З наближенням у Британії загальних виборів, які, радше за все, проведуть у березні, всі серйозні опитування вказують на перемогу консерваторів. Шанси Ґордона Брауна залишити собі ключі від резиденції на Даунінґ-cтрит, 10 – незначні, і мало хто наважиться поставити проти торі. Якщо Девід Камерон, лідер консерваторів, стане прем’єр-міністром, то одержить важливу нагоду трансформувати й оживити британське лідерство на світовій арені. Як четверта за величиною військова сила і шоста економіка світу, Британія, можливо, не є наддержавою, але вона залишається світовою потугою.

Без сумніву, внутрішня політика залишатиметься в центрі уваги консервативного уряду, на який чекає застій в економіці, зростання безробіття і розкручування спіралі дефіциту бюджету. Проте Камерон не повинен відступати від політики просування британського лідерства на світовій арені. Він матиме сильну команду з Вільямом Хейгом і Лаямом Фоксом, які, скоріш за все, утримають свої нинішні міністерські портфелі – закордонних справ і оборони.

Після майже трьох років тьмяного управління Ґордона Брауна уряд консерваторів повинен знову взятися за проекцію потужної британської присутності у світі. Водночас неспроможність Барака Обами утвердити динамічне лідерство США дає нагоду розім’яти британські м’язи. Наступний уряд не повинен боятись агресивно утверджувати британський вплив – і в Європі, і в усьому світі.

Закордонна політика консерваторів має ґрунтуватися на чотирьох принципах: збереження англо-американських особливих відносин і трансатлантичного альянсу, захист британського національного суверенітету, жорстка проекція військової сили, спрямована на захист національних інтересів, і просування волі та свободи. Усі чотири принципи слід підтримати сильною армією, що означатиме значне зростання оборонних витрат, на рівні, що вищий від їх теперішнього історично низького показника у 2,2% ВВП.

В основі закордонної політики консерваторів повинні лежати "особливі відносини", найважливіше та найуспішніше партнерство сучасності. Це живе серце вільного світу і двигун, який просуває глобальну війну проти ісламського тероризму. За Обами і Брауна англо-американський союз ослаб через байдужість Вашингтона і серію стратегічних помилок Лондона, включно із підтримкою огидного за своєю суттю звільнення владою Шотландії лівійського терориста, який підірвав літак над Локербі – Абдельбасата Алі аль-Меграхі. Розчаровує, що президент США жодного разу не згадав Британію в будь-якій важливій політичній промові.

Наступний прем’єр-міністр повинен надати пріоритетності повному відновленню союзу зі США. Також він мусить гарантувати, що можливість Британії стояти пліч-о-пліч з Америкою не обмежена Лісабонським договором і невпинним рухом до розширення унії у Європі.

Зростання ролі ЄУ як наддержави зі спільною зовнішньою політикою та політикою безпеки напряму загрожує і американським, і британським інтересам. Адміністрації Обами потрібно послати чіткий і зрозумілий сигнал, що вона помиляється, підтримуючи федеративну Європу, і що уряд консерваторів опиратиметься будь-яким спробам Брюсселя забрати в Лондона ще більше влади.

За правління консерваторів Британія повинна бути готова застосувати військову силу, незважаючи на волю ЄУ, і підтримати це відповідним рівнем витрат на оборону. Під час свого нещодавнього візиту до Афганістану Камерон продемонстрував відданість 10000-му британському військовому контингенту, твердо відкинувши думку про графік виведення військ НАТО. Він також має бути готовим застосувати силу разом зі США, щоб стримати ядерно озброєний Іран, на додачу до тиску на ООН і ЄУ, щоб запровадити проти Тегерана жорсткіші політичні, економічні та військові санкції.

Нарешті, закордонна політика уряду консерваторів у своїй основі повинна наголошувати на підтриманні свободи на світової арені. Це включає підтримку прагнень опозиційних рухів у таких тираніях, як Іран, Бірма і Зімбабве, і протистояння диктаторським режимам, що гноблять свій народ і часто діють як держави-спонсори тероризму.

Камерон повинен уникати спроб слідувати тим самим шляхом діалогу, на який ступив Обама, що досягнув успіху тільки в тому, що додав відваги ворогам Америки й ослабив стратегічну силу США. Він повинен відверто захищати політичних дисидентів, які воюють за свободу, від Москви до Хараре, Тегерана, і наполегливо ухилятися від задобрювання тиранів. Адміністрація консерваторів має просувати плани розвитку вільної торгівлі, що підтримують зростання економічної свободи в усьому світі, і протидіяти політиці протекціонізму по обидва боки Атлантики.

Хоча він ще не має досвіду у сфері закордонної політики, без сумніву, у Камерона є потенціал, щоб стати видатним міжнародним діячем. Щоб досягнути цього, він повинен бути готовим просувати свої плани, що випромінюють силу, а не слабкість, і виділити військові ресурси, які потрібні Британії, щоб успішно діяти в ролі світової потуги. Світ потребує сильного британського лідерства, особливо в час, коли Вашингтон вагається, чи займати йому жорстку позицію на декількох фронтах. Британія має відігравати суттєву роль у блокуванні розвитку ядерного Ірану та в перемозі у війні в Афганістані. Уряд консерваторів повинен зміцнити британські союзи з НАТО і США й водночас посилити стратегічне партнерство з дружніми потугами, які набирають сил, як-от Індія.

Сьогодні, за правління Брауна, Великобританія як міжнародний гравець займає аж ніяк не належне їй місце (за винятком Афганістану). Для нації з гордою історією глобального лідерства і багатим спадком, що охоплює значну частину світу, це повинно змінитися. Камерон не повинен брати за приклад Обаму, а натомість мусить узяти за зразок Вінстона Черчилля і Марґарет Тетчер – двох рішучих і з залізною волею лідерів, які не приховували своєї гордості за минуле країни, водночас безсоромно просували національні інтереси.

Автор: Найл Ґардінер [Nile Gardiner] – директор Центру імені Марґарет Тетчер за свободу [Margaret Thatcher Center for Freedom at The Heritage Foundation in Washington, D.C.]
Назва оригіналу: A Conservative Vision for British Foreign Policy
Джерело: The Wall Street Journal Europe, 04.01.2010
Зреферував: Михайло Мишкало