Майстри "Ракуґо" в Києві
Знайомтесь
-
Традиційне
мистецтво японської естрадної комічної оповіді
18 листопада 2005
р.
14:00~15:00
КНУ ім. Тараса Шевченка
(б. Шевченко, 14.
Жовтий корпус, 2-й пов.)
* * *
19 листопада 2005
р.
19:00~20:00
Київський Будинок учених
(вул. Володимирська, 45, Метро "Золоті
ворота")
Широко
відомі в регіоні Кансай Аяме Кацура та
Сомедзяку Хаяшія з театральної трупи
«Анесамакінгуcу» виступають у столиці України – Києві! Це перший їх
виступ на теренах колишнього Радянського Союзу!
До
вашої уваги неймовірно смішні гумористичні діалоги мандзай та традиційні
гумористичні оповіді ракуґо в супроводі сямісен та балалайки.
Виступ японською
мовою (без перекладу)
Вхід вільний
Організатор:
Товариство
японсько-українських культурних зв'язків
За підтримки:
Фонду "Мрії
здійснюються"
* * *
|
Виконавці:
|
|
Аяме Кацура
|
|
Народилась
в м.Кобе (префектура Хього)
Була шанувальницею творчості Кацура Кобунші.
У 1982 році з умовою, що отримає водійські права, одержала
дозвіл стати його ученицею після чого взяла сценічне ім’я
Ханаеда. Кацура Аяме здолала перепони, створені перед професійним
виконавцем-жінкою в жанрі ракуґо і започаткувала новий напрямок.
Виступала в сценках, де її атакував серійний убивця однак
останнім часом разом з Сомедзяку Хаяшія як член театральної
трупи «Анесамакінгусу» розпочала професійно виконувати роль
гейші. Ще одне її захоплення – колекціонувати речі з павучками.
Кацура Аяме отримала багато нагород, зокрема
здобула перемоги у змаганнях початківців жанру ракуґо в
1987 році та на фестивалі розважального мистецтва, що проводився
під егідою Відділу Культурних Відносин Міністерства Освіти,
Науки та Культури Японії.
|
|
|
Сомедзяку
Хаяшія
|
|
Народився
в м. Яо (префектура Осака)
Сомедзяку Хаяшія з чотирьох років вчився грати класичну
музику на фортепіано; навчаючись в університеті досліджував
усі види давнього театрального мистецтва, зокрема Кабукі
та Но; цікавився народною музикою і кілька раз відвідував
Індонезію.
Зараз він вивчає японські танці в школі Ханаягірю, Нагаута
(традиційні японські пісні, що виконуються у супроводі сямісен)
в школі Конторю мистецтво чайної церемонії в школі Урасенке.
Також приймає участь у діяльності групи, яка організована
професіональними оповідачами комічних історій, грає на клавішних
інструментах. В 1998 році брав участь у семінарі Ічікава
Еносуке, що проводився за фінансової підтримки уряду міста
Осака. До того ж, прагнучи статевої свободи, разом з Аяме
Кацура , що представляє жіночу лінію в жанрі Ракуго, він
об’єднався у групу «Анесамакінгусу», що виконує комічні
діалоги в супроводі японської традиційної музики. Сомедзяку
Хаяшія має різнобічні інтереси, які у поєднанні зі знаннями
японських танців та музичних інструментів формують його
індивідуальний стиль, що є дуже цінним для світу Ракуґо.
Актор також робить спроби в традиційному театральному мистецтві,
вправно виконує танець Мацудзукуші (японський театральний
танець). В даний час, йому доручено читати лекції в суспільному
центрі префектури Хього міста Каваніші.
В 1997 році в м. Осака Сомедзяку Хаяшія був відзначений
як талановитий молодий актор. Отримав багато нагород, зокрема
в 2000 році – заохочувальний приз на «Фестивалі Культури
м. Осака», в 2001 році – заохочувальний приз на «38-му Мистецькому
Фестивалі в м. Осака», в 2002 році – приз молодому виконавцю
на «39-му Мистецькому Фестивалі в м. Осака».
|
* * *
Ракуґо
Хоч і існує багато
різних поглядів стосовно питання про зародження японських гумористичних
оповідей, однак переповідають, що з самого початку це були перекази
буддійських ченців. Проповіді, що вкраплювались у жартівливі веселі
розмови і стали першоосновами ракуґо. Професійними ж виконавцями – оповідачами
ракуґо – ставали ті, хто особливо вправно володів мистецтвом говорити.
Близько 300 років тому, в період Генроку (1688-1704), професійні оповідачі
ракуґо майже одночасно з’явилися в містах Кіото, Едо
та Осака.
В ракуґо виступає
один актор, сидячи на дзабутоні,
однак це дуже відрізняється від того, що ми вкладаємо в поняття «театр
одного актора». «Один актор» - це, скажімо, якщо хтось один виконує
роль Сірано де Бержерака, то він сам говорить слова Сірано, загримувавшись
під нього, а вже якийсь інший актор, за ситуацією, йому відповідає,
і таким чином будується діалог. В ракуґо зовсім інакше. Тут виконавець,
не гримуючись, змінює ролі одна за одною. Він може грати і чоловіка,
і жінку, і дитину, і старого діда, а коли треба, то перевтілюється і
в собаку чи квітку.
Набувши певного образу, актор веде розмову. В тім,
міняючи роль, він майже не змінює інтонацію. Відображення різних ролей
досягається за рахунок характеристики тривалості діалогу (швидкість
та синхронність) та зміни напрямку, в якому говорить виконавець. Зважаючи
на це, глядач має подумки намалювати ці образи так, щоб це було схоже
на фільм, який розгортається у його уяві.
Гумористична оповідь
ракуґо завершується після обов’язкового кульмінаційного моменту, що
зумовлює її подібність до українських та російських анекдотів, які теж
закінчуються неочікуваним комічним поворотом.
Гумористична
оповідь ракуґо
«Терплячий
і нетерплячий»……Хаяшія
Сомедзяку
Оповідь про те, що
було б, якби терплячий і нетерплячий були друзями….
Терплячий, що б не
робив, усе робить повільно, що дратує нетерплячого. І саме комічність
такої ситуації зображена у даній виставі.
Дивіться з задоволенням,
як він розігрує сценки, де їсть японські солодощі мандзю та курить японську
люльку кісеру.
Японське кімоно шиється
відповідно до статури замовника з купленої ним тканини. Такий процес
називається «ацураеру». До того ж, звичайні люди також купують кімоно
в магазині потриманого одягу. Ті, вже пошиті (зазвичай, поношені кімоно)
називаються «цурусі».
Танець «Здійсни
моє бажання…»……Хаяшія Сомедзяку
Слова пісні:
«Здійсни, здійсни
моє бажання…
Богині Мьокен-сан
молилась зрання,
Коли ж із храму
поверталась,
Із НИМ я знову
пострічалась…
Задивилась, бо
кохала,
Та то мить лише
тривало,
Трохи часу ще
минуло
Й я його уже забула.
І таке в житті
буває,
Та хто з нас того
не знає…»
Двадцятирічна
дівчина пішла помолитися до храму Мьокен-сан, щоб попросити, щоб її
покохав той, кого кохала вона … А щоб добратись до храму, треба було
піднятись по кам’яних сходах. Та все-таки дійшла вона. Спершу помила
руки і вмилася, а потім поклала пожертву до ніг Будди, помолилась, та
й стала повертатись додому.. Спустилась по кам’яних сходах, і раптом
перед собою побачила того, про кого мріяла.
«Ах! Це ж він!»
подумалось їй, і вже була вона готова окликнути його, коли її коханий,
не знаючи про таку її гадку, пройшов собі мимо. «Ну все! Як же ж я його
ненавиджу!» думала вона коли поверталась додому. От така жіноча логіка.
Але найвизначнішою
є друга частина танцю, де актор розігрує сцену, коли до храму пішла
б 80-річна бабуся. Слухайте з задоволенням неймовірно смішну оповідку,
в якій ви дізнаєтесь, що було б якби вона діяла так само як і та молода
дівчина!
Гумористична
оповідь ракуґо «Зоопарк»……Кацура
Аяме
Порівняно молодий
типаж у жанрі ракуґо, що виник близько 80 років тому.
В давнину в Японії
існував «Мандруючий зоопарк». Тварин перевозили з місця на місце, там
орендували територію в парку чи на площі і відкривали зоопарк. Найбільшою
популярністю користувались тигр та лев. Якось так трапилось, що тигр
помер, а через це відповідно і кількість відвідувачів зменшилась. Що
ж було робити цьому «Мандруючому зоопарку»?
Цікаво і дотепно
виконати роль перевтілення в лева дійсно можуть лише актори ракуґо.
Гумористичний
діалог мандзай «Анесамакінгусу»……Кацура
Аяме, Хаяшія Сомедзяку
Ці два актори,
що виступали в жанрі ракуґо, цього разу, перевдягнувшись в гейш, презентуватимуть
гумористичний діалог мандзай, витоки якого сягають сивої давнини, зокрема
переповідають, що початково це було, так зване, мистецтво Кадодзуке,
що виникло на основі новорічних привітань, які висловлювались під час
відвідин кожного дому. В такому діалозі приймають участь двоє і більше
осіб, що обмінюються дотепними висловами.
«Анесамакінгусу»
виділили новий стиль в цьому жанрі, який має назву Онгьоку-мандзай,
тобто гумористичний діалог у супроводі музичних інструментів.
Хаяшія Сомедзяку
грає на японському трьохструнному музичному інструменті сямісен, а Кацура
Аяме на всім відомій балалайці.
До вашої уваги
три японські пісні «Додоіцу»,
«Некодзя некодзя», «Аходарахьо».
«Додоіцу» дуже
схожа на японські вака і хайку за мовним наповненням, але ще й виконується
у музичному супроводі.
«Некодзя некодзя»
забавна пісня, початкова історична назва якої «Некодзя некодзя то оссяімасуга,
неко ґа гета хаіте сіборі но юката де куру моно ка, оттьокотьоінотьоі,
оттьокотьоінотьоі».
Чоловік зрадив
дружину. Дружина дізнається, що поки її не було вдома, він ходив до
іншої.
І замість того,
щоб питати «Хто вона?!», вона говорить «А-а, ось і кіт вернувся!». А
після цього продовжує : «Обманюй! Хочеш сказати, що ти як кіт гета не
взував і кімоно не носив!»
«Оттьокотьої»
має значення «легковажна людина», однак в даному випадку це слово відіграє
подвійну роль, оскільки використовується ще й як додаткове, для надання
реченню завершеної ритмічності.
«Акодарахьо» хоч
і пародія на буддійські сутри, однак її можна з задоволенням прослухати,
якщо уявити, що це японський реп.
Повернутись на початок сторінки