозне, проривне явище.

Це стосується і ДІУ. Саме президент переконав Нацбанк, що ідея добудови житла є надзвичайно перспективною. НБУ пішов на безпрецедентний крок, фактично профінансувавши через Ощадбанк іпотечні облігації на 1 млрд. грн. Можна було б підтягнути ще й ресурс комерційних банків, збільшивши суму щонайменше втричі. 4 млрд. грн. для будівельної галузі — це вже серйозний ресурс.

Закінчилося все тим, що уряд сам, без парламенту, змінює статутні документи та функції ДІУ, завданням якої було отримати дешеві ресурси з ринку і на комерційних засадах спрямувати у будівництво. ДІУ перетворюють на ріелторську контору, яка за бюджетні кошти купуватиме квартири для міліціонерів, прокурорів, малозабезпечених. Я з повагою ставлюся до цих категорій громадян. Але правда в тому, що уряд, діючи на свою передвиборну користь, спаплюжив ідею стабілізаційного фонду як рушія інвестиційного розвитку економіки.

А коли стабфонд на 70% використовується як «гаманець» уряду, коли з нього починають фінансувати виплати зарплати, поповнення статутних фондів підприємств, доплати поштарям чи роботи з паспортизації пам’яток архітектури, ситуація перетворюється на абсурд. Чи от найсвіжіша новина — на останньому засіданні Кабмін виділив зі стабфонду 1 млн. грн. на бюрократичні потреби Держкомісії з цінних паперів…

Навіть цих трьох пунктів достатньо, аби говорити, що бюджет 2009 року увійде в історію фінансової політики нашої держави як один із найгірших бюджетів, бюджет обману, бюджет постійного маніпулювання і ресурсами, і людьми, яким ці ресурси обіцяють...

— Уявімо ситуацію — влітку ми покаялися, зробили секвестр, привівши свої витрати до реалій. Як на це зреагувала б економіка? Наскільки важливим чинником погіршення економічної ситуації був нереальний бюджет?

— Ключовим. Можна сказати, детонатором економічної ситуації.

Ще раз зверніть увагу на переплати в бюджет — нинішні 11,3 млрд. проти традиційних 4 млрд., які існують з огляду на податки, що сплачуються наперед. Судячи з усього, поступове призупинення спаду, про яке ми говоримо в останні місяці, відбувається повністю за рахунок оцих
7 млрд. грн., наперед стягнутих з наших підприємств.

Невідшкодований ПДВ. Із 18 з «хвостиком» мільярдів мінімум дев’ять мільярдів — це той ресурс, який виведено з економіки і який треба повернути. Більше того, майже
5 млрд. не тільки підтверджуються документами ДПА —минули всі терміни відшкодування. За моєї роботи казначеєм всі суми, підтверджені документами ДПА, відшкодовувалися, як за годинником.

Таким чином, 16 млрд. грн. витягнуто із суб’єктів господарювання до бюджету «понад план». Це — дуже великий ресурс.

Я вже не кажу про те, що економіка так і не отримала тієї підтримки, на яку мала розраховувати. Якщо на сьогодні з 1,5 млрд. грн. компенсації ставок по кредитах реально профінансовано уп’ятеро менше, 300 млн., уявіть, яка купа аграріїв «попала» через обіцянки бюджетних грошей. І з яким обличчям вони звертатимуться сьогодні до комерційних банків з проханням пролонгувати зобов’язання зі сплати відсотків.

Тому ще раз наголошу: є проблеми зовнішньої торгівлі, світової кризи, але підприємства досить швидко адаптувалися до цієї ситуації. Проте коли тобі завдають неочікуваних ударів — через бюджет, через курс, через високу інфляцію, — працювати в таких умовах надзвичайно важко.

— Як нам увести бюджетний процес у нормальне русло, і як виправити ситуацію з бюджетом-2010?

— Якщо не знаєш, як діяти, — дій за законом. У нас є Бюджетний кодекс, тож треба діяти за ним.

Ще раз хочу наголосити: ідея розпорошення бюджетного ресурсу, закладена в новаціях уряду, — ідея авантюрна, вона призведе до катастрофи державних фінансів. Не здобула підтримки в парламенті, отримала вето президента. Якби я був прем’єром, дав би команду міністру фінансів — готуй про всяк випадок два варіанти бюджету. Один — із новаціями, другий — на старій законодавчій базі. Якщо новації не пройдуть, подамо другий.

Однак коли Міністерство фінансів навіть не працює над бюджетом на чинній законодавчій базі, назвати це розумною бюджетною політикою я не можу.

Нам треба спробувати повернутися до здорового глузду. Ми бачимо, що фактично зростання економіки наступного року не буде. Максимум 3—4% за рахунок низької бази порівняння. Записали 3,7%? Нехай так, не будемо сперечатися. Вже сьогодні очевидно, що ВВП цього року не сягне запланованих 1060 млрд. грн. — буде десь на 100 млн. менше. Тому скласти прогноз ВВП на наступний рік не становить жодних проблем.

Збільшувати перерозподіл ВВП через бюджет не можна — додатковий тиск на економіку просто немислимий. Звичайно, треба визначитися щодо переплачених податків, щодо ПДВ, суму відшкодування якого на наступний рік в кабмінівському проекті скоротили до непристойно мізерних цифр. Не буде стабілізаційного фонду? Так, не буде. Виживатимемо, хто як може. Але це буде чесна відповідь.

Я спілкувався з представниками різних галузей. Більшість із них каже: нам потрібна зрозуміла відповідь і правила гри. Дайте параметри бюджету, правила міжбюджетних відносин, прогноз курсу, прогноз інфляції, а далі — ми самі. Невже це таке складне завдання для Міністерства фінансів?

Треба зробити так, як належить. У цьому є великий сенс, бо ст. 46 Бюджетного кодексу говорить: якщо бюджет не прийнято до початку нового року, діє правило 1/12 річних видатків. Але ж діють і всі текстові статті із бюджету попереднього року.

— А ви читали постанову Кабміну від 29 жовтня, яка коригується і обростає все новими статтями? Фактично уряд своєю постановою створює новий бюджет...

— Був лист президента. Була дискусія на моніторинговому комітеті, який нібито працює з Міжнародним валютним фондом. Секретаріат президента передав претензії до постанови. І ключова з них — не пишіть бюджет постановою уряду. Це незаконно, це неправильно.

У деяких частинах ця постанова є провокативною, абсурдною. І там, де вона виходить за межі бюджетного законодавства, я пропонуватиму президенту призупиняти її. Звісно, це не стосується регламентації діяльності казначейства, фінансових органів на місцях, Пенсійного фонду тощо. Ці норми буде збережено.

— Яка ймовірність, що в наступний рік країна увійде з бюджетом?

— Дуже низька. Завдання-максимум — сформувати нормальний бюджет і внести його до парламенту. Це допомогло би нам і в розв’язанні проблеми соціальних стандартів. Сама наявність бюджету засвідчить, що уряд розуміє реальну ситуацію в державі і хай не цього року, а наступного, але бюджет буде прийнято.

Ще раз про соцстандарти

— Чи може бути якась компромісна позиція щодо виконання закону про соціальні стандарти? Адже уряд вважає його категорично нереальним через брак коштів, опозиція і президент — наполягають на виконанні. Реальні ресурси — проблематичні.

— Я не погоджуюсь із вами, що немає реальних ресурсів для виконання закону, принаймні в 2009 році. Більше того, уряд прийняв усі необхідні рішення, аби здійснити доплати відповідно до закону про соціальні стандарти.

Усі ці розмови про те, що рядові пенсіонери отримають доплати по 60 коп., що значна частина людей опиниться в гіршому стані, зате міністри й інші посадовці отримають по тисячі гривень, — усе це від лукавого. У заяві на офіційному сайті президента ми уважно проаналізували всі ці «розмови».

Щоб доплатити через Пенсійний фонд, так як записано в законі, до прожиткового мінімуму в розмірі 573 грн., до кінця року потрібно 440 млн. грн., а не 717 млн., як ми це попередньо рахували. Бо уряд прийняв постанову про доплати всім пенсіонерам 28 грн. 40 коп., незалежно від того, вища пенсія чи нижча від прожиткового мінімуму. 28 грн. 40 коп. отримають і колишній народний депутат із пенсією в 15 тис. грн. на місяць, і колишній міністр. З цих категорій доплати можна було б і познімати.

Близько 100 млн. грн. потрібно на підвищення виплат, пов’язаних із прожитковим мінімумом, — сиротам, інвалідам. Думаю, що цю суму в бюджеті знайти можна і необхідно.

І, нарешті, підвищення зарплат у бюджетній сфері — 198 млн. грн. Причому я би не навантажував цим підвищенням Мінфін, а дав команду по міністерствах — подивіться, хто отримує менше нової мінімальної зарплати, який ресурс потрібен. На мій погляд, це проблема двох тижнів.

Складніша ситуація по 2010 року. Але знов-таки, по цифрах — наших і Мінфіну — я не бачу особливих перекосів. Принцип різний. Позиція президента — треба доплачувати не працівникам усіх розрядів ЄТС, а тим, хто має зарплату нижче нового мінімуму. Необхідний ресурс —
3,8 млрд. грн.

В уряді іншої думки: коли піднімати, то абсолютно всім. Потреба — 50 млрд. грн. Але чому? Що за абсурдна логіка?!

Нагадаю представникам уряду ст.54 з бюджету поточного року. Той самий Мінфін, бачачи, що неможливо збалансувати бюджет, розрахунково встановив перший розряд ЄТС на рівні 545 грн. Однак, оскільки мінімальна заробітна плата з 1 жовтня — 650, усім, хто отримує менше, доплачували до 650. Таким чином дотримувалися конституційної норми: в Україні не було людей, які отримували заробітну плату, меншу за прожитковий мінімум.

Так, можливо, шість чи сім розрядів ЄТС потраплять під зрівнялівку. І сторож та старший сторож отримуватимуть однакову платню. Але це значно менше зло, ніж позиція уряду: якщо не можемо підняти зарплати всім, в тому числі й працівникам
25-го (найвищого) розряду, то не підніматимемо й тим, хто заробляє менше прожиткового мінімуму.

По пенсіях в 2010 році ситуація набагато складніша.

— Потрібно додатково 30 млрд. грн.?

— Ні, дещо менше. Але починати слід із проблем нинішнього року.

13 млрд. грн. — це дотація Пенсійного фонду з державного бюджету. Вперше за багато років, з 2001-го.
Також уперше за багато років ми змушені були в 2009 році списати 6 млрд.
грн. заборгованості Пенсійного фонду за результатами 2008-го. Вже тоді це мало насторожити: Пенсійний фонд не балансується! Але не насторожило.

Отримали відповідь: крім 13 млрд.
грн., які були заплановані в бюджеті-2009, в Пенсійний фонд довелося влити ще близько 15 млрд. грн., які знов-таки (законом про бюджет-2010) доведеться списати. Тобто загальний дефіцит Пенсійного фонду сягне 28 млрд.
грн.

Безумовно, за цих умов віднайти додаткові 14 млрд. грн. на виконання закону про зростання соцстандартів — дуже складне рішення. У нас незбалансований Пенсійний фонд Але чи означає це неможливість вирішення головної на сьогодні проблеми — забезпечення прожиткового мінімуму для найбідніших пенсіонерів? «Ні», — сказав президент. І підписав закон. Це було його тверде рішення. Глава держави виходив з логіки, з якою важко сперечатися: він мусить захищати одне з головних конституційних прав — в Україні не повинно бути пенсіонерів, які отримують пенсію нижче прожиткового мінімуму.

Таким чином, нам треба балансувати не 28 млрд., а 42. Все одно треба балансувати. І якщо парламент не повернеться до проблеми Пенсійного фонду обличчям, то потрібні будуть надзвичайні заходи. Схожа ситуація була в 2000 році, коли парламент підтримав уряд Ющенка, запровадивши додаткові збори за користування мобільними телефонами, продажу золота тощо. Звідси ідея запровадження податку на нерухомість і податку на розкіш.

Очевидно, нам доведеться все-таки проявити громадянську позицію і, як мінімум, відмовитися від необмежених пенсій. Особисто я переконаний, що доведеться йти на підняття пенсійного віку, інакше ПФ не балансується.

— І для чоловіків і для жінок?

— І для чоловіків, і для жінок. Можливо, давайте, як пропонував Пинзеник, піднімати пенсійний вік на три місяці за рік. Можливо, в когось є інші пропозиції. Давайте обговоримо. Але ховати голову в пісок далі не можна.

Все це потребуватиме дуже серйозної розмови в українському парламенті. Як, до речі, й питання пільг. Думаю, коли в державі 19 млн. пільговиків, тобто кожен другий працюючий, причому половина з них по забезпеченню пільгами прирівняна до ветеранів війни, ситуація стає неконтрольованою. Коли ми повинні на всілякі пільги закладати в бюджет понад 100 млрд. грн., а закладаємо три копійки, це мусить закінчитися жорсткими конфліктами.

Наприклад, для виконання чорнобильських законів потрібно закласти в бюджет понад 20 млрд. Ми закладаємо в цьому році 1,8 млрд. Чим це закінчується? Працюючи в Держказначействі, я вже стикався із ситуацією, коли було заарештовано рахунки відділу соціального забезпечення однієї з областей. Хто їх арештував? Місцеві прокурори та судді, оскільки в них є право на першочергове отримання житла. І через арешт рахунків ми не могли профінансувати оздоровлення дітей із Чорнобильської зони.

Рано чи пізно доведеться знайти якийсь консенсус і з Конституційним судом. Якщо парламент одностайно прийме рішення про наведення порядку в категоріях пільговиків і нарешті переможе здоровий глузд.

— Коли вже ви згадали про моніторинговий комітет по співпраці з МВФ, то скажіть, чи й справді є якась співпраця? Чи є шанс отримати черговий транш до закінчення президентських виборів?

— Думаю, що немає.

Тут доведеться зробити невелику ретроспективу. Загальна кризова ситуація мобілізувала міжнародні фінансові інституції, зокрема Міжнародний валютний фонд, на допомогу державам, які опиняються в скруті. Однією з них виявилася Україна. Ми приблизно знали рецепти МВФ. На превеликий жаль, вони зазвичай дуже жорсткі, коли йдеться про фіскальні чи монетарні показники, і вимагають лібералізації курсової політики. Але МВФ ми запросили. На що розраховували, те й отримали.

Міжнародний валютний фонд фахово аналізує природу хвороби. І говорить про те, що передусім треба усунути три болючі проблеми: фіскально-бюджетні, газові та банківські.

Ми пишемо листа про наміри, разом узгоджуємо меморандум. Адже ідея проста, як двері: ми вам — на три роки кредит stand-by, а ви — зробіть так, щоб не тільки гроші нам повернути, але й зорганізуватися в такий спосіб, щоб більше не створювати схожих проблем.

Закінчилося тим, що ми перший раз змінюємо зобов’язання, змінюємо вдруге, втретє. Останні підписали в липні цього року, обдуривши МВФ й авансом отримавши від нього транш. Тому що ми не виконали зобов’язань, крім одного — прийняття закону щодо спрощення процедури входження капіталу в банки.

Зараз питання стоїть так. Давайте в черговий раз напишемо листа, посиплемо голову попелом і скажемо: «Ну не вийшло в нас, вибачте нас іще раз, дайте нам ці гроші! А вже
в 2010-му, після виборів, ми себе покажемо!» Приблизно такий текст був запропонований урядом. Його навіть не показали президентові, вирішивши обмежитися трьома підписантами — Тимошенко, Уманським і Стельмахом. Адже прем’єр добре розуміла, що президент ніколи свого підпису не поставить.

Позиція президента — він готовий просити гроші у МВФ, якщо ми виконаємо всі зобов’язання, які підписали не 10 років тому, а в липні цього року. Виконаємо — тоді абсолютно вправі розраховувати на черговий транш кредиту.

Прем’єр стоїть на своєму: жодних зобов’язань не беремо, окрім того, що урядовою постановою врегулюємо всі проблеми бюджету на 2010 рік. Правда, у вимогах Міжнародного валютного фонду було чітко вказано: відповідно до ст.46 Бюджетного кодексу. Але й тут ми пішли далі: і під це дайте нам, будь ласка, фінансування, бо є складні проблеми, і ситуація складна...

— І навіть по ходу примудрилися майже 2 млрд. дол. в бюджет забрати.

— І це, я думаю, увійде в історію. Міжнародний валютний фонд розбиратиметься, як так сталося, що за одну ніч поміняли платіжні інструкції і поставили Національний банк перед фактом платіжки про зміни в балансі боргової позиції і спрямування грошей на рахунки уряду. Але це вже буде інша історія.

Проте факт залишається фактом: уряд отримав «на халяву» 1,5 млрд. СПЗ, тобто 2 млрд. дол., або 16 млрд. грн., без жодних зобов’язань. МВФ не виставив навіть платіжних інструкцій щодо використання цих коштів — для погашення зовнішніх зобов’язань уряду по боргах чи платежів за газ. Кошти пішли на покриття дефіциту бюджету, виплати пенсій тощо.

За таких різних позицій всередині української влади, я переконаний, відновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом неможливе. Мінімум після 17 січня 2010 року, коли, можливо, буде нова політична конфігурація…

— Це ж не 17 січня буде відомо — у кращому випадку, наприкінці лютого…

— Тому я й казав, що найскладніший період, який нам доведеться прожити, — це перший квартал наступного року.

І складність треба очікувати не в банківській системі, не на рівні підприємств, адже ми на початку січня традиційно святкуватимемо...

У нас надзвичайно серйозні проблеми з бюджетним сектором і, я думаю, складності з газом. Незважаючи на всі бравурні заяви, до кінця року треба заплатити ще десь 1,4 млрд. дол. Дасть бог, до 7 грудня заплатимо
700 млн. з «хвостиком», але що робитимемо в січні, в лютому?

Газові пристрасті

— На початку 2009 року мова йшла про розбалансування бюджету НАК на 30—50 млрд. грн. На сьогодні дірка збільшилася, зменшилася?

— Після монетизації НАК «Нафтогаз» в середині року на 18,6 млрд. грн. наші розрахунки показують значно менший дефіцит порівняно з тим, що був на початку року. 12,6 млрд. — це те, що потрібно буде до кінця року. І, швидше за все, на ці 12,6 млрд. буде випущено урядових облігацій. Але існує проблема наступного року. І проблема значно масштабніша, якщо не поміняти хоч якісь правила функціонування газового ринку.

Бажано було б змінити й відносини з російськими колегами. Дуже добре, що росіяни прийняли рішення не застосовувати санкції за недобір законтрактованого на 2009 рік газу і погодилися істотно зменшити обсяги газу, який буде закуповуватися на наступний рік. Ціни на газ на наступний рік на рівні цього року, як стверджує прем’єр-міністр — це її чергова казка, а нам треба готуватися до їх збільшення.

От розрахунок ціни газу на 2010 рік, виходячи з ф’ючерсних контрактів на закупівлю нафти. Ціни, що їх пророкують ф’ючерси, — 80 дол. за барель у другому кварталі, 83 дол. — у третьому. Це не космічні ціни — реальні. А це розрахунки, які проскочили в пресу, а НАК від них відкараскався, мовляв, не відповідають дійсності. Бо тут зовсім інша ціна — 340 дол. за тисячу кубометрів на російсько-українському кордоні. І якщо не змінювати ціни на газ для теплокомунальної енергетики, не змінювати ціни для бюджетних споживачів, для власного виробника, рано чи пізно цей абсурд розірве НАК «Нафтогаз».

«Нафтогаз» уже розриває. Якби не використання державних фінансів, якби не державні гарантії, він уже не зміг би розраховуватися, спираючись на внутрішні ціни на газ. «Нафтогаз» уже не платить Ощадному банку по кредиту. Ощадний банк, відповідно, припинив обслуговувати кредит від Національного банку. Економіка не пробачає таких речей.

— Один сценарій розвитку подій передбачає середньорічну ціну на газ на рівні 340 дол. за тисячу кубометрів, інший — 337. Чиї вони?

— У «Нафтогазу» два сценарії — оптимістичний (298 дол.) та песимістичний (337 дол.). Наш реалістичний сценарій (340 дол.) базується виключно на цінах ф’ючерсних контрактів по нафті на наступний рік. Тобто їхній песимістичний не дуже відрізняється від нашого реалістичного. Очевидно, він також базується на ф’ючерсних цінах.

І про це сьогодні треба кричати та бити на сполох. Тому мені прикро, що цього не роблять керівники НАК. А можливо, роблять, але не публічно. Я би приходив до прем’єр-міністра і наполягав, що коли завтра ми не вийдемо в парламент із законодавчими ініціативами у газовій сфері (а багато рішень зав’язано саме на парламент — щодо розподільчих рахунків, щодо наведення платіжної дисципліни, в першу чергу по теплокомунальній енергетиці, щодо списання купи заборгованостей, які сьогодні дохлою кішкою висять на «Нафтогазі»), якщо завтра, а краще — сьогодні, ми не приймемо необхідних урядових рішень, бюджет НАК на наступний рік збалансувати буде неможливо.

Буде та сама ситуація, що й із Пенсійним фондом. Ми замовчуємо, що в НАК немає чим платити друзям-росіянам, і потрапляємо в надзвичайно складну ситуацію. Значно складнішу, ніж це було в січні 2009 року, коли ми нашим європейським колегам сміливо говорили: «У вас є контракти з росіянами на поставку газу? А в нас жодних контрактів немає. Хоч відрами носіть газ до Європи, ми й без того виконуємо зобов’язання, яких на себе не брали».

Сьогодні контракти є, і ми мусимо їх виконувати. А якщо не виконаємо, винною буде виключно Україна, яка переоцінила свої можливості, можливо, помилилася в розрахунках.

Так от, дефіцит НАК «Нафтогаз» на наступний рік іще більший. Не хочу називати цифру. І якщо жити за тими правилами, за якими жили в 2009-му, давайте одразу закладати в бюджет чергову капіталізацію «Нафтогазу України», дарувати йому 20 млрд. в капітал, щоб він міг продовжити свою діяльність.

— Із секретаріату президента часто лунають заклики переглянути контракти з «Газпромом». Але як це зробити, якими є реальні механізми? Нині є відчуття, що Москва йде на певні поступки. Але спроба розірвати контракт в односторонньому порядку — це знову скандал. Ми, часом, нової газової війни не побачимо?

— Не знаю, що ми побачимо. Єдиний на сьогодні позитив — це майже 26 млрд. кубометрів газу у сховищах. За більш-менш теплої зими це дозволяє нам протриматися, забезпечуючи як власного споживача, так і транзитні функції. Але це означає висмоктати свої сховища і зуби знову покласти на полицю. Більше того, при мінус 10 ситуація ускладниться.

Яким може бути вихід? Яким бачить цей сценарій президент? Якщо росіяни, котрі поставили собі за мету грати першу скрипку в ситуації з постачанням газу до Європи, не підуть на більші поступки, то у нас залишається ще один шанс. Сьогодні в Європейському Союзі розуміють, що подальше загравання з Росією, незміна правил і не слідування загальноєвропейським рекомендаціям, як це, на жаль, роблять німці, французи, роздробленість Європи перед газовим монополістом може стати надзвичайним викликом. У європейців — так само завищені зобов’язання на наступний рік. Тому наш президент закликає пана Баррозу, з яким він мав розмову, об’єднати зусилля України та ЄС для вироблення спільної позиції на переговорах з Росією.

Добре, що нам списали санкції, а що робитиме Європа? Припустимо, їм спишуть також. Можливо, це буде міні-завдання — використати український прорив в газових домовленостях для вирішення європейських проблем. Але це знов-таки не є кардинальним розв’язком, коли ряд держав, а не тільки Україна, опинилися в скруті, підписавши газові контракти. Дуже важкі контракти мають румуни, поляки, турки, інши європейські держави.

Переконаний, що й росіяни діють в рамках можливого: поки можна наступати, вони наступають. Але коли відчувають сильну позицію — корегують свою. Наприклад, коли прем’єр-міністр Росії категорично наполягав на тому, що Україна не буде платити, прем’єр Швеції, що головує в ЄС, зауважив йому, що Європа не має контракту з Україною. У неї є контракт з Росією на поставку газу, а відтак проблеми транспортування газу до Європи — це проблема Росії. Саме така жорстка позиція шведів привела до того, що росіяни погодилися пом’якшити контрактні зобов’язання «Нафтогазу».

— Ви бачили ці контракти і додатки до них?

— Ні. Вони є, але ми ще їх не бачили. Можливо, їх тільки парафовано, але не підписано. Однак, думаю, треба до цього ставитися, як до доконаного факту.

А реальний механізм може бути тільки таким: Україна та інші держави сідають за стіл переговорів і намагаються дійти згоди щодо загальних енергетичних балансів. Тільки тоді може бути результат.