Романтизм: ностальгія чи необхідність?
Великі ідеї, які творили історію і змінювали світогляд цілих народів, націй і континентів, завжди були виявом глибоких прагнень воль певних одиниць, що несли ці ідеї. Такими романтиками були творці майбутніх світових релігій, пророки, аскети, сподвижники філософських концепцій та суспільно-політичних поглядів, науковці і митці.
Прагнення та ідеали романтиків завжди були ідеалами Духу, а не матерії. Вони були направленні «до чогось», в майбутнє – на противагу буденному сьогоденню та «від чогось». Людей, охоплених високими ідеями, називали по-різному: фанатиками, аскетами, ідеалістами, романтиками, мрійниками, божевільними. На них накидали образливі ярлики, їх не розуміли, про них створювали негативні образи і стереотипи. Їх розпинали на хресті, зневажали, страчували, закидали камінням, садили у в’язниці. Але згодом за ними, «колишніми» романтиками, вирушали мільйони, з’являлись їх послідовники, а противники і нещодавні вороги приймали їхні ідеали як непорушні істини, закони та аксіоми.
«Як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва»
Романтизм – це не тільки культурно-мистецький напрям, Фіхте характеризує його як почуття приналежності одиниці до «цілого», яка, в ім’я ідеалу «цілого», бореться з ворожим йому ладом, «без огляду на те, чого можна боятись або сподіватись для свого смислового добробуту». Ренан характеризує «романтичний дух» як «прагнення до великих речей». В той же час, дух протилежний «романтиці» він називає таким , що «живе в демократичній юрбі, яка бачить своє щастя в «дешевому уряді», що не турбує спокій та вигоди одиниці. Романтизм – це перш за все «вірую», яке не ставить перед ним запитань «для чого» і «чому», але за романтичним «вірую» обов’язково має йти «акт». Тобто, романтизм це не наївне мріяння чи марево – це віра, за якою йде дія, втілення ідеалу в реальне життя. Через це романтизм – це явище не масове, воно притаманне окремим одиницям, які ставлять вимоги до власного життя у відповідності до високих ідеалів своїх прагнень. В концепції одного з визначних українських філософів та ідеолога інтегрального націоналізму Дмитра Донцова, романтизм є однією з вимог до волевого націоналізму. За його словами, «ні одна ідея не перемогла, яка не носила прикмет «романтичної» доктрини, яка не мала на своєму чолі фанатиків, але також не перемагала й та ідея, що не посувала людство в його розвою хоч один крок вперед».
В сучасному житті романтичні, високі почуття та погляди зводяться переважно до сфери міжособистісних стосунків між протилежними статями, а саме поняття романтизм сприймається як те, чого «нереально» досягти. Наразі образ романтика у більшості людей асоціюється з чоловіком, який виконує серенади під балконом коханої чи з «романтиком-невдахою» Дон Кіхотом, який боровся проти загрозливих вітряків. Але, попри такі помилкові судження, образ останнього залишається символом незламності, віри та наполегливості. Про іншу сторону розуміння цих почуттів мало хто говорить, мабуть через те, що вони є складні для втілення. Дотримання певних принципів і правил, моральної та духовної стійкості, втримання від спокус, героїзму – це ті якості, які не сприймаються масами, вони підвладні тільки окремому типу людей, одиницям-романтикам.
Для більшої частини людства простіше критикувати романтичні вчинки, які спрямованні до високих ідеалів та передбачають особисті жертви, називати їх безглуздими чи фанатичними. Але тоді варто назвати безглуздим і сорокалітнє скитання Мойсея в пустелі, жертву Христа, аскетичне життя Антонія Печерського та Вишенського, подвиги Cвятослава і Калнишевського та ін. Хіба їхнє життя не є прикладом віри, витривалості та мужності? Це були люди романтичного типу, які готові були принести в жертву власне життя, індивідуальні вигоди, особисте щастя, добробут та спокій.
Людство потребує романтиків
В ХХІ ст. мало романтиків, мрійників і сподвижників, їхнє місце заступили прагматики, егоїсти та «зірки» різного штибу, які змагаються за успіх, славу, вульгарність, розміри гаманців та ситість. Культ «шлунку», «шику» і «шмоток» – це головні «блага» в житті сучасної людини, заради яких вона готова страждати більше ніж за щось абстрактне – моральне чи духовне. Звідси виокремлення особистої думки над думкою загалу, негація будь-яких моральних і духовних авторитетів. Натомість присутні «модні» та «престижні» пріоритети, як: успішність, гламур, шопінг, які більшість людей зводить в самоціль свого існування. В той же час, важливість речей, які людина використовує в своєму житті, їхню необхідність та корисність, ніхто не відкидає, але, на жаль, для більшості людей вони є головними пріоритетами. Також незаперечним є і той факт, що в Україні, як і світі в цілому, є окремі одиниці, які живуть романтичними прагненнями і готові до великих звершень та змін. Але це одиничні випадки і в нашому житті вони в дефіциті.
Для людини ХХІ століття немає потреби для індивідуальних жертв, обмежень для певних ідеалів, натомість для неї існує тільки байдужість, зручність, вседозволеність та власне «Я». Людина нашого часу важко уявляє себе без побутових зручностей і комфорту. Девізом таких людей є: «варто встигнути все спробувати, адже життя таке коротке», а для цього не потрібно витрачати час на якісь безглузді ідеали, які не приносять матеріальної вигоди та користі. Їхні пояснення прості, хоча й не до кінця зрозумілі: «змінились часи, герої канули в минуле, а зараз варто користуватись благами, які здобули наші попередники…».
Отримавши політичну свободу людина сприйняла її як повну вседозволеність, як абсолютне ставлення, яке вона розповсюдила на різні заборони, що існували в житті, але, разом з цим, вона отримала і безмежну можливість падати в духовну прірву, адже сучасний світ – це світ без меж та табу. Наразі єдиним важелем стримування для людини залишається вона сама, її воля, але через відсутність навіть простого розуміння, що це таке (більшість асоціює її з свободою), власні лінощі та відсутність духовного гарту, їй простіше «пливти за течією», ніж протистояти їй і стримувати її.
Згубність партикулярних інтересів, жадобу до особистого збагачення, влади, слави і цинічного самолюбства людство відчуває наразі вкрай гостро. Більшість чиновників і бізнесменів, політиків і духовенства живуть за такими ж принципами. Служіння «цілому» (до якого вони належать), а не власному «Я», для них чуже і не зрозуміле, альтруїстичні вчинки для них пусті і немислимі – існує тільки егоїзм та байдужість. Ніхто не прагне до змін чи поступу, їх прагнення направленні виключно до задоволення
Випробування кризою
Соціальні та фінансові кризи окрім негативних наслідків разом зі своєю появою привносять у суспільне життя і позитивні фактори та зміни. Кризові обставини стають для людства підставою перегляду світоглядних догм і цінностей, певним випробуванням. Людина ставить під сумнів попередні умови свого існування та з критичної точки зору розглядає їх «правильність» та необхідність. Як правило, певна частина людства звертається до досвіду попередників або ж сама вдається до формування нових світоглядних переконань та оцінок, які для більшості людства є незрозумілими, складними та безглуздими. В своєму зверненні, глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар, як і більшість духовних людей, охарактеризував це так: «на жаль, багато людей лишаться на рівні грошей. Вони дальше гроша сягнути не можуть, для них показник – скільки хто заробляє. Хто більше заробить, той буде героєм. Такий тип людей не використає тої прекрасної нагоди, яку надає криза».
Фінансова криза, яка охопила майже все людство, яскраво ілюструє хибність матеріалістичного світогляду для людини та марність самих матеріальних цінностей. Дана криза – це відповідь, наслідок прагнень людини до збагачення, до сумнівних «благ» та до ідеалізування «світу речей». Криза також є певною «карою» за людський егоїзм, жадібність і знецінення морально-духовних цінностей, які протягом декількох століть панують в світі. Зрушення в економці – це тільки зовнішній вияв, це не є причини або суть, це тільки вияв тої внутрішньої кризи, що всередині нашого єства. Це криза умів і сердець, криза духу, а не матерії.
На перший погляд, прояви морально-духовної кризи менш помітні, їх не можна безпосередньо відчути-намацати через те, що вони знаходяться всередині людини – в душі, мозку, почуттях. Вони не відображаються на курсах валют, купівельному кошику, падінні цін на нерухомість та котируванні цінних паперів…Але вони відображаються на духовному зубожінні людства, а порочні вчинки людини відображаються й на «світі речей», що й проявляється в різних суспільних катаклізмах.
У зверненнях отців церков різних конфесій та релігій (енцикліка Папи Римського Бенедикта XVI «Милосердя в істині», Далай-Лама, Патріарх Філарет, Кардинал Любомир Гузар та ін.) саме на цих факторах наголошується увага людства. Криза – наслідок деградації людини як істоти духовної, в якої наразі переважають партикулярні, меркантильні і егоїстичні прагнення, які вона ставить головним критерієм в своєму житті. Це наслідок відчуження і втечі особистості – «одиничного» від ідеї великого «цілого», яке в релігійнім житті зветься Церквою, в етичному – моральними засадами, в політичному – нацією або державою.
Я хоч і сучасний егоїст, але завжди мене веде вжитті в першу чергу духовно-моральні цінності. Боюсь мало хто зрозуміє смисл вищесказаного.
Да,уж…”Дон Кихотов” в Украине гораздо меньше чем “Демократов”.
Вот и я тоже не романтик…не туда попал.
Пойду ка я отседова по-добру,по-здорову.
дивно лише, чому Лєра? є багато імен, хороших і різних
от і ви пізнали у мені щось таке, що вам дуже хочеться чи навпаки не хочеться бачити
насправді я не Лєра, але із писаниною таки час зав”язувати – життя триває
У мене більший вчитель ніж Коппола – саме життя.
Лорі – В жизни нет делита-
Є у життті деліт. І тиснути на нього значно легше, ніж на сейв. Є не лише деліт – є напалм. Пригадайте “Апокаліпсис сьогодні” Копполи. Не думала відповідати, але дуже вже тема хороша. Удачі вам, Лоро. Усім – На все добре
Das habe Ich schon festgestellt…
Nain,ich sprehe Doich,aber ser sleht,bitte.
То 6 Avec…е-eh…un accent parisien? ))
В цілому погоджуюсь. Але не вважаю Калнишевського достойним прикладом. Відмовитися від опору москалям, щоб не проливати “братньої” крові, а потім страждати в казематі до кінця життя? Москалі все одно потопили в крові Запорозьку Січ. А його особисті страждання – всього лиш його особисті страждання.
Не можна довіряти владу підстаркуватим вождям. Їм бракує рішучості.
соррі, накладка вийшла
по англійськи зникнути хотілось, ан – не вийшло
буде по-українськи: на все добре я точно нікого-нікого образити не хотіла
ще раз – соррі, я абсолютно щиро
Упсик, зачем же Вы удаляете свои комменты в чужом блоге. Вот так привыкните…, а для счастливой жизни эта привычка не годится; прошлое не удалишь – его как бы нет, но оно более чем есть – оно в тебе, поэтому, делая его сейчас, на делит надеяться нельзя. А почему “более”? Потому что оно влияет на сейчас и на будущее. В жизни нет делита.
Je ne comprends vous pas
Коли не знаєш,що сказати-переходь на французську.
одні лише вибачення, без приколів
Фу, как грубо! Похоже на женскую месть. А в конце, по приколу, извинение. Чужие мозги оценивать нельзя. Годятся ли Ваши мозги для оценки, Лера?
…але, разом з цим, вона отримала і безмежну можливість падати в духовну прірву, адже сучасний світ – це світ без меж та табу.
—————
ну до прірви треба або домолитись, або докотитись… маєш досвід?
Олександр написав чудово, але, я б сказав, не для нашого читача, швидше для європейця.
Кратость – сестра таланта ще діє і ніхто цього не відміняв..
Отці́ Церкви — традиційна назва християнських богословів і церковних діячів II—VIII століть, що створили догматизм, організацію, віровчення і обрядовість Церкви.афтор при чому тут філарет та гузар?