Костянтин Москалець. Досвід коронації

Книга направду ємна і глибока, не для одноразового прочитання, при наступному обов’язково зауважиш щось раніше не вловлене…

На книгу Костянтина Москальця «Досвід коронації» очікувала з нетерпінням відтоді, як дізналася, що «Піраміда» готує її до друку. Найперше з огляду на особу автора, «Келію чайної троянди» і «Людину на крижині» якого перечитувала не раз, а також через те, що до книги увійшов  роман «Вечірній мед», який раніше починала читати в електронному варіанті, але так і не осилила, бо не люблю читати художні тексти в Інтернеті.

До книги «Досвід коронації» увійшла повість з одноіменною назвою, вже згаданий роман «Вечірній мед», оповідання «Дев’ять концертів» та прозові мініатюри, я б їх назвала ескізами, «Сполохи» (На тлі 45 хоральних прелюдій Йоганна Себастьяна Баха) і «Нові сполохи», а також есеї, які вже публікувалися раніше: «Людина на крижині», «Споглядання черешні» та «Місяць милування місяцем». До слова, 1995 року за повість «Досвід коронації» Костянтин Москалець отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («A Crowning Experience»).

 

несподівані образи і роздуми автора спонукають співпереживати, філософувати і навчатися бачити світ по-новому, розуміти красу і минущість усього

 

Книга направду ємна і глибока, не для одноразового прочитання, при наступному обов’язково зауважиш щось раніше невловлене, несподівані образи і роздуми автора спонукають співпереживати, філософувати і навчатися бачити світ по-новому, розуміти красу і минущість усього, відчувати слова, як відчуває їх Москалець: «І лише одно слово забилося в грудях – «вересень». Слово, всипане чорнобривцями та запахом стиглих яблук; і так забаглося майстерності та мудрості» (Сполохи (На тлі 45 хоральних прелюдій Йоганна Себастьяна Баха).

«Сполохи» і «Нові сполохи» – наче фотоспалахи, призначені зафіксувати думки, настрої, внутрішні переживання, осмислення певних речей, станів, понять, в них трапляються правдиві афоризми, як-от «Кожен з нас носить у собі малесенький будиночок, з трояндами і пилюкою, яку все ніколи витерти» («Сполохи»), або ж «Бог не народжується протягом однієї ночі; Бог народжується протягом не одного життя», «Тільки той, хто має власну господу, може вірити Господу і любити його. Тільки той, хто одгородився од людей, може вийти їм назустріч» («Нові сполохи»).

Детальніше б хотіла зупинитися на направду дивовижному романі «Вечірній мед». Роман про любов, дружбу, творчість і самотність. Про любов, яка не проминає, дружбу, яка допомагає жити, творчість, яка є сенсом та способом життя і самотність, не просто фізичну, а матафізичну – закиненість людини у світі і її пошук свого справжнього Дому, до якого вона повернеться через роки поневірянь: «І знову нічний дощ, осінній дощ стукає у шибки наших принагідних притулків на цій нужденній землі. Ми прокидаємось, підходимо до вікон, одхиляємо портьєри; ми довго вдивляємось в ледь помітні відображення на нічних шибах. Гладеньке холодне скло, на яке накочуються води, що ми хочемо побачити у тобі: себе? Своє майбутнє? Своє минуле? А чи вічно тривалий теперішній час? … Нам хочеться мати власну долю. Адже тільки тоді варто жити далі і не так страшно помирати. Хоча крадькома кожний, звичайно, підозрює себе в прихованому, ще незвіданому безсмерті». 

 

Нам хочеться мати власну долю. Адже тільки тоді варто жити далі і не так страшно помирати. Хоча крадькома кожний, звичайно, підозрює себе в прихованому, ще незвіданому безсмерті

 

«Вечірній мед» – роман автобіографічний, текст, в якому постає Львів вісімдесятих, Київ дев’яностих, рідна Москальцева Матіївка, а ще – Біличі – місце, де відбулася унікальна в історії сучасної української літератури акція – перформанс «Спалення книги».

Що Москалець спалив частину накладу своєї поетичної збірки, дізналася в університеті, на семінарі Віктора Неборака. А от про історію виходу в світ «Songe du vieil pelerin» («Пісні старого пілігрима»), причини її спалення прочитала тепер зі сторінок роману. Автор описує, яку гіркоту відчув, побачивши убогість оформлення другої збірки своїх віршів, яку спочатку планував назвати «Книгою радості» і яку оцінили у вартість коробки сірників, і про відчуття безвиході, коли виявилося, що книжка, яка вийшла тиражем в три тисячі примірників, виявилася майже нікому не потрібною. Всього по сто примірників взяли на реалізацію дві книгарні в Києві, п’ятдесят – у Львові, сто були продані на літературному вечорі, який влаштував Неборак, близько тисячі автор розіслав-роздарував. А решту, які три роки пролежали в друга-художника нікому не потрібні, – віддав вогню, запросивши на перформанс телебачення. І от лише перформансом, іронізує автор, він таки заробив гроші на своїх віршах. Читати про ритуал спалення було якось моторошно, як і про те, як люди в метро топталися по розсипаних збірках і як автор визбирував їх на трамвайній колії. Я взяла з полички свій примірник «Пісні старого пілігрима», який мені трапився колись в «Українській книгарні» і зі співчуттям погладила закручені, наче пожухле осіннє листя, кутики жовтавої титульної сторінки, потай радіючи, що ці вірші, хоч і видані так убого, але гарні, таки потрапили до мене, а не у вогонь.

Щоправда, історія поетичної збірки розказана не тільки в похмурих тонах, в ній поєдналося і багато кумедного, зокрема, дотепна розповідь про те, як Спілка  письменників впродовж кількох днів «наштампувала» збірки молодих поетів, щоб прозвітувати перед діаспорою про використання наданих коштів, які «успішно» витратили на друк детективів і порнолітератури, або про те, як друг-художник розробляв план спалювання книжок за участі лоліт і спонсора акції – «Артеміди».

 

Автор описує, яку гіркоту відчув, побачивши убогість оформлення другої збірки своїх віршів, яку спочатку планував назвати «Книгою радості» і яку оцінили у вартість коробки сірників,

 

У «Вечірньому меді» вражає здатність автора бути дуже різним у стилі письма, у формі викладу: тут є і оповідь від першої особи і розповідь – де автор говорить про себе вже у третій особі «Костик», і внутрішні монологи, і поетичне самоцитування і цитування поезії інших, зокрема Рябчука і Малковича. Складається враження, що в процесі письма автор намагався якнайповніше розкрити можливості мови у передачі почуттів, відчуттів і характеристиці персонажів. Так, в розмові персонажі використовують гру слів або жаргонізми чи нецензурні слова, а один з епізодів роману повністю написано російською мовою, щоб відтворити ситуацію спілкування з гламурною «русскоязичной» киянкою, яка шовіністично розводиться про недолугість українських поетів і української мови загалом. Автор у своїй манері оповіді може бути ліричним, іронічним, комічним – і все це абсолютно органічно поєднується в межах одного тексту. Складається враження, що автор насолоджується самим процесом писання, творенням нової реальності з пережитого.

Ще раніше мені запала в пам'ять вичитана в Москальця фраза про те, що слід остерігатися своїх мрій, бо вони матеріалізуються, а у «Вечірньому меді» автор говорить про подібне – здатність написаного збуватися. Ось він мріє про кохану в розлуці: «…якою мовою ти пишеш свого романа якою ти пишеш свого вірша якою ти пишеш листа андрусі якої немає в києві ось тут у києві пишеш повіривши раптом у те що коли писатимеш добре то диво відбудеться і вона нарешті стане реальною і присутньою ось тут у києві…» «Я давно знав, що написане збувається; але й подумати не міг, що інколи це стається так швидко», – підсумовує він, коли раптово так довго очікувана жінка з’являється на його подвір’ї настільки несподівано, що він не вірить очам.  

Кохана Андруся постає у творі з одного боку як цілковито реальна жінка, з тонкими вустами, сірими очима, золотистим волоссям, у білій сукенці, яка дає прочуханки «богемній тусівці», що за її відсутності влаштувала в помешканні внаслідок безпробудної пиятики армагедон, а з іншого – опоетизований образ, оспівана з правіку кохана з «Пісні пісень»: «…андрусю андрусь пісне пісень вечірній мед стільників крапав з вуст твоїх наречено і мова твоя була стурбована лише собою і мед та молоко жили під язиком твоїм і ліванським ароматом пахнув твій одяг і голос твоєї флейти  струнким вогнем палав поверхом вище і нова українська мова була снігопадом і це було добре: упродовж мови». Звертань до коханої у тексті багато, зокрема і такі несподівані, як «Сибілло», «їжачиську», «марното», «соловейку», «наслання». Історія любові дуже зворушлива, а часом і містична. Страх втрати коханої приходить у снах, а згодом стає реальністю. Зустрічі з нею бажані, а однак несподівані, і наприкінці роману побачення закоханим влаштовує…ангел. Маленький замурзаний малковичівський янгол на плечі, який, виявляється, теж сивіє, як людина – тільки тоді у нього з’являються чорні пір’їни.

І насамкінець хочеться зазначити, що книга, яка вийшла в серії «Українська модерна проза», привертає увагу своїм оформленням, зокрема, використаний на титулці засніжений пейзаж Пітера Бройгеля (старшого), що згадується в романі, додає книзі настроєвості, тим паче, що сніг є одним з наскрізних образів роману, образом-символом. 

Костянтин Москалець. Досвід коронації. Львів, Піраміда, 2009.

Додати коментар (2500 знаків):

Iм'я*
Вiдгук*
OpenID
Код*

Коментарі до статті

Христина06-11-2009 17:34

Дякую за оперативну і добре написану рецензію, відразу ж пішла і купила собі книжку. Бажала б собі на сторінках захід-нету постійного інформування про книжкові новинки.

Андрій24-10-2009 11:37

Цікаво, що з певною періодичністю на сторінках захід.нету з'являється якись статевий шовініст. Хлопче, тебе чимось образив об'єкт твого захоплення, чи не дай Боже, маєш проблеми з потенцією?

Скорцені23-10-2009 23:32

Примітивний текст без жодних натяків на аналіз. Присутній лише один бабський екстаз від уявного Москальця. Так звані правдиві афоризми типу. "Кожен з нас носить у собі малесенький будиночок, з трояндами і пилюкою, яку все ніколи витерти" - на рівні книжечок з притчами у видавництві "Свічадо". Закохана першокурсниця журфаку пише у мріях рецензію на такого улюбленого собою автора, що не помічає усю убогість своїх думок.

Daryna23-10-2009 23:02

Спасибі за прекрасну рецензію! Дуже тонке і правдиве відчуття Костиних творів...

Отто23-10-2009 10:36

Цікавий і фіховий текст. Не кожен зможе так доступно оповісти про такого герметичного автора як Москалець. Респект!