Отже, ми розпочинаємо і відкриваємо новий розділ на нашому сайті. Розділ, що створений спеціально для друзів нашого пивного клубу. Тут можна буде розмістити плоди своєї творчості: есе, оповідання, вірші, смішні історії, навіть попередньо відскановані художні роботи, будь-що написане та замальоване власноруч і безпосередньо пов'язане з нашим клубом. Усі роботи, що претендуватимуть на увагу читачів пропонується висилати на огляд інформаційного редактора сайту galochka.blackbird@gmail.com. Першим камінчиком нового розділу стає твір нашої постійної відвідувачки й активної форумчанки Tangerine. Досить прониклива робота, у дечому по-дитячому відверта, а відтак щира. Сподіваємось, що тугу за музикою і романтикою тих часів* (якщо така у когось з'явиться) можна буде справді загасити у нашому пивному клубі Адже "ЖИТТЯ - ЦЕ ROCK-n-ROLL!", і рок-н-рол - це стиль життя усіх майданівців.

Прощавайте, 70-ті
I've been looking all over the place
for a place for me.
But it ain't anywhere, it just ain't anywhere
(Pink Floyd)

Не важливо звідки і коли я поверталася до рідного Луцька, я точно знала де я точно опинюся того ж дня - в нашому рок-клубі МАЙДАН.

Так вже склалося, що всі ми його дуже любимо. Кожен, коли пощастило хоч раз там бувати, закохувався в нього. Заходиш туди і одразу чуєш музику. Господи, там чомусь завжди грає музика! І не важливо хто заходить: чи то Славік - не останній рокер СРСР, чи то Грицько - блекер, чи Наташка - панк, чи Богдан - блюзмен, чи Світлана - готесса, чи Дімка - металюга, чи Пшик - хіпі, чи Генадій, який керує джаз-бендом, в якому свого часу грав Славік-не-останній-рокер-СРСР, чи купа бородатих байкарів, чи дівчата-на-одну-ніч, чи Остап - барабанщик групи "В", яка записала вже 2 гарних альбоми, чи Саня - друг Дімки металюги, який теж вважає себе металюгою, але глибоко в душі він вразливий психоделік, а моє завдання - випустити його на волю, щоб той побачив, що на заході все ж таки два Сонця… ну, не важливо, хто туди заходить, але всі вони впізнають AC DC, яких там часто крутять, Rainbow, Van Halen, Ozzy, Nazareth, Led Zeppelin, Deep Purple, Rolling Stones, Whitesnake, чорт забирай, ну ви ж знаєте, що там крутять! Ви знаєте кожну офіціантку, кожен сорт пива, пам'ятаєте кожен битий келих і все з цих пов'язане, вам знайомі тривалі діалоги з унітазу після попойок і недоперепойок, і ви всі знаєте, що улюблений гурт DJ'я - це Cinderella, і що майже кожні вихідні тут грає якийсь відомий гурт і тоді збираються друзі за одним столом, щоб за келихом холодного пива віддати, не думаючи, всього себе великому мистецтву і поєднатися з потужним невмирущим, хай йому грець, духом, щоб відчути себе підпільною меншістю 70-х, відчути себе частиною цієї всесвітньої пісні. Ні, мене в 70-х тут не було, мене ще взагалі ніде не було, але я сумую за тим часом, бо це саме той час, в який я зі своїми вподобаннями дуже гарно вписалася б. все було новим і гарним, молодь щось робила і шукала, на очах у них виступали сльози і руки тремтіли, коли якийсь друг-старшокласник казав, що хтось-там десь-там привіз із закордону платівки The Beatles і міг би, якщо гарно просити і платити, продати їх… і вони тягли з маминих гаманців гроші і тікали з уроків, щоб дістати ту омріяну платівку без якої не могло бути нічого і все здавалося несправжнім і темним. Вони завішували стіни вирізками із газет і невідь звідки взятими фотокартками улюблених гуртів, акуратно складали у коробку з-під взуття все, що хоч якимось чином було пов'язане із такою недосяжною молодіжною культурою Заходу.

Але чи хочуть вони, ті, які жили в той час, повернутися назад? Напевно, ні, бо це вже їхнє минуле, довга цікава історія. Навіщо наступати на ті ж граблі?

Remember when you were young, you shine like the Sun.
Shine on you crazy diamond.
Now there's a look in your eyes
like black holes in the sky.

Ось чому вони не хочуть повертатися. Все змінилося. Все зламалось. Все закінчилось.
А мені просто дайте народитися на 30 років раніше. І якби мені це вдалося, то я була подружкою Богдана-блюзмена (я його ще називаю Майстром), дяді Вови (і я б його кликала просто Керенським), я б утікала вночі з дому, щоб послухати їх на "Болоті" в парку і, можливо, вони б навчили мене грати на гітарі і я гарно співала різні балади. Чесно-чесно, так би і було. Ми б сиділи у всім вам відомій майстерні або в когось "на хаті", і з контрабандних магнітофонів лунали б найпрекрасніші звуки. Нічого страшного, що нікому так би і не вдалося податися на гастролі до Німеччини чи Данії, а хтось із наших друзів так би і залишився у 70-х чи 90-х - це ж невід'ємна частина життя, і не було б грошей на хорошу апаратуру, а були б тільки охриплі підсилювачі, що їх вкрали з Будинку Офіцерів, чи Палацу Піонерів і самопальні гітари… І хай розбиваються серця і надії, хай будуть безсонні ночі, хай генії плачуть, хай буде паскудно, але ми згадуватимемо ті дні, як найкращі у нашому житті.

А потім залізна стіна рухне і ми будемо вільні їздити куди забажаємо, а деякі до того часу будуть на стільки професійними музикантами, що змогли б виграти на любому фестивалі чи конкурсі. Але справа в тім, що тоді нам усім буде за тридцять і ми будемо високо себе цінити, будемо гордими і вдаватимемо, що нам ніхто і нічого не потрібно для того, щоб просто бути класними. А хтось скаже фразу, якої ще років 10 назад для нього не існувало: "Щоб повернути молодість, треба повторити всі її безумства".

Ні я, і ніхто інший не народимося раніше - ми там, де маємо бути. Так треба було… І я скажу: "Прощавайте 70-ті, в які ми вже так ніколи і не потрапимо, але завжди сумуватимемо за вами."

Іншого я не мала права казати, бо є таке правило: май душевний спокій, щоб прийняти те, чого змінити не можеш; мужність, щоб змінювати те, що можеш і мудрість - завжди відрізняти одне від другого.

авторка - Tangerine

Малюнок присвячений першому приїзду у „Майдан" легендарного українського арт-рок гурту "МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ". Автор quark











Фото до події реєстрації у Майдані рекорду на найбільший бутерброд з салом. Детальніше. Автор Walerjan










В очікуванні концерту "Кісс Форевер Бенд". На жаль, цей класний угорський колектив таки не приїхав до нас у Майдан з концертом, проте, залишились ось такі картинки. Автор Walerjan












Автор Walerjan





Автор Walerjan
Завантажити архів із зображенням








Трішки лірики:
--------------------------------------------
Коли струни душі в мінорі,
Коли граю, немов молюсь,
Коли пристрасть бринить струною,
Я це все називаю блюз

Ти затягуєш, мов наркотик,
Не відчути тебе боюсь,
Цей акорд - то шалений дотик
Я сьогодні заграю блюз

Почуття, мов вогнене коло,
Я по колу йду чомусь
Зрозумій, ти не той, для кого
Я сьогодні заграю блюз

_____________________________________


в задимленій кімнаті за столом
ти створиш диво - ти напишеш вірші
бринить чорнило під твоїм пером…
жадають пальці струн усе палкіше…

мереживо думок, гітарне соло
дзвінкий акорд – чіткий неначе постріл
бентежить звук давно охрипле горло
лиш дим і звук твої сьогодні гості…

автор - Александра

Вас вітає луцький гурт "Whisper of soul", що грає музику у стилі melodik black metal. Оскільки хлопці є нашими постійними і відданими клієнтами, пропонуємо вашій увазі і їхню творчість. Відгуки з приводу можна висловити тут або тут.
Трек 1
Трек 2
Трек 3
Трек 4
Трек 5
Трек 6
Трек 7


Присвячено С. Шишкіну
Ти той самий молодий одинак, але вже сивієш.
Про життя знаєш все, та не розумієш.
Але якщо читаєш газети,
То розкажи, що діється на планеті.
Чи правда це, що є місця, де душа твоя ще не була?
І острів не відкритий космонавтами.

Десь поряд з нами живе жінка,
яку ти любив.
Весь твій п'яний джаз написаний для неї.
Де та пляшка віскі, яку ти не допив?
Де твій вірний друг, якого ти не знаєш?
Мовчиш. Рояль відкритий. Ти знов граєш.

Я не знаю нічого, бо є речі, які в серці вічні.
І є люди, які не пишуть в нікуди.
Ось як ти і він, які так нас любили,
Але не почули тих жаданих слів.

Бо це речі, які ні на що не подібні -
Ваша вічна любов, наші несказані слова.
15.09.2005

ЧЕРВОНА ЦЕРКВА/ СІРИЙ КОСТЮМ
Дестабілізація/деструкція
Наведена у двох штрихах.
В житті імпресія, і ти - малюєш
Стосунки наші на старих устах,
Якими місто з нами розмовляє.
Легкі мазки незрозумілі
Пригріли пам'ять, затягнули час.
Хотіти бути.
Мати сили.
Знайти слова, які про нас
І не почути дисонанс.

У наших душах і думках
Відбиток совісті в затінку хіті.
Повернення? Куди? Нема.
Це картина, яку нікому не скінчити.

Залишимо
 Негативи сині і зелені -
Спіральний час і вічний секс
при музиці, де щільно грає
гітарні соло Джиммі Пейдж,
а на вокалі - Кавердейл.
Що я сказала? Ну так, маразм, не спиться,
Не та тональність вже
і інший стиль, я з ритму збилась, пивом обпилась і пізній час модерну так властивий,
на колії стою, чекаю, може хто зіграє слайдом блюз.
Ми є, та нас немає. Так як коханці є, та мало який вогник про них знає.
Бо як вони удвох, то вогні вони вимикають.
До біса це!
Поклич митця!
Хай назове це "Авангард"
5.11.2005
Автор Tangerine

А ось подарунок-привітання нашому діджею Славку і його чарівній дружині Насті у день їхнього весілля:

Рок-н-рол і любов

Коли у твоїх снах зітреться кольорова фарба,
Я в райдуги позичу суміш кольорів.
І сни твої закину в кольорову ванну.
Щоби ти тішився в обіймах кольорових снів.

Коли твоя душа раптово втратить голос,
та перестане відчувати щастя ритм.
Я барабанним ритмом битиму на сполох
та блюзом ніжності загою все, що так болить.

Коли у темряві навпомацки шукатимеш ти світло,
Позичу в сонця я багряний смолоскип,
у темряві твої долоні стисну міцно
та виведу тебе назовні у яскравий світ.

Якщо від спраги помиратиме надія,
я в жменях воду їй цілющу принесу.
Якщо ж твої слова раптово оніміють-
абетці новій я їх знов навчу.

Хтось скаже, що існує аксіома,
що стверджує-любов переростає в сірість днів.
Існує інша істина, котра не менш відома-
У кожного своя палітра почуттів...

І навіть, якщо в наші дні застрибне фарба сіра,
Повір, я колір сірий в жовтий вмить перетворю!
І якщо джаз думок притишать ритми спліну....
Я рок'н'ролом їх на раз перекричу.

Хельга
Кохаймося!

Рок'н'рольний ангелик

Автор - Нахтя

У переддень зимового Миколи
Страшенно тягне залягти у сплячку,
Чи підхопити б хоч яку болячку,
Розгрипитись і "не піти до школи".

Просачкувати всі свої "уроки",
В "Майдані" лікуватись від застуди,
І вийти знов у білий світ, на люди
Ну от хоча б десь так з нового року.

А краще навіть вже під самий лютий,
Коли вже відшумить останнє свято,
Коли вже можна весну виглядати,
І дні вже довші, вище сонце... Тьху ти!

Розмріявся, тролейбуса прогавив.
Не спати, блін! Приїду - вип'ю кави.
Zeppelin 17.12.03

Ангелик-Санта

Найкращі новорічні привітання від Рокера і Нахті!!!

Вітаємо нашу постійну форумчанку і активну майданівку Олександру з перемогою в конкурсі "Майстерні - І півріччя 2008" на сайті Поетичні Майстерні. Найсолідніший поетичний інтернет-ресурс в Україні. Молодець, Олександро. Ми усі бажаємо тобі подальших творчих успіхів і неодноразових перемог!
Лялька
Бо їй не збагнути твоїх божевільних ідей,
Нічного писання, візиту шаленої Музи,
Вона ж бо не знає різниці між реггі та блюзом
І носить на пальці обручку, неначе трофей.

Бо їй не поясниш... Ти ніжно торкаєш клавір.
Для тебе ці клавіші – світ чорно-білих симфоній
Вона ж позіхає і змащує кремом долоні.
І мляво кидає: „Протреш піаніно до дір..."

Вона не для тебе! Їй танців до ранку, кіна,
Пустих серенад, і солодкого чорного чаю,
Ти грою своєю розчулюєш жителів Раю
Маестро... Коханий, невже тобі треба вона?...

Домогосподарка
Двері зачинено, рай на ремонті, а ти
Ліг при дорозі, неначе зацькований цербер.
Завтра з твоїх переламаних, вирваних ребер
Мають дві жінки на втіху тобі прорости.

Одна із них Муза. Бо ж ти іще досі поет.
І пишеш (для другої жінки) свої мемуари,
Вона ж загрібає отримані (всі!) гонорари
І довго читає про дію на долю планет.

Пере скатерини, шкарпетки, готує обід,
І діток (їх шестеро) ніжно виховує матом.
Одягнена завше у капці, совкові халати,
І нею тобі, мій поете, зав'язано світ....

Дівча
Насупилось небо і хмарами вкрито чоло,
І злива лилася, промовисто гаркала громом.
За вікнами потягу швидко минало село,
І губи знайшли порятунок у келішку рому.

І приспана совість мовчала, згорнувшись на дні
Мого перетятого струнами смутку серденька,
І спалося гірко, і снилися скупо мені
Слова на прощання: „Я ще повернуся, маленька!"

Я ще повернуся... До кого? Навіщо? Куди?
До неба чи музи? І пишуться-пишуться вірші...
Бо кажеш ти: „Треба". А дощ розмиває сліди.
Твої і мої... На пероні... І хочеться тиші...
_________________
Коридорами мозку, де спогад, мов хустка картата
(вся полатана сірим) блукає стооке безсоння,
визираючи радість. Холодні спітнілі долоні
прагнуть доторку. Голос тихенько шепоче: „Не варто".
Бо напевне не знаєш. І очі порожні, як в риби,
І волосся вростає у постіль. Гармонія тиші
Монотонно диктує на вітрі замішані вірші,
Що із димом густим цигарок налипають на шиби.
Чорносокіл печалі стирає з обличчя усмішку,
Осіда на плече, пазурями вчепившись у шкіру.
Що лишилось? Надія, котра не замінює віру.
Ти продовжуєш гратись із сумом у „Котики-мишки".

Автор Черезова Варвара (Олександра)

МОТОцнота (vs СестрО)

Сиджу я в "Дорозі" і думку гадаю-
"чому не сезон? чому не літають?"
не чутно моторів звабливе ревіння
і між ногами нестерпне свербіння!

Далеко за хмари, подальше від світу,
шукать Капітана для скомної втіхи,
який як скаженний по трасі летить,
щоб у київськім морі какулу втопить.

Бо з малку ще в мене були не всі вдома
і кличу я байкерів збивати оскому.
Сідлаю ЯМАХУ, гаджу в штани,
а в голові поради сестри.

Та їй геть не легше вона на "спортІ"
із дядьком, що має швидкість в крові!
І сцикотно стало (так він газував)...
Чом же ти, Грицю, шолом мні не дав???!

Стрілка спідометру все вище стає
і вітер в мордяку дихнуть не дає!
Всі дивні таблички позаду лишились..
Ліса почались... і ми зупинились.

Посиділи, поржали, піскарі не клювали...
з того часу дівки залежниим стали -
швидкість, дорога, жага почуттів,
ще й на додачу кілька файних тостів -
"ЗА ТИШУ!"
"ЗА СПОКІЙ!!"
"Та за яснії зорі на Київськім морі!!!"
Tangerin

Дедал - Ікару
Айоптвою... Не сци в компот, Ікаре,
До сраки цей граніт, до сраки твердь земну,
Лети туди, у небо, понад хмари,
Сказавши щирий Fuck буденному лайну.

Ти ж, сину, тут вже обростаєш салом,
Ти ж тут лише жереш і лапаєш дівок,
(та й хлопців теж). Не був би я Дедалом
Якби таке стерпів. Тож слухай мій урок

Тримай-но... Сам ти "чорт-зна шо"! Це крила!
Оцими ремінцями прив'яжи до рук,
А далі покладись на власні сили
І слухайся мене, а то тобі каюк!

В'яжи міцніше, хлопче, і не нявкай.
Всьо чотко. Тож не ний і носом не крути.
Це гра зі смертю, тут шалені ставки,
Проте я гратиму, тож гратимеш і ти.

Але - без мандражу і без азарту.
Та годі вже триндіти, сину, в добру путь
Якщо ж не повезе, "не ляже карта",
Тоді твоїм ім'ям автобус назовуть!

автор zeppelin

Playbill
НОВИНИ
Журнал "Live in МАЙДАН"
Творчість наших друзів та відвідувачів

More about Us
Rock'N'Roll - не робота, але...
Bar On-line Tour
1-st hall gallery
2-nd hall gallery

COLLECTIONS
Playbill collection
Paintings collection
Wash collection
Beer labels collection

MENU
For body
For soul

RESTING
ФОТОгалерея 2009
Фотозвіти 2008
ФОТОзвіти 2007
ПОДІЇ 2006
Архів "Фотоальбом вечорниць", "Гості"
Golden Underground + mp3

VISITORS ABOUT US
GUESTBOOK
King Size + mp3
Stara shukhlyada + mp3
Chorni Chereshni + mp3
Komanda Kusto + mp3

Pollyssian folk-summer
Erotical-show "Exotic"
Viskula + mp3
Teneta
Knyazhiy Grad + mp3
Yaka isnuye + mp3

On the Svityaz waves

Volodymyr Kaminsky