МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Галицький ковбой Лео Фукс

08:45, 06.11.2009

Виступи Фукса – він міг грати на скрипці, тримаючи її за своєю спиною, роблячи при цьому гримаси до невпізнання – доводили публіку до стану цілковитого захоплення.

Коли готував цей текст до публікації, зайшов старий приятель, подивився на кліп з Лео Фуксом, похитав головою: «Занадто далеко від нас. Усі зв'язки давно загублені».

Звісно, що загублені! Треба відновлювати. Тільки два дні тому читав на ZAXID.NET цікаве інтерв'ю з Василем Махном, а ще буквально за день до того – інтерв'ю-розповідь в одному ЖЖ про літературний вечір в Нью-Йорку, де поет читав свої вірші, і на тому ж вечорі читали його твори в перекладі на ідиш. Була літературна еліта, між іншим. Нині майже забута культура ідиш. Так, один з нас ще пам'ятає львів'ян, що жваво тараторили цією мовою, а сьогодні навряд чи знайдеш у Львові десяток людей, здатних на це. Мова згасає в усьому світі разом з поколінням, що народилося в 20-40-х роках. А якщо зазирнути на сто років назад, то Львів був одним з центрів культури ідиш, зокрема театральної.

Троє знаменитих львів'ян: Лео Фукс, Пол Муні (єдиний львів'янин - володар Оскара, герой одного з попередніх матеріалів про забутих львів'ян) та Берта Каліч (виступала на Бродвеї з величезним успіхом, про неї мова піде в одному з майбутніх нарисів) починали свої театральні кар'єри на початку ХХ сторіччя мовою ідиш. Цією мовою користувалися східно-європейські євреї від Уралу до Райну, це була одна з основних мов євреїв Львова і Галичини. Лео Фукс, якого називали єврейським Фредом Астером, був однією з найяскравіших зірок єврейського водевілю і театру в 30-50-ті роки.

Він народився у Львові 1911 року в сім'ї єврейських акторів. (Сайт німецької Вікіпедії помилково повідомляє, що Лео Фукс народжений у Варшаві). Тут пройшло його дитинство і юність. Саме у нашому місті п’ятирічний Лео дебютував на сцені, і про нього з повним правом можна говорити як про людину, яка виросла на львівській сцені. Фукс перебрався до Варшави тільки наприкінці 20-х років, де він швидко став зіркою у знаменитому Варшавському єврейському Рев'ю-Театрі.

Його талант помітив американський імпресаріо, і Фукса запросили до Нью-Йорка, в театри Другої Авеню, нині вже не існуючого "єврейського Бродвею". Лео прибув до Нью-Йорка на початку 30-х, під час Великої депресії. Не знаючи англійської і будучи практично невідомим місцевій публіці, Фукс швидко розчарувався, заявивши продюсеру: "Я їду назад до Польщі. Там я король, а тут у мене шансів немає". Продюсер умовив його затриматися. Акторська, комедійна майстерність, танцювальний і вокальний таланти перетворили Фукса в одну з найбільших зірок американської єврейської сцени.

Музична комедія (водевіль) стала справжнім покликанням Фукса. Незвичайні фізичні дані - його обличчя було "гумовим", дозволяючи йому ліпити гримаси не гірше за сьогоднішнього Джима Кері, танцювальні трюки він виконував не гірше за Чапліна – все це в поєднанні з акторським талантом і професійною майстерністю забезпечило унікальну присутність Фукса на сцені. Виступи Фукса – він міг грати на скрипці, тримаючи її за спиною, роблячи при цьому гримаси до невпізнання – доводило публіку до стану цілковитого захоплення.

Газети писали, що вистави за участі Лео Фукса були фактично виставами одного актора. Справді, найчастіше Фукс не тільки був актором-виконавцем, він також створював і режисирував спектакль. У 1935 році "New York Times" писала про "новачка з-за кордону": "Він має як мінімум шість незвичайно гнучких кісток, але він не тільки "гутаперчевий". Він прекрасний танцюрист, але не тільки. Він може заспівати; зіграти на скрипці, у нього прекрасні акторські характеристики".

З чого ми сьогодні можемо зробити висновок, що лише за кілька років після прибуття до Америки з Варшави 24-річний львівський єврей змусив писати про себе імениту газету. Це вже було визнанням.

Майже 30 років тому в інтерв'ю "New York Times" 1962 року під назвою "Ковбой з Другої Авеню" Фукс згадав кількох відомих акторів, які пройшли школу єврейського театру, включаючи земляка львів'янина Пола Муні: "Mуні міг легко прикрасити ціле шоу навіть найменшою роллю!" Розмірковуючи про єврейський театр: "Ти маєш бути універсальним. Якщо тобі говорить директор - я не можу тебе залучити до ролі, мені потрібен старий батько, - ти напинаєш бороду і показуєш, що можеш бути батьком. Вони не можуть тебе взяти до вистави тому, що їм потрібен танцюрист? Тоді ти танцюєш!"

Фукс ніколи не забував, звідки він корінням. Його відомий водевіль "Тhe Galitziianer Cowboy" (Галицький Ковбой) викликав величезний успіх під час гастролей в Лондоні. Знаменита пісня Фукса нa ідиш називалася "Der Galizianer Badchen" (Галицький жартівник, тамада на єврейському весіллі):

Один з найбільш відомих номерів молодого Фукса на мові ідиш - пісня "Trouble" ("Проблеми") в кіноводевілі "Американський звідник", випущеному в кінці 30-х (на ідиш були випущені в Америці в 30-40-х роках десятки фільмів). Спокійний, розмірений темп пісні переходить у швидку імпровізацію в якій Фукс поступово нібито втрачає будь-який контроль над своїми незвичайно гнучкими кінцівками. Чаплін міг позаздрити. У пісні йдеться про світ, занурений в пекло в результаті депресії, про зруйнований бізнес, про людей, що зав'язли в боргах без надії на краще (Ґевалт!) І які сподіваються тільки на Бога - коротше, trouble, що наростають на очах, яким плач і крики не допоможуть. Все виконано з іскрометною іронією. Фукс швидко переводить тему на весілля власного героя: наречений, виявивши, що його наречена горбата, вимагає гроші від її батька. Наречена в непритомності, батько грошей не має, просить нареченого взяти горбату, а гроші потім. Trouble!

Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. На щастя, доступний запис цієї пісні. Так, цей чоловік був народжений для сцени.

 

В іншій пісні з того ж фільму Фукс розповідає ще одну історію про нареченого, якого притягнули на весілля на повідку, що прокинувся наступного ранку в жаху, виявивши стару, беззубу, носату і зизувату дружину.

 

Ще після попередньої публікації цього тексту в блозі "Манкурти" відгукнувся Йосип Гельстон, колишній львів'янин і знавець єврейської історії міста, та написав: «Der Galizianer Badchen означає галицький весільний тамада. На єврейському весіллі, зрозуміло. Щодо віртуозного володіння скрипкою, то Лео Фукс прославився цим ще у Львові, під час виконання ролі Стемпеню в однойменній виставі за повістю Шолома Алейхема. Стемпеню - це керівник на гастролях оркестру або, як тоді називали, капели музикантів, що грала по корчмах і на весіллях. Під час вистави Лео Фукс виконував на скрипці відомі єврейські мелодії, і всі ходили дивитися спеціально на нього. Через його чудову хореографію Лео Фукса називали у Львові - Лео-Шпрінґер (стрибунець). Після прочитання роману Шолома Алейхема "Мандрівні зорі" у багатьох читачів склалося враження про львівський єврейський театр як про малопрофесійний, провінційний колектив. Судячи з тих імен, які тут фігурують, це не так. Всі названі Вами актори  – учні львівської театральної школи. 80% всіх грамофонних записів виконавців єврейських пісень у довоєнній Європі складали львівські актори. 80% всіх єврейських акторів Америки – це колишні актори львівського єврейського театру».

Манкурт нещодавно вже не знати вкотре дивився на компі "Одного разу в Америці", де показані єврейські квартали початку минулого сторіччя, і тому засумнівався, чи справді саме 80 відсотків, проте точні цифри не такі важливі. Важливо, що дуже багато львів'ян стали знаменитостями в Штатах, імена їх відомі досі.

Фукса швидко помітили на англомовному Бродвеї та Голівуді. Він був у першій трупі відомого мюзиклу "Кабаре". Фукс також грав в інших бродвейських виставах і голівудських фільмах. У комедії "Frisco Kid" Фукс грав з такими зірками, як комік Джин Вайлдер і молодий Гарісон Форд. Його остання роль була у фільмі "Avalon", в 1990-ті, за чотири роки до смерті. Фукс легко вписався в ці ролі: oбидва фільми - про польських єврейських іммігрантів в Америці.

 

Бонус від Andrij. Якщо вже мова зайшла про єврейську сценічну майстерність, пов'язану зі Львовом... Нащадки емігрантів - львівських євреїв – не забувають про своє коріння. Приклад цьому – Девід Кракауер: відомий виконавець на кларнеті, що гастролює на найзнаменитіших сценах Європи та Америки. Ось тут - офіційний сайт Кракауера, а тут його сторінка англомовної Вікіпедії.

Кракауер має cвій стиль, який називається "стиль клейзмер", заснований на модернізованій музиці східно-європейських євреїв, змішаній з елементами камерної музики, джазу, року і навіть хіп-хопу. Кілька місяців тому Кракауер виступив (не вперше) з величезним успіхом у Карнегі Холі. Рецензія в "New York Times" повідомляла про "захопливе" виконанні, в якому "незвичайний кларнетист пробігав по кожній октаві свого інструменту, по черзі витягуючи звуки сміху або горя".

2-3 покоління тому, на зламі століть, предки Кракауера емігрували зі Львова. Одна з його зворушливих мелодій (яку він любить виконувати в самому кінці своїх концертів) присвячена місту його предків, вона так і називається "Пісня любові до Лемберґа/Львова" (Love Song for Lemberg/Lvіv), якою і завершимо. Все тут можна почути - тугу, сум, надію, веселу забаву і притаманну всім нам любов до Львова, незалежно від віку, походження, національності й навіть матеріального стану. :)

 

Коментарі до статті

цибулька18-11-2009 11:45

Варава11-11-2009 21:03

Російськомовні виїжджали зі Львова на початку 90-х тому, що тут було економічне провалля.

В першу чергу через дискримінацію їхнього походження і мови. Хто захоче працювати в середовищі, якщо навіть його прізвище буде провокувати проблеми?

Євреї їхали в Німеччину не тому, що їм погрожували, а тому, що там їх чекав німецький добробут.

Не смішіть, коли це євреї тягнулись за довгим рублем!? Вони їхали в першу чергу через те, що, по-перше, самі були російськомовними, по-друге, західний націоналізм мав (та й має) антисемітське забарвлення.

цибулька18-11-2009 11:35

Андрій11-11-2009 12:15

...Тобто росіянам...почало здаватися, що їх переслідують, що "кляті бандери" їх от-от почнуть бити. І хто з лякливіших...не витримали - втекли. Така собі параноїдальна українофобія.

Правильно, терпець урвався, бо на побутовому рівні в громадських місцях українці не стримувалися в принизливих висловлюваннях стосовно російськомовних (дивно, що ви не розумієте таких людських цінностей як поважливе ставлення інших один до одного). Тоді мені це дуже не подобалось, але ще більшу огиду викликає сучасне позитивне ставлення західняків до усього російського. Де принциповість і стара ідеологія, за скільки срібняків численні націоналісти розпрощалися з нею?

id13-11-2009 21:18

Цi польскi шoвінicтuчнi жyлiкu є постійно присутніми на усіх можливих форумах і рoзпoвсюджyють нeнaвиcть до українцiв. Прохання до модераторів видаляти такі пости.

ЗіШтольні13-11-2009 03:48

Авторам - дякую, ріспект. Вараву - підтримую! кожне слово - правда 100%а.

Варава11-11-2009 21:03

До Andrey

А чого Ви так все політизуєте і націоналізуєте (не плутати з конфіскацією). Може Ви запропонуєте взяти в руки лінійку й циркуль і вимірювати черепи львівським музикантам і художникам? Як визначити їхню національність? Андрій Вам назвав Єрміня, бо тут прізвище вказує на його угорське походження, а для всіх решти це виключно їхнє приватне питання, до якої нації вони себе зараховують і чи взагалі зараховують. Прізвища на -ов нам нічого не скажуть, бо тоді й Донц-ОВ не матиме шансу належати до титульної нації. Мені видається, що варто трохи поміняти ракурс дискусії. А саме: у Львові талановиті люди не лишалися і в радянський час, а намагалися вирватися в столицю. Тоді - в Москву. Тепер горизонти значно розширилися, додалося "далеке зарубіжжя". І, яка оперна співачка не мріє про Віденьску оперу або Ля Скала? Російськомовні виїжджали зі Львова на початку 90-х (поодинокі випадки) тому, що тут було економічне провалля. Євреї їхали в Німеччину не тому, що їм погрожували, а тому, що там їх чекав німецький добробут. Ще один аспект: а пригадайте, якою мовою розмовляв і розмовляє львівський бізнес і бандити? Російською! То Ви хочете сказати, що ті бандюгани могли боятися виживших з ума старичків на Клумбі?