Володимир Макаров: усі ми граємо: хто в політику, а хто в інтелектуальні ігри

Володимир Макаров – це суміш креативу, азарту та інтелектуальної гри. Протягом свого життя він постійно намагався удосконалюватися, і допомагати ставати особистістю кожній дитині. Адже, недарма його визнали кращим дитячим тренером СНД інтелектуальної гри „Що?,де?,коли?”.

Сьогодні, він гравець львівської  команди „Далеко”, викладач івано-Франківського  комерційного коледжу імені С.Граната, президент міського клубу гри „Що?” „Де?” „Коли?”, почесний вірменин міста Умрі та почесний єврей міста Мурам. А в Донецьку на фесті „Золотий скіф” його визнали Легендою гри „Що?,де?,коли?” та подарували золотого маленького скіфа. І  думаю, багато звершень ще чекає його попереду.

 - Ви „обличчя” гри „Що?,де?,коли?” на Всеукраїнському та Всесоюзному рівні. З чого починалося ваше захоплення саме інтелектуальною грою?

- Почалося все через мою любов до гри та азарту. Спочатку я грав вдома, сидячи перед телевізором, насолоджуючись цим процесом. Потім знайшлися люди, які так само, як і я любили грати, серед них, наприклад, Олег Гнатів – теперішній продюсер івано-франківського гурту «Перкалаба». Ми зіграли проти команди Львова, яка була в елітарному клубі, та виграли. У 1989 році у Івано-Франківську вже був клуб, утворювалися команди, які змагалися одна з одною, збиралися повні зали людей. Тому того ж року, нас запросили на Перший конгрес Міжнародної асоціації клубів. Ми поїхали туди івано-франківською командою, і зробили собі ім’я. Потім почалися ігри в рамках асоціації – чемпіонати СНД, телефонні чемпіонати. Згодом моя особа зацікавила В.Я. Ворошилова , і він мене запросив в елітарний клуб. Перед цим я грав за команду Львова. Наша команда визнавалась одною з кращих. Потім був запрошений грати в елітарний клуб. Зіграв там кілька ігор. Потім, коли Україна з Росією почали «розходитися», я почав грати за Україну. І ось зараз граю за львівську команду «Далеко».  

- Чому ви все ж вирішили залишитися в Україні, хоч вас не раз запрошували продовжити грати в „Що?,де?,коли?” в Москві?

- Так, запрошували. Але на перешкоді стали непрості стосунки між Україною та Росією. Після смерті, В.Ворошилова, який створив цю гру, московські колеги  по грі вирішили, щоб Україна платила гроші, за те, що Україна грає в цю гру. Відбувся конфлікт. Я тоді був членом правління Ліги українських клубів. І в Одесі  правління обговорювало з представником  Москви їхню заяву. Ми відстояли своє право грати. Зараз у нас є своя Ліга українських клубів на чолі з харківським гравцем Д.Башуком.

Я грав з таким відомими особистостями, як Віктор Східнів, Олександр Брус, Анатолій Ласферман, Борис Бурда. Це люди з яким я можу здзвонитися у будь-який момент. Федір Двойняко приїжджав до Івано-Франківська на турнір, який називався «Батьківські збори». Тому, що мене молоде покоління часто називає мене «батько».

-  Чому ви зараз граєте за команду Львова, а не Івано-Франківська?

 - У Івано-Франківську є молоді люди, які гратимуть самі. А я людина вже трохи іншого покоління. Мене запросили до Львова і я зіграв там. Минулого сезону я став бронзовим призером чемпіонату Львова. Це не елітарний клуб, та я отримую велике задоволення граючи в ньому.

- На вашу думку, інтелектуальна гра „Що?,де?,коли?” розвивається в Україні, і зокрема, у Івано-Франківську, чи все ж здає свої позиції грі КВН?

- Вона розвивається в Україні стабільно. І свого часу, Івано-Франківськ  теж  був не на останньому місці. А згодом відбулося певне розмежування. Нам не так  багато приділяли уваги, не так багато допомагали, як іншим командам, і тому, ми трималися у стані «лялечки». Грали між собою, інколи виїжджали, якщо були кошти. Щоправда, в нас був постійний турнір, який називався Кубок землі Галицької. Команди західного регіону грали між собою. Особливо, коли була перша криза, тоді грошей на виїзди ми не мали. Зараз цей кубок став досить популярним, і в інших регіонах України. Нещодавно у Івано-Франківську ми завершили перший етап цього кубку, потім буде Вінниця та Львів. Це будуть три етапи після якого визначимо чемпіона. Я вже ведучий, я вже не гравець.

У КВН простіше. Я є редактором та автором кількох франківських команд в нашій області. Граємо ми досить успішно. За цей рік взяли чотири кубки. Там поле діяльності більше і вільніші, і народ ведеться на це. А в „Що?,де?,коли?”треба багато і невпинно працювати, знання мають бути не рівні бульварних газет, а на рівні словника. Як правило, найкращі гравці, нормально „стоять по життю”, а коли ти нормально „стоїш”, в тебе немає часу грати, тобі треба просто заробляти гроші. У мене зараз є дуже талановитий гравець, омину називати його ім’я, вчиться на другому курсі, якщо він захоче грати, то це буде сильний гравець. Зараз я пишу сценарії для команд КВН. Я заходжу в Інтернет, щоб бачити, які використовували жарти, і їх не списувати, а інші заходять , щоб списувати. Ось такий парадокс в житті КВН Івано-Франківська. Зараз я співпрацюю з командою «Гарем», це команда, яка два роки підряд входить у фінал обласного чемпіонату з КВН, і працюю з командою, яка виграла два кубки – це команда «Хлопці за викликом». Також по Інтернету я висилаю свої жарти команді Баку.

- Чи важко вам, як гравцю інтелектуальної гри „Що?,де?,коли?” писати сценарії для команд КВН?

- Важливо знати, під яку команду ти пишеш. Якщо є люди, під яких ти пишеш, то цей процес проходить цікаво, а якщо пишеш сценарій просто так, то він пропаде, адже нема особистості, і нема через кого реалізовувати свій творчий задум. У команді «Гарем» є Ігор Пустовіт, а у «Хлопців за викликом» - Олег Андрухів, обоє лідери, темпераментні хлопці, які намагаються оживити мої образи та додати чогось свого у концепцію написання. Тому, так важливо, щоб була команда, а не набір людей, що грають. В загальному рівень команд КВН у місті піднявся, якщо колись команди списували старі, зачухані, не дуже інтелектуальні анекдоти, то зараз вони відчувають, які жарти доцільно творчо переробити.

- Як Ви оцінюєте освітній рівень підготовки дитини у сучасній школі? Її освітній рівень залежить від рівня сьогоднішньої освіти, чи все ж від її самої ?

 - Вважаю, Україна почала програвати по освітньому рівню Росії. Освітній рівень в Україні не настільки потужний, як би хотілося, і який би мав бути. Якщо ми хочемо мати сильних гравців, чи просто висоосвічену молодь, то те, що нам пропонують на освітянському рівні не відповідає багатьом вимогам. Тому треба самому багато працювати. А працюють над собою не всі. Наші програми суттєво програють. Діти не знають, наприклад, класиків зарубіжної літератури, наукових відкриттів, досягнень. Причому, особливо у нашому західному регіоні. А якщо дивитися з призми чемпіонату світу, то Україна може потрапити у вісімку кращих команд, в той же час на чемпіонаті України, наш західний регіон посяде, і то за умови, що всі висококласні гравці об’єднаються, - потрапить в десятку кращих команд. Але далеко не в трійку - пальму першості займе Київ, Харків, Одеса, Донецьк.

Коли я працював в дитячій освіті, і ми проводили чемпіонат, де збиралися до 75 команд, то мені потрібно було формувати з дітей команди, до мене приходило до ста чоловік, я мав обирати. І з цієї кількості можна було обрати. Зараз є мислячі діти, але їх мало. Два роки тому назад мені доручили сформувати команду з брей-рингу за тиждень, і ми мали приїхати в Київ грати на  Кубок України. Там ми посіли четверте місце. Тож, я вважаю, що сформувати команду можна, але коло таких дітей, яких можна брати в команду, стає з кожним роком меншим.

 - Що для вас гра?

- Кожна людина сама по собі гравець. Гра властива всьому людству. Усі ми граємо: хто в політику, а хто в інтелектуальні ігри. Я граю так, щоб було видно, що граю, хоч не завжди отримую за це гроші. Але, найголовніше, що я отримую – це моральне задоволення від гри.

Людмила Ходоровська, „ОстроВ”