Мій внук — випускник, має дві мрії: вчитися в столиці й стати економістом-міжнародником. По радіо ми почули про університет «КРОК» (м. Київ), що готує фахівців із міжнародної економіки і бізнесу, а також надає можливість майбутнім абітурієнтам безкоштовно пройти тести ЗНО попередніх років, щоби потренуватися. Що це за навчальний заклад і чи є в Тернополі його філіал?

Важко пережити сувору зиму братам нашим меншим, особливо безпритульним. Із надією дивляться вони на перехожих: чи простягне хтось із них хоча б шматочок хліба? Натомість люди нерідко «частують» їх палкою, стусанами. У кращому разі байдуже пройдуть повз.

Наш читач С. Кондратюк з Лановецького району просить друкувати в газеті задачі й на кооперативний мат. У них чорні не протидіють задумам білих, а, навпаки, допомагають їм дати мат своєму королю за задану кількість ходів. У цих задачах, як правило, розв’язок починають чорні.

СІЧЕНЬ. Відчуєте не тільки прагнення, а й можливості створити матерiальну базу i надiйно забезпечити тили. Сміливо беріться за серйозну роботу: ви реально оцінюєте ситуацію, сповнені сил та енергії. Найближчими днями познайомитеся з потрібними людьми.

Вітерець встеляє доріжку перед нею осіннім золотом. Майстерно вирізьблені кленові листочки наввипередки нашіптують тільки їм відомі мелодії осені.

Майже щоденно, п’ять днів на тиждень, вона приводить сюди найдорожче, що в неї є, — свою дитину. Саме тут, у навчально-реабілітаційному центрі, вони обоє зустріли Любов, Віру і Надію. Білі, рожеві, фіолетові, червоні квіти космеї, сальвії привітно посміхаються їй і вже вкотре дарують спогад…

Маму розлучили з п’ятирічним сином, а перша й остання їхня зустріч відбулася через 42 роки.

Був 1943 рік. Фашисти вивозили з Ангелівки на примусові роботи до Німеччини багато дівчат і молодих жінок. Була серед них і моя прабабуся Леонтина, мама мого дідуся Петра Брика. Хоча тоді йому виповнилося тільки п’ять рочків, дитяча пам’ять закарбувала страшні спогади: військові, машини, повні люду, ридання жінок, котрі прощалися з рідними назавжди, бо не знали, що їх чекає у ворожій чужині.

Літній вечір. Ховається за обрій сонце. Піднісши руку до чола, дивиться на захід моя бабця. Глибокі зморшки на обличчі свідчать про її похилий вік, спрацьовані руки — про нелегке життя. Дивлячись на сонце, бабуся думає про те, що в її житті залишилося стільки ж часу, що й у цього сонця, яке ось-ось сховається. Цю тривожну думку бабуня іноді промовляє вголос. Незважаючи на важку долю, вона завжди любила і любить життя. За її плечима вже 80 весен та осеней. У них — відлуння війни, голоду, втрат, болю, втоми, безрадісної молодості.

Зі сльозами на очах згадуємо наших батьків Марію Дмитрівну та Івана Миколайовича КАПШІЇВ. Доленька їм випала дуже важка — пережили і Голодомор, і більшовицький терор, і воєнні та повоєнні роки. Мати ще дитиною разом з батьками була вивезена до Сибіру. Там помер її тато, а наш дідусь. Додому, в Мшану Зборівського району, мама й бабуся повернулися… сиротами. Від хати зосталися тільки руїни. Довгі роки вони, наче ластівки, лише вдвох вили собі гніздечко.

Закономірним є явище входження бізнесменів у політику різного рівня. Незважаючи на те, що українські закони забороняють посадовцям займатися комерційною діяльністю, перебуваючи на державній посаді, однак для політичної та бізнесової еліти ці правила неписані. Не кажучи вже про регіональні рівні, на які сила закону не поширюється.

Доброго дня, Веселий Ослінчику! Хочу розповісти тобі про чудового хлопчика Миколку Гаврилюка. В день Святого Миколая йому виповнилося 6 років. Не зважаючи на ще дитячий вік, він є справжнім старшим братом для своїх дворічного братика Володі та двоюрідної сестрички Віталінки.

У мене є киця Пустуня. Коли вона була ще маленькою, то навчилася стрибати на клямку, щоби відчинити двері. Так вона самостійно почала ходити по кімнатах.

Як бути жінці, котра зареєстрована як безробітна, коли вона готується стати матір’ю. Невже знімуть з обліку?