Харизма спільноти
А мати Його до слуг каже «Зробіть усе те, що Він вам скаже!»
Йо. 2, 5
Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
Ді. 4, 20
Ось я, слугиня Господня, нехай зі мною станеться по твоєму слову!
Лк. 1, 38
Життям і таємницею Церкви є Дух, Святий Дух. Він є Божим діянням, вітром у верхів’ях Церкви, основа її єдності, Він є гарантією та прелюдією до благословенного вічного життя.
Церква потребує постійної П’ятидесятниці, потребує променю в серці, слів на устах, пророцтва в спогляданні. Потребує бути святинею Духа Святого...
Папа Павло VІ, загальна аудієнція 28 листопада 1972 р.
Так! Віднова у Дусі може вважатися спеціальним подарунком Святого Духа Церкві в наші дні.
Папа Іван Павло ІІ, звернення до учасників Національного Конгресу італійської Віднови, 14 березня 2002 р.
У саме серце світу, висушеного раціоналістичним скептицизмом, прийшло нове досвідчення Святого Духа, що перетворилося у всесвітній рух Віднови. Те, що говорить Новий Завіт про харизми як видимі знаки приходу Святого Духа, вже більше не є давньою, минулою історією — ця історія стає палаючою реальністю сьогодні.
Із книги В.Мессорі «Доповідь Ратцінгера» (інтерв’ю з Кардиналом Й. Ратцінгером, нині — Папою Бенедиктом XVІ)
Поняття «священик» тісно пов’язано з поняттям «жертва». Жертва мирян виявляється у тому, щоби все, що ми робимо, жертвувати на Божу славу. Хтось нам запропонував працювати протягом 24 годин на добу і добру платню за кожну годину. Однак ми на це відповідаємо, що будемо працювати не 24 години, а тільки 23, одну ж годину будемо молитися. Ми відмовляємо собі у платні (жертвуємо) за одну годину і цей час віддаємо Богові.
З лекцій Блаженнішого Любомира,
Патріарха УГКЦ, «Хто є мирянин» (13 березня - 17 квітня 2003 р.Б.)
...Хочу в своєму житті наслідувати Марію і бути вірним (-ою)
Католицькій Церкві...
З присяги члена спільноти Віднови у Святому Дусі
«Як Марія» УГКЦ
«Випливіть на глибину молитви, щоби виплисти на глибину місії». Пророчі слова Івана Павла ІІ, святого наших днів, чи не найкраще формулюють потребу сучасного суспільства і завдання християн. «Не бійся, виплинь на глибину», — сказав Ісус до Петра, коли апостол ловив рибу і не міг піймати. Виплинь на глибину молитви, щоби будь-яка твоя діяльність була тільки сьомою видимою частиною айсберга.
Пресвята Богородиця вміла жити «слухаючи слова Божого і зберігаючи його у своєму серці», як пише євангелист Лука. Але не тільки моліться, — каже нам приклад Матері Ісуса, — «робіть усе, що скаже вам Син». Дієва і ефективна активність Марії, наприклад, у Кані Галилейській, що випливає з мужнього і осмисленого «так» у Благовіщенні, Її глибокі, особисті відносини зі Святим Духом кожного дня надихають нас не тонути у житейському морі, не піддаватися духові часу, але боротися за християнство у щоденному житті — в навчанні, на роботі, у сім’ї, вміти розпізнавати знаки часу і відповідати на них як діти Католицької Церкви.
До чого кличе нас Бог?
Вже від початку виразним було завдання спільноти — молитва і євангелізація молодіжних середовищ. Але те, що вирізняє її серед інших, є дар спільноти — сильне бажання сопричастя з братами і сестрами. Спільнота є місцем, де вчимося прощати і довіряти, де несемо відповідальність один за одного, де визначаємо для себе, що найбільша кар’єра та успіх — це йти за Святим Духом і приводити інших до Ісуса.
«Як Марія» — спільнота союзу
У чому виражається наше сопричастя, наша єдність із Богом та ближніми у спільноті «Як Марія»? Наша спільнота є спільнотою союзу. Це означає, що ми прагнемо до того, щоби бути у глибшій єдності, ніж члени організації, партії чи іншої соціальної установи і у триваліших та багатогранніших стосунках, ніж учасники будь-якої групи, наприклад, молитовної.
Бути у спільноті союзу також означає, що ми не живемо як Згромадження чи монаша спільнота, ми не живемо разом, інакше йшлося би про спільноту життя, союз якої є ще іншим.
Духовний союз випливає з того, що Бог Сам є спільнотою Осіб — Отця, Сина і Святого Духа. Єдиний Бог не є самотнім. Він каже: «сотворімо людину на наш образ і нашу подобу», тобто вкладає у нас покликання до відносин з іншими у Своєму Дусі, у Тому Дусі, Якого Він вдихає в людину, коли творить з пороху. У Святому Дусі. Духовний союз говорить нам, що спільноту «Як Марія» заснував Святий Дух «руками» Марії, а значить і ця спільнота, і моє до неї покликання, і ті, хто в ній були, є чи будуть, і її діяльність — все це не людське, а Боже. Тут Бог кличе нас до «чогось більшого», а ми відповідаю «так», не знаючи до кінця, «як це станеться».
Душевний союз формується з наших психічних потреб і дарів, готовності приймати служіння інших собі і бути для інших, вмивати ноги тим, кого Бог покликав разом із нами. Кожен апостол мав індивідуальну історію того, як Ісус покликав його йти за Ним, водночас, Ісус формує учнів у спільноті.
У духовному союзі хоче і вирішує Бог, у душевному — відчуваю, розумію і вирішую я. Відчуваю, що це те середовище, де втамовується моє прагнення любові, безпеки, поваги (і т.д.) і де я можу допомогти іншим впорядкувати ці емоційні потреби. Розумію, що спільнота — це місце, де я маю привілей служити Богові і бути з іншими — спілкуватися, мати друзів, реалізовувати та розвивати свої таланти, вчитися співпрацювати, виявляти співчуття і милосердя, приймати подарунки і «шпильки», дарувати і не ображатися... Вирішую відповісти на заклик Бога таким чином, що вирішую прийняти якісь умови від інших, вирішую виконувати їх і вирішую вимагати від інших. І вимагати від себе навіть тоді, коли інші від мене не вимагають, і відпускати іншим так, як Бог прощає мені.
Ісус каже, що «по тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою» (Йо 13, 35). Очевидно, щоби її «пізнати», ця любов має виявлятися у якихось конкретних формах, тому-то існує т.зв. тілесний вимір союзу.
Це означає, що моє духовне пережиття покликання і вибрання Богом до цієї спільноти, а також мої відчуття, розуміння і, врешті-решт, рішення, пов’язані з цим, я маю оформити в якесь «тіло». Скелетом цього тіла (пор. Єзекиїла 37, 1-14) є наші обов’язки як християн-католиків: все, що стосується Божих і церковних Заповідей (див. «Катехизм Католицької Церкви»). Жилами й тілом є молитва і участь у малій групці. Шкірою, напевно, стає все інше. Творити це «тіло» союзу ми не можемо самі — потребуємо Святого Духа.
Молитва. Кожен, хто вступив у спільноту, прийняв обов'язок 3-х видів молитви: десяток Вервиці, півгодини особистої молитви, спільне прославлення у четвер.
Мала групка. Це — формаційна група ділення. Бути «як Марія» насамперед значить молитися і будувати духовну сім’ю з братами та сестрами.
Спільнота «Як Марія» - жива клітинка Церкви та суспільства
Наша спільнота — це близько 40 членів, кілька десятків тих, які приходять на наші молитовні зустрічі у маленьку капличку на вул. Селянській, близько 15 учасників груп «Альфа» при парафії оо. Василіан на Майзлях, це студентська група гуртожитка № 5 Прикарпатського національного університету, молодіжна група «Верітас». Ми є клітинкою Тіла Церкви і пам’ятаємо, що доки Ісус через єпископа нас потребує, ми будемо служити тим, до кого Він нас пошле, а коли прийде час, ми подякуємо кардиналові Суененсу, авторові «Документів з Малінес», які розповідають про Віднову в Католицькій Церкві, через якого Господь сказав, що «остаточною метою спільнот Віднови є їх занепад». Коли кожна парафія, кожна єпархія буде настільки живою, наскільки Бог цього потребує, Господь прив’яже кожну спільноту Віднови, як того осла, якого використав для Свого тріумфального в’їзду в Єрусалим.
Ми також є клітинкою суспільства. Спільнота «Як Марія» — це спільнота дуже різних людей, це не молодіжна організація. За 5 років нашого існування ми пережили два похорони старших членкинь, а у спільнотових сім’ях практично на наших очах народилося 7 дітей — 2 дівчинки і 5 хлопчиків. Життя триває... Серед нас є геологи і філологи, вчителі і журналісти, є художники, психологи, бухгалтери, хіміки, юристи, документознавці і...
Працюючи переважно у Івано-Франківську і переважно у цілком світських установах ми вчимося всюди бути «світлом», щоби Ісус, Який воскрес, не залишався тільки на недільних церковних престолах. І це — наша перша місія.
Спільнота «Як Марія»: погляд зсередини
Спільнота для мене є повноцінною родиною. Бажаю, щоб сім’я кожного члена спільноти пристала до однієї спільноти і творили одне серце й одну душу! (Наталя Осадчук, 19 р.)
Спільнота для мене — це сім’я, родина, одне серце, місце і люди, через яких я наближаюсь до святості. Спільнота — це SUPER! Я її дуже люблю (Микола Перекліта, 23 р.).
Бажаю однодушності, взаєморозуміння, єдності в Дусі Святім. Нехай Господь благословить спільноту у повноті своїй (Марійка Іванюк, 20 р.).
Тішуся, що я є в спільноті. Вірю, що наша (моя) спільнота буде великою і буде робити великі справи для Бога (Віталій Осадчук, 24 р.).
Бажаю єдності, взаєморозуміння і всіх-всіх Божих благословень. Хай Бог благословить лідера спільноти і укріпить її у служінні (Таня Домбровська, 20 р.).
Для мене спільнота означає дуже багато, це не просто слова, це правда. Зараз мені було б надто важко коли б у мене не було спільноти. Я дуже люблю всіх моїх братів і сестер у спільноті і дякую Богові за них. Бажаю спільноті цвісти, пахнути і приносити плоди (Христя Чукур, 17 р.).
Дорога Ісусова спільното, я щаслива, що маю Тебе, бо можу бачити тут посмішки Бога, бо можу тут будуватись, зростати і бачити як будуються і зростають інші, або просто почуватися щасливою!
Ісус з нами! (Наталія Ковалюк, 19 р.)
Спільнота є для мене великим даром від Бога. Я завжди мріяла мати друзів, які мене любили б і приймали такою, яка я є. Дякую за все. Люблю, завжди з вами (Надя Федорик, 26 р.).
Спільнота — це таке родинне середовище, де є тепло, любов, де бувають різні «тертя», «проблеми», бо кожна людина є особистість зі своїм характером, настроєм, бажаннями, темпераментом. Тому спільнота — це живий динамічний організм, який може робити деколи помилки (що не дуже бажано, бо ми особлива спільнота, яку об’єднав Господь).
Це місце, де відчуваєш тепло сердець, щирість, потрібність. А це є дуже добре! Амінь! (Леся Марчук, 50 р.)
Я дуже рада, що знайшла нову сім'ю, без неї я не бачу сенсу свого життя - без спільноти. Алілуя! Слава Богу (Оксана Раденька, 38 р.).
Спільнота - це:
- друга сім'я;
- дуже важливий дарунок від Бога, один із безцінних дарунків від Бога
(Женя Данилюк, 19 р.).
Хочу сказати зараз тільки одне. Декілька років тому я зрозуміла, що без спільноти я не зможу жити (Галина Богославець, 48 р.)
Великого Божого благословення і процвітання духовного! (Галя Хромей, 20 р.)
Спільнота — це горщик з поживним чорноземом, в якому Бог ростить мого духовного чоловіка. Божого ведення всім нам! (Тарас Халак, 20 р.)
Бажаю не вгашати Святого Духа і йти Його провидіннями в спільноті (Віра Халак, 21 р.)
Спільнота — можливість викупатися у Святому Дусі, в любові Ісуса, послужити іншим тим, що береш в Бога (Ігор Лясковський, 38 р.).
Від початку року Бог говорить мені про віру: живу словами, які Ісус казав до Томи: «Вклади свого пальця у мій бік і не будь невіруючий, але віруючий». Спільнота — це дійсно клітина Божого Тіла, в Якому знаходжу віру і маю можливість втілити своє основне покликання: будувати стосунки з живим Богом. Цей процес є дуже багатогранним, дуже різноманітним, часто не простим і завжди кольоровим, бо ж усі ми різні. І коли втрачаю відносини з Вами, втрачаю відносини з Ісусом. Тоді — «прощай, християнство»... Дякую за надію, джерелом якої є кожен із членів спільноти. Черпаймо від Бога, щоби будувати внутрішню людину, і один від одного — щоби «ріки води живої потекли з нутра нашого» (Оля Литвин, 24 р.)
«Ось я, Господи, пошли мене» (Іс. 6, 8)
Ми, будучи спільнотою світських, намагаємося всіляко співпрацювати із різними установами - зі школами, особливо у час Великого посту, разом із «Лицарями милосердя» навідували мешканців Будинку перестарілих, а разом із соціальною службою — тих, які перебувають в камерах попереднього утримання, приходили в лікарні.
Ми робили вдалі спроби ініціювати греко-католицькі заходи на культурному загальноміському рівні — фільми про отця Піо і святого Франциска Ассизького під відкритим небом, концерти на міському озері і на площі Ринок.
Ми готові продовжувати і маємо ідеї, голови і руки, потенціал і прагнення бути «сіллю землю». Ми, напевно, вміємо ще небагато, але нам тільки 5 років і ми готові вчитися, пам’ятаючи, що кожна наука не дається, а здобувається.
Ми живемо, а значить — маємо проблеми. Чотири рази на рік шукаємо приміщення для того, щоби прийняти майже 200 учасників реколекцій. За особливу допомогу дякуємо дирекціям ВПУ № 13 і № 3. Музичні інструменти і колонки переховуємо у приватних квартирах, а збори найчастіше проводимо у затишній кухонній атмосфері. У всьому цьому є незаперечний «плюс» — ми гартуємо у собі характер Марії, яка вагітною переїжджала до Вифлеєму, втікала до Єгипту, скромно жила у Назареті зі скромної теслярської зарплати Йосифа.
«Ми хочемо бачити Ісуса» (Йо. 12, 20)
Кожного разу, коли про щось мріємо, якось діємо або чогось сподіваємося, я згадую лекцію, яку 5 років тому навесні отримала на майдані Шептицького від уже покійного священика Катедральної парафії о. Мирона Підлісецького. Це був час перед Великоднем, і ми виїжджали у одне з училищ із програмою для учнів. о. Мирон поволі йшов до Катедри, і ми попросили його благословити нас на програму. Він подумав і запитав: «Діти, а ви маєте чисте серце? Ви пам’ятаєте, чого ви туди їдете?» «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».
«Ми хочемо бачити Ісуса» — таким було гасло одного з недавніх Всесвітніх днів молоді. Ми хочемо бачити Ісуса у кожній людині, на кожному місці і у кожній обставині, і віримо, що це прагнення допоможе нам усім «переступити поріг надії» і, як Марія, заспівати «Величає душа моя Господа... Бо зглянувся на покору слугині своєї... Велике-бо вчинив мені Всемогутній і святе Його ім'я».
