Година на роздуми

У новорічний вечір близько 11-ї мій друг Андрій увімкнув телевізор і сказав: «Починається». На екрані з’явився Путін і привітав Андрія з Новим роком. Я у цей час виносила на балкон щойно приготоване сациві – у надії, що за годину воно якраз встигне охолонути; Оля, моя подруга і дружина Андрія, розставляла на столі тарілки й келихи, діти мирно грали в монополію, навіть дідусь дивився по іншому телевізору Пугачову з Галкіним. Можливо, варто додати, що дія відбувалася у Харкові, хоча, мені здається, це не має принципового значення. Головне – не географія, а те, що хтось робив таке, що мені й у голову не могло прийти.

 

Андрієві 43 роки, він лікар-терапевт, останнім часом вивчає правову медицину. Мені подобається його почуття гумору і розважливість суджень. Він із задоволенням читає Жадана й Андруховича, має свою думку про творчість Оксани Забужко, Ірени Карпи, Любка Дереша – «нє асіліл».

 

Зізнаюсь, про Путіна я з ним заговорила не відразу – Новий рік усе-таки. Але спитала. Причому питання поставила приблизно так: мовляв, ну-ну, і що тобі Путін сказав на Новий рік? «Не пам’ятаю, – відверто зізнався Андрій. – А яка різниця?».

 

Звісно, ніякої. Зрештою, про що говорив Ющенко у своєму новорічному зверненні, ми теж не згадали – Президента ми уважніше «дивилися», ніж слухали. 

 

Тим не менш я наполягала: а все-таки?.. А все-таки, пояснював Андрій, вважай це «уламком мого персонального великодержавного шовінізму»: «Я до 2001 року жодного разу в Києві не був, розумієш? І столиця моєї Батьківщини, яка тоді писалася з великої букви і займала одну шосту планети, між іншим, – була Москва». Та й ставлення у Харкові до Києва досить специфічне – мовляв, що нам Київ, ми самі собі «перша столиця»… Цілком українське ставлення, до речі, і не тільки до столиці – до всього.

 

Запитанню «як ти ставишся до Путіна?» Андрій страшенно здивувався: мовляв, нащо ти так, я ж правозахистом займаюся…, а на розпитування, чи не ностальгія бува його заїла і не мрії про «Back to the USSR», як сказали б Beatles, Андрій відповів, що його цілком вдовольняє «наше компактне проживання в існуючих кордонах», а не життя у «перманентно воюючій Росії».

 

Розмова супроводжувалася істеричним вибухами сміху. Мені здається, це важлива деталь. Ну, і справді, хіба можна на повному серйозі спитати свого товариша «Чи любиш ти Путіна?» і не засміятися? Самі спробуйте...

 

Ну, і ще: я не пам’ятаю, коли сама перестала зустрічати Новий рік «за Москвою». Точніше, ми перестали: Новий рік, усе-таки, справа колективна. Те, що це було якийсь час – пам’ятаю. А коли припинилося – ні. Я навіть не пам’ятаю, коли ми стали жити з Москвою у різних часових поясах. Ще в СРСР, бодай формальному СРСР кінця 80-х, чи вже після? Зараз здається, що якраз логічнішим таке подвійне святкування було би ще за СРСР. Тут не у соціальній філософії справа, а в усвідомленні співвідношення частини й цілого. Інше бачення карти своєї країни.

 

Одночасно з цим подвійним святкуванням і подвійним часом («за Москвою» і «за Україною») були купони – їх треба було додавати в магазині до карбованців чи, може, до рублів (коли впровадили купони я теж не пам’ятаю…), потім з’явилися такі купони, які уже не треба було додавати до грошей, зате вони обраховувалися в шестизначних цифрах (спробуй, порахуй в умі), масла ми не їли, бо за маслом була величезна черга (як зараз за Шенгенськими візами…), моя стипендія була 1 долар і на неї можна було купити овочі на один борщ, свекруха, ідучи на роботу, лишала нам із чоловіком чотири цигарки «Політ» (без фільтру) – це було дуже щедро. Сигарети були по талонах. Цукор теж.

 

А ще у підземних переходах на Хрещатику шастали щурі, весь час було холодно, а бляшанка пива щось значила – її можна було подарувати, приміром, ідучи в гості. Порожню бляшанку теж не викидали – її ставили на поличку. В мого 14-річного брата було кілька бляшанок з-під імпортного пива. Це його радувало.

 

Приблизно тоді моя подруга святкувала «за Москвою» у батьків, а потім з чоловіком швидко йшла додому, щоби «по-справжньому» зустріти, як годиться, в себе. А ще потім її батьки виїхали в Німеччину. Зустрічати «за Москвою» відпало автоматично. Тоді всі виїжджали…

 

Я майже не згадую ті часи. У мене змінилася карта країни.

 

Я спитала свого брата, йому 30, чи пам’ятає він свою дитячу колекцію пивних бляшанок. Він спочатку сказав, що не пам’ятає, а потім засміявся – згадав… Цілком нормальна реакція, коли хтось робить щось таке, що тобі й у голову не приходить. Навіть якщо цей хтось – ти сам.

 

 

 

За даними GfK Ukraine, абсолютним чемпіоном Новорічної ночі стала телепрограма «Новорічне привітання Віктора Ющенка» (рейтингові дані в таблицях). Цікаво бачити ще й те, на користь якого телеканалу глядачі зробили вибір у випадку, коли контент їм пропонувався однаковий.

 

Безумовно, велику роль відіграло те, що показував канал до і після президентського вітання, однак варто зауважити, що і до, і після Нового року глядачі дивилися і канал К2, і Перший діловий, а от у кульмінаційну мить перейшли на інші, залишивши цим каналам абсолютні нулі. Тож вочевидь ідеться не тільки про контент, а й про довіру – з яким каналом я не пропущу найголовніше?

 

Привітання Віктора Януковича телеканали транслювали на правах реклами. Рейтинги привітання екс-прем'єра є співвідносними із рейтингами каналів у час показу.

 

Що стосується привітань політиків на ТРК «Ера», то, як удалося з’ясувати «Телекритиці» з неофіційних джерел, новорічні побажання телекомпанія вирішила записати із власної ініціативи. Тобто і добір політиків, і розстановка їх у сітці – це суто редакційна політика і ніякого політичного тиску «звідки треба» чи, не дай Боже, оплачених замовлень. А на запитання, на яких же засадах у компанії «отців нації» з’явився генеральний директор компанії «АМАКО», «Телекритиці» по секрету відповіли – «на комерційних». 

 

На прохання «ТК» GfK Ukraine склала профайл української аудиторії, яка зустрічала Новий 2008-й рік із Володимиром Путіним. В цілому, це підтвердило попередні прогнози щодо того, що найвідданішими шанувальниками російського Президента в Україні є жінки старшого віку («40+» і «55+»), які здебільшого мешкають у Східному регіоні країні. Тож за всієї спокуси універсалізувати дані телевимірів, поширюючи ці статистичні дані на українське суспільство взагалі, робити цього не слід: це тільки дані по телевізійній аудиторії. І те, що Путіна за гендерно-віковою ознакою дивилася аудиторія «Тетяного дня» чи «Зцілення любов’ю» - ще одне підтвердження цього: це просто найчисленніша телеаудиторія. Звісно, ці рейтинги характеризують певні настрої в суспільстві, але аж ніяк не кількість людей у суспільстві, що їм ці настрої притаманні. Дуже багато факторів, які тим чи іншим чином впливають на конфігурацію цього профайлу, не враховано. Зокрема, не враховано доступність того ж «Первого канала» чи РТР, охоплення кабельними мережами чи розповсюдження супутникового прийому в тому чи іншому регіоні чи населеному пункті, адже в стандартному ефірному прийомі як і соціальному кабельному пакеті міжнародні версії російських телеканалів не представлені. Це, здавалося б, дозволяє припустити, що якби «Первый» був, приміром, краще представлений у кабельних мережах, то й з Путіним чаркувалося б у Новий рік більше українців. З другого боку, усі, кому потрібне російське телебачення, можуть купити собі супутникові тарілки або ширші кабельні пакети, а якщо хтось не купує – як я, приміром – то, може, саме через те, що російського телебачення йому не потрібно? Не варто скидати з шальок і особливості програмування – українські телеканали запропонували не надто цікавий вибір у новорічну ніч, і загальний рейтинг РТР був досить високий.

 

 

 

 

 

 

№ п/п	Канал	Час	Рейтинг, %	Частка, %
1.	Перший національний	21.50 – 21.51	0,55	1,25
2.	«Україна»	22.30 – 22.31	3,90	8,85
3.	НТН	20.59 – 21.00	1,57	3,61
4.	Інтер	21.30 – 21.31	9,20	20,77
5.	«1+1»	25.25 –  25.26	2,95	7,52
6.	ICTV	20.39 – 20.40	1,14	2,69

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усі дані в таблицях – GfK Ukraine, аудиторія 18+.