Україна - Англія: «жовто-сині» здобувають психологію переможців

Нарешті футбольне свято прийшло і на нашу вулицю. Перемога над збірною Англії, звичайно,   цінна сама по собі як  історичне досягнення у захоплюючій справі збирання скальпів сильних світу цього, але її вартість незмірно посилюється тією обставиною, що здобута вона у принциповому поєдинку, коли треба було забезпечити результат, перемагати, як то кажуть, на замовлення.

Як виявилося, у гравців збірної України все-таки десь, на молекулярному рівні, у глибинах свідомості,  приховані додаткові резерви і мотивації для посилення гри.

Ці важливі інгредієнти чомусь не активізувалися у матчах з Казахстаном, Туреччиною, Білоруссю, і спрацьовували лише  проти сильних суперників – тієї ж Англії, Хорватії. Про необхідність психологічної готовності   говорив напередодні матчу такий не останній чоловік у футболі як Сергій Балтача: «більше відповідальності треба брати гравцям, якщо така атмосфера буде, все буде нормально, але цього повинні прагнути самі хлопці, жоден тренер їх не змусить».

Отож-то й воно, психологія переможців – річ просто вкрай необхідна для гравців національної збірної, адже статус такої  команди не дозволяє їй програвати в принципі. Ідеалізм? Можливо… Але до всього не забуваймо, що основні, фінальні турніри, в  яких беруть участь національні збірні, короткочасні, тут, зазвичай, немає місця так званій турнірній стратегії, коли можна десь відпустити конкурента, а потім наздоганяти його. Завдання - перемагати  у кожному матчі.  Хто здатен провести на такому рівні 5-6 матчів поспіль – той і чемпіон. Решта підтягують гетри і розказують потім, що ми, мовляв,були учасниками.

Очевидно, що до такого максималізму більшість гравців в українському футболі не готові, що й знаходить свій  вияв на рівні збірної. Гравці якої, незважаючи на мантри тренерського штабу й заклики прогресивної футбольної громадськості самі по вирішують, наскільки і якою мірою їм викладатися у матчах збірної, керуючись якимись своїми внутрішніми відчуттями.

У суботу, зрештою, було вирішено показати все і більше того. І це вразило. Чесне слово, вразило, який рівень гри  показала збірна України, який потенціал криється у нашому футболі загалом.

Зверніть увагу, як досить невимушено знайшлися заміни таким основним гравцям збірної як Чигринський, Михалик, Алієв. Замість них вийшли зовсім  «необстріляні» Ракицький, Хачеріді, Кобін, – і цілком законно розділили лаври переможців.         

Звичайно, не можна  було не помітити, що наша збірна показала проти англійців два різних тайми, так би мовити, активний і пасивний варіанти. Навряд чи Михайличенко поставив таке завдання у перерві, очевидно, спрацювала  та сама психологія, коли підсвідомо хотілося грати на утримання бажаного результату і пришвидшити хід годинникової стрілки.  Але навіть і в другому таймі наші збірна була спроможна на небезпечні контрвипади. Згадаймо, чудовий удар Ракицького, вихід сам на сам Ярмоленка.

Словом, шанси були й після перерви. Можливо, треба було вдатися до якихось замін для посилення гри, до переформатування  ліній,  але це, очевидно, не в дусі Михайличенка. Уже не вперше він у післяматчевих інтерв’ю обґрунтовує такі свої небажання до замін тим, що, мовляв, «я не певен, що з виходом такого-то на полі щось кардинально зміниться, увійти в гру дуже складно, тому ми не стали ризикувати». Ну, не любить людина ризикувати... 

Звичайно, вболівальникам з трибун хотілося показати великий палець донизу і вимагати, щоб українська збірна дотисла  гостей, забила ще і ще. Але ж Террі і компанія  бачили й не таких суперників. Загалом ми повинні  подякувати англійцям за те, що вони мужньо сприйняли  рішення словенського арбітра щодо вилучення з поля воротаря Гріна, і не вдалися ні до засушування гри, ні  до відверто грубих прийомів проти щасливців долі, якими стали того вечора «жовто-сині»,  а продовжували грати у футбол, цілком прагматично оцінюючи ситуацію, яка складалася на полі і тримаючи в думці турнірну таблицю. Один лише Капелло, чим ближче до фінального свистка,  дедалі темнішав обличчям. А потім після матчу щось довго виговорював арбітру.

Як на мене, говорити було про що, адже епізод з падінням Мілевського був далеко неоднозначним. Форвард  устиг прокинути м’яча повз голкіпера, але навряд чи встигнув би його наздогнати. У свою чергу Грін грав цілком по ситуації, кинувся в ноги Мілевському без очевидного наміру збивати його, в цьому не було потреби…

Будемо вважати, що арбітр діяв у відповідності з рекомендаціями ФІФА, в яких подібні епізоди трактуються на користь команди, що атакує. Важливо, що він цей епізод помітив.

Надалі важливо от що. Слід визначитися все-таки з роллю пенальтиста у команді. Як не крути, у  Шевченка це вже третій нереалізований пенальті (один –  у «Мілані» у фіналі Ліги чемпіонів, другий – у матчі збірної проти Швейцарії), навіщо надалі продовжувати цей перелік і випробовувати долю, тим паче, що в команді загалом є кому влучно й холоднокровно пробити з 11-метрової позначки.  

А посмішка долі ой як знадобиться нашій збірній у матчах плей-офф.  Правда, на шляху до цього ще є Андорра, але всерйоз розмірковувати про те, чи встигнуть наші відновитися до  матчу проти Андорри, в якому вони будуть стані,  можна лише стосовно дуже окремих гравців. А загалом збірна, яка на щось претендує в цьому життєвому циклі, має проходити аутсайдерів  без варіантів, будь-яким наявним складом.

У переможців рани заживають швидше. Тим паче після такої історичної  перемоги.

Розмірковувати про майбутній двобій за путівку до Африки  треба  з кількох  аспектів.

По-перше, як вписати два додаткових надважливих матчі в осінній календар, який і без того насичений. Матчі національного  чемпіонату ще можливо перенести, а от єврокубкові – не вийде, треба шукати вікон. По-друге, що суттєвіше, постала проблема визначення стадіону, на якому прийматимемо суперника, адже після  суботнього феєрверку  «Дніпро-Арена» опинилася під сумнівом. Нині поки що невідомі всі обставини того «палаючого» інциденту. Цілком можна припустити, що це  була  провокація   в розрахунку на технічну поразку збірної України, про що говорив президент ФФУ Григорій Суркіс у післяматчевому коментарі. Про свій намір не залишити інцидент непокараним заявили і в Федерації футболу Англії. «Ми вирішили подати скаргу до ФІФА, спостерігач якої  також  приділив увагу цим епізодам матчу. Він запевнив, що донесе це до відома дисциплінарного комітету, а ми подамо письмову скаргу. Ми не можемо залишити це  безкарним», – сказав  керівник прес-служби англійської федерації.

Але хоч як би там  склалося з санкціями ФІФА, треба робити серйозні висновки, зокрема, і щодо покарання тих, хто відповідав за безпеку на «Дніпро-Арені» того вечора.

Ну і головне, доводиться нагадати, що усі матчі плей-офф в історії збірної України залишили дуже прикрі спогади. Тричі виходили українці на такі стикові етапи і тричі програвали: на ЧС-98 –хорватам, на ЧЄ-2000 – словенцям, на ЧС -2002 – німцям. Досвід негативний, але це теж досвід, треба нарешті з нього щось і позитивне взяти. Зокрема, щодо тієї ж психології переможців.

***За попередніми даними, серед команд, які посядуть другі місця у своїх групах, і  вийдуть  у плей-офф, будуть Греція, Франція, Росія, Португалія, Україна, Словенія, Боснія, Ірландія. За регламентом ФІФА, чотири перших з цього списку будуть «сіяними» і не гратимуть між собою. 

Олег Савицький

Фото - УНІАН