У межах проекту „Австрійської культури в Україні” 24 квітня у „Дзизі” відбулося відкриття виставки " Карикатура та сатира" трьох карикатуристів з Австрії: Ґергарда Ґеппа, Вольфґанґа Аммера та Гайнца Ортнера. На жаль, митці не змогли приїхати на відкриття (через інші виставки та проекти), але саме на закритті вони втрьох будуть присутні та зможуть відповісти на усі наші запитання. Наразі за „круглим столом” „Під Клепсидрою” на запитання відповідав Андреас Веннінґер, директор українсько-австрійського бюро з питань науки, освіти та культури.

- Пане Андреасе, що за виставку Ви сьогодні презентуєте у „Дзизі” і яким чином відбувався добір авторів?

- Спочатку було заплановано виставку лише із Ґергардом Ґеппом, але він сам запропонував запросити ще двох австрійських художників, своїх колег, аби показати усю багатогранність карикатури. Вона охоплює багато тем: суспільно-політичну, соціальну та просто життєву, побутову. Тут представлено як чорно-білі роботи, так і кольорові. Ця виставка в Україні вперше і, власне, ідея була – показати те, що зараз виставляється в Австрії. Будучи тут протягом трьох років, я помітив, що карикатура як жанр в Україні мало поширена, на відміну від Австрії, зокрема я маю на увазі публікації у пресі. Звичайно, є люди, які цим займаються, але вони не публікуються. Очевидно, політичну сатиру „просунути” на шпальти складно.

- Чи буде аналогічна виставка української карикатури в Австрії?

- Це залежить від Українського Посольства. Нашим завданням є представляти Австрію в Україні, а не навпаки. Але було би добре, якби, справді, така виставка відбулася.

- Які виставки ще передбачено і які відбулися в межах проекту австрійської культури в Україні?

- До України нещодавно приїздили молоді художники-студенти з Академії мистецтв у Відні. Їхня виставка вже побувала у Львові, Чернівцях, Києві, Одесі. Інші виставки були у Києві, Харкові та Луганську. Але мушу визнати, що не так легко запросити австрійського митця до України.

- Із чим це пов’язано?

- Здебільшого, напевне, це економічна мотивація: вони не матимуть змоги продавати тут свої картини, окрім того перевезення картин, розмитнення... Набагато легше виставитися в Будапешті, Німеччині чи Швейцарії. Австрійські художники так само переживають важкі часи зараз, бо в нас так само мистецький ринок не розвинутий так, як, скажімо, у Німеччині чи англомовних країнах. Австрія весь час претендує бути осередком культури, однак, для сучасного мистецтва вона радше виступає „мачухою”. Галереї виставляють здебільшого традиційні вибіркові виставки і не йдуть на певний ризик, вони мають своїх стабільних митців та клієнтів. А для молодих художників галереї зачинені, як і арт-ринок. Тому, власне, ідея полягала в тому, щоб до України приїхали студенти (дванадцять молодих художників), набралися досвіду у проведенні та організації таких виставок, ознайомилися із українською культурою. А відомі митці їдуть насамперед до Америки, Італії чи Австралії.

- Наскільки затребувана в Австрії карикатура як жанр?

- Кожне австрійське видання має свій штат карикатуристів, плюс позаштатники. Також відбуваються виставки карикатури, яка має свою давню традицію.

- Чому карикатуристи не змогли приїхати на відкриття?

- Причина досить проста: це єдина дата (закриття, 8 травня), коли митці можуть усі разом приїхати до Львова. Бо кожен із них має ще й свої виставки та окремі проекти, тож, графік їхній просто не збігався. Це один із недоліків групових виставок. Цю виставку ми планували ще торік разом із Лесею Антонович, але мусили весь час пересувати назад, аж поки усі троє не зможуть бути разом. Можливо, після Львова ми повеземо виставку до інших міст, але це залежить від авторів, а також від галерей, їхнього бажання та зацікавлення. Скажімо, „Дзиґа” пішла нам назустріч.

- Чому саме „Дзиґа”?

- На мою думку, це саме те місце, де збирається інтелігенція та молодь. Окрім того, це місце завжди відкрите (для нас також). Пригадую, що першого разу нас тут зустріли дуже привітно і дружньо, відтоді „Дзиґа” стала нашим надійним партнером. Наша співпраця триває протягом останніх чотирьох років, і, реалізовуючи тут свій черговий проект, ми переконані, що він матиме резонанс та зацікавлення. „Дзиґа” також має дуже зручне розташування (у центрі міста), тому сюди часто навідуються туристи. Тобто це місце унікальне.

- Чи є в Австрії мистецьке об’єднання на кшталт „Дзиґи”, яке би займалося практично всіма сферами мистецтва: музикою, малярством, театром, кіно?

- Напевно, що ні. Бо у нас все дуже спеціалізовано. Будь-яка інституція займається виключно один жанром, має свою публіку, ринок, відтак, займається рекламою та маркетингом. Якщо вона раптово змінить сферу діяльності, вона автоматично втратить своїх клієнтів та успіх.

- Наскільки українська культура запрезентована в Австрії?

- На жаль, практично ніяк. Це все залежить від фінансового становища. Якщо й є якийсь культурний захід, то він здебільшого супроводжує, наприклад, національний День України в Австрії. Окремі заходи трапляються надзвичайно рідко. Наприклад, минулого листопада у Відні було відкрито пам’ятник козакам (як згадка про звільнення українцями та поляками Відня від турків). Українські заходи у нас більше пов’язані із українською ідентичністю, історією...

- Цікаво, коли саме відбувається святкування національного Дня України в Австрії?

- Оскільки 24 серпня майже немає людей, то його перенесли на початок вересня, коли більше людей на ньому можуть бути присутніми. Як на мене, то це дуже слушне „пересунення”: краще святкувати цей День із публікою два тижні пізніше, аніж наодинці.

Розмовляла Марія ТИТАРЕНКО

* Австрія у „Дзизі” (закриття)

Три карикатуристи – три типажі

Нагадаю, що під час відкриття виставки "Карикатура та сатира" трьох карикатуристів з Австрії Ґергарда Ґеппа, Вольфґанґа Аммера та Гайнца Ортнера 24 квітня у „Дзизі” митців не було. Вони змогли приїхати саме на закриття – 8 травня. Оригінальне закриття, на яке практично ніколи не звертають увагу, радше скидалося на помпезне і людяне відкриття, на подив львів’ян та австрійців. Втім, як зауважив Влодко Кауфман, як для карикатури (іншої сторони реальності) такі заміни відкриття-закриття природні. Крім Влодка вступне слово (тобто цілу лекцію про природу карикатури) мав Андреас Веннінґер, директор українсько-австрійського бюро з питань науки, освіти та культури. Він подякував „Дзизі”, Маркіянові Іващишину та митцям, зауваживши, що не завжди легко запросити трьох відомих карикатуристів водночас. Я, в свою чергу, зауважу, що не завжди легко спілкуватися із митцями через перекладача, тому особливу подяку одразу висловлю перекладачеві Володимирові Грицині, працівнику Австрійсько-Українського Центру, який неабияк допоміг під час трьох інтерв’ю із карикатуристами. Адже для текстів замало спільної мови мистецтва, яку розуміють всі...

* Інтерв’ю № 1. Ґергард Ґепп (карикатурист-психолог)

- Як виникла ідея виставки, і чому саме у Львові?

- Я зустрівся із п. Веннінґером у Відні і він мені сказав, що їде до Львова. Тоді я запропонував зробити тут виставку і він погодився. Коли вже виставку було заплановано, я ще долучив до неї кількох моїх колег. Я багато читав і чув про Львів, багато бачив. І я насправді вражений атмосферою та архітектурою Львова.

- Чому саме карикатура, а не, скажімо, скульптура чи живопис?

- Мої роботи не можна назвати карикатурою, і сам я себе карикатуристом не вважаю – радше сатириком, який малює та працює. Така людина має мати талант спостерігати і відтворювати певні особливості, критикуючи водночас. В карикатурі головне – гумористична ідея і відтворення людських слабкостей – це одна річ, інша не менш важлива – відтворити це на високому професійному рівні. Окрім цих рисунків я також малюю акриловими фарбами, використовую великі полотна і займаюся скульптурою. Хоча не все, звісно, надається до великих полотен, деякі речі вимагають жанрового виокремлення. До слова, мої карикатури, як і Ортнера, більше є просто замисленими ілюстраціями, а от вже Аммер – безперечно політичний карикатурист

- Ви сказали, що карикатурист має володіти талантом спостереження та критики, тоді що він найбільше бере до уваги та аналізує?

- Як на мене, то найсуттєвіший – психологічний аспект, я завжди цікавився психологію і читав багато літератури на цю тему. Коли спостерігаєш не тільки за собою, а й за іншими людьми, то багато чому навчаєшся. Найбільше до сатиричного відображення надаються людські слабкості, звичайно, не позитивні, а радше негативні, над якими можна посміятися і зробити висновки.

- Чим відрізняється, на Вашу думку, українська карикатура від австрійської?

- Карикатура кожної країни має свої особливості, я ще не готовий порівнювати українську карикатуру із австрійською, але можу говорити про загальні відмінності карикатуристики Заходу і Сходу. Я багато спостерігав за розвитком карикатури Польщі та Чехії і можу сказати, що мої малюнки ближчі до Сходу аніж до Заходу, на відміну від більшості західноєвропейських карикатуристів. Західна манера більш поверхнева, а східна більш глибша, змістовніша, яка змушує замислитися. Наведу вам один приклад, мій колега брав участь в журі в Канаді у досить відому конкурсі карикатуристів, так-от, журі ніяк не могло визначитися та порозумітися, кому надати призове місце, і вирішили так: половина – це будуть американці, друга половина – європейці.

- Як запрезентована власне українська карикатура в Австрії?

- Щодо української сатири, мені практично нічого не відомо, я знаю лише Олега Дергачова, із яким познайомився на конкурсі в Польщі. В Австрії про Україну майже нічого не знають, бракує інформації, мабуть, так само і в Україні...

* Інтерв’ю № 2. Гайнц Ортнер (карикатурист-оптиміст)

- Які враження від своєї виставки, але в Україні?

- Зізнаюся, що це для мене перше закриття виставки в житті, бо в Австрії так само звертають увагу тільки на відкриття. Для мене велика приємність виставлятися в Україні, про яку я чув, але не мав ще змоги тут побувати.

- Для Вас карикатура - стиль життя, професія, спосіб змінити світ?

- Карикатурою я займався ще з дитинства і коли навчався, то хотів, справді, змінити світ своїми роботами. Через критику, а відтак карикатуру...

- І Вам це вдається?

- Пікассо не вдалося... Я гадаю, що мистецтвом, за великим рахунком, нічого не можна змінити. Для мене найголовніше – при роботі отримати насолоду, тобто важливий сам процес.

- Наскільки затребувана зараз карикатура як жанр?

- Якби я малював не карикатуру, а якісь серйозні речі, то більшість людей би звідси пішло. Карикатура зараз більше цікавить публіку, гадаю, люди втомилися від серйозності, вони хочуть розслабитися і усміхнутися.

- Чи мусить бути карикатурист оптимістом?

- Мені говорять, що я песиміст, бо я бачу тільки погане і відтворюю це у своїх роботах. Але я зовсім не песиміст, ні, я оптиміст. Так само про тих, хто всюди бачить лайно, не можна сказати, що вони песимісти...

- Чи Вашу карикатуру, зокрема політичну, розуміють всюди?

- Я не з тих карикатуристів, які щодня працюють на політику, які оперативно реагують на політичні події у світі, я малюю поступово. І насамперед не про політику, що швидко змінюється, стає неактуальною, тому мої карикатури розуміють і в Австрії, і в Новій Зеландії, і в Африці, - усюди однаково. Звісно, хочу я цього чи не хочу, але доводиться малювати й політичні карикатури.

- Яку би карикатуру Ви вже намалювали про Україну?

- Наразі є одна думка: коли ми їхали від кордону до Львова, назустріч нам їхав ескорт із поліцейською машиною попереду, і ми мусили зупинитися збоку із блимавкою, - це для мене була справжня карикатура.

* Інтерв’ю № 3. Вольфґанґ Аммер (карикатурист-аналітик)

- Вітаю Вас в Україні...

- Дякую, це вперше, коли я так далеко заїхав до Східної Європи, себто до України. Для мене це цілком екзотична країна, зокрема найбільше мене вразила атмосфера тут, у Львові.

- Ви, може, вже маєте якусь карикатуру на Львів?

- Це ще зарано, але на думку одразу спадає наша поїздка від кордону, коли ми мали зупинитися, щоб проїхав ескорт. (Сміється. – Авт.)

- Чому саме карикатура?

- Бо я вважаю, що добре рисую, окрім цього, я працюю із різними газетами, в яких мушу оперативно відтворювати певну інформацію в карикатурі, і в той спосіб, щоб це було ще одним видом комунікації, який би охопив якомога більше людей. Саме таке поєднання політики та аналітики для мене є найцікавішим.

- Що Ви найбільше зображаєте в карикатурі і яка роль карикатуриста?

- Гадаю, саме слабкості, які мають усі політичні системи. Тому роль карикатуриста – завжди бути в опозиції до влади, незалежно від того, яку владу він повинен критикувати. Звісно, не завжди легко віднаходити слабинки та вади, це потребує пильності та аналізу. Одного разу я зробив карикатуру на індонезійського диктатора Сухарто, який одразу ж її оскаржив в австрійському посольстві. Якщо її в загальному описати, то цього диктатора я поставив в одну шеренгу із іншими, які просили політичного притулку в різних держав і поступово відходили. А в тій країні саме настав аналогічний момент, відповідний час, коли він мусив піти або ж його мали скинути. Сухарто зрозумів цю карикатуру як натяк на „відставку”...

- Ваша карикатура посприяла його „відставці”?

- Якби ж то карикатура мала такий сильний вплив... Але наразі вона мало що змінює у світі.

- Чи є табу в карикатурі?

- Очевидно, що їх не повинно бути, кожен митець встановлює свої межі, за які не виходить. Можливо, є певні табу, які стосуються хворих та інвалідів, що їх така карикатура може травмувати. Але це щодо власне людини, а от в політичній карикатурі таких меж не має бути, хоча вони є. Я наведу один приклад: коли я в Іспанії брав інтерв’ю в одного відомого карикатуриста і поставив йому аналогічне запитання, він мені відповів, що забороненими темами в карикатурі є Папа Римський та король, дві недоторкані особи.

- Таким чином, чи однакова свобода слова для статей та карикатури?

- Ні, не раз я отримував статтю, на яку мав відреагувати карикатурою, малював її, і автор статті жахався, мовляв, як таке можна подавати! А я йому показую: ось тут, у статті це написано, ось у цих рядках. Гадаю, в даному випадку треба розрізняти слово й малюнок, бо карикатура діє в іншому масштабі, вона має більший вплив, вона більш відкрита. Тут вирішальну роль відіграє візуальний ефект, як і в світлинах. Але, скажімо, фото понівечених іракців матиме значно більший ефект, аніж карикатура, хоча, я, наприклад, вважаю, що навіть у карикатурі не можна зачіпати такі теми.

- Які світові тенденції Ви спостерігаєте в розвитку карикатури?

- Здається, що вона стає більш поверхневою через бульварність преси насамперед, в якій карикатура внадмір спрощена. В інтелектуальних виданнях, навпаки, карикатура складніша, змістовніша. Є хибне твердження, що карикатура має ілюстративний характер і другорядне значення. Ні, фахова карикатура самодостатня і несе свій підзміст, тобто над нею треба подумати... Окрім того, вона має привернути увагу читача до статті, а не навпаки.

- Наостанок, побажання українським карикатуристам.

- Щоб для них було все ширше поле діяння, площина для роздумів, щоб вони виставлялися за межами України.

Марія ТИТАРЕНКО