В країні – криза. В абсолютному сенсі цього слова. Вона переслідує громадян не тільки в новинах та з вуст політиків, а й на вулицях міста. Відчути всю не пересічність ситуації можна не лише у своїй кишені, де віднедавна «гуляє вітер» від пониженої зарплати та зависоких цін. Достатньо абсолютно безкоштовно відвідати поточну інсталяцію у Пінчук Арт Центрі.
Цілих два поверхи займає виставка відео- та фоторобіт Сем Тейлор-Вуд. Фото з серії «Втеча художника» (Escape Artist) представляють глядачам заплакані обличчя відомих чоловіків - акторів та режисерів. Найцікавіше, що десь половина робіт не в фокусі, тому часто зрозуміти, кого зображено, можна лише із надпису. Художниця воістину дивує своєю здатністю викликати внутрішнє відчуття напруги і незрозумілого суму. Якщо вам дуже весело і ви не знаєте, як краще зіпсувати собі настрій, автор рекомендує відвідати відео «Трихвилинний раунд» (3 Minutes round) за участю братів Кличків. Там один з братів витріщається на іншого навпроти так, що досить стати поміж ними, аби відчути себе під напругою 220. Серед решти експозицій слід виділити відео інсталяцію «Зітхання» (Sigh), де відвідувач може з усіх боків роздивитись музикантів симфонічного оркестру без…інструментів, які попри їх відсутність грають. І дуже жалісно. Таке враження, наче слухаєш якийсь оголений біль, з якого стирчать струни, як із поламаної скрипки. А на тих, кому все ще цікаво подивитись на авторку цього садомазохізму, чекає серія фотографій «Стілець Брема Стокера» (Bram Stoker’s Chair III) та «Автопортрет в польоті» (Self Portrait Suspended), де Сем Тейлор-Вуд власною персоною приймає різні пози в повітрі, торкаючись кінчиками пальців стільця. В результаті довгого споглядання і намагання зрозуміти мистецьку суть побаченого в голові виникає єдине питання: «І шо?». Ну, вибачте на слові, фотошоп чистої води. Так, можливо і є в цьому якийсь задум, але головне, чого немає – це іскри серця, яка творить рукою художника. Зараз авторка дуже зайнята зйомками фільму про Леннона, тому на презентацію своїх робіт в Києві змогла виділити лише день. Цікаво, чи справді через зайнятість, чи просто нема чого сказати київському глядачу?
Для тих, кому ще не набридло знущатись над собою, автор рекомендує прогулятись виставкою сучасного російського мистецтва епохи пост-міленіум – «21 РОСІЯ». Тут на відвідувачів чекає справжній фан. Навіть, якщо не заходити далеко, а просто ознайомитись з прізвищами художників, виникає відчуття Россєі: Алімпієв, Бєлий, Виноградов, Звєздочотов, Пепперштейн, Стручкова, Файбісович. Родзинкою інсталяції є зал з коробками, в яких бігають і пищать, наче кури в курнику … голі руські баби та мужики. В одних вони стрибають, в інших є…, тобто кохаються. Чомусь чоловіки в трусах та шкарпетках, а бабів показують голих з усією їхньою волосатістю. Повна гендерна дискримінація по-російськи! Досить посередньо виглядають Бітли, древній розклад руху поїздів, мідні танки, а також поштова скринька та міні копія зруйнованого ДК. А от що дійсно привертає увагу – так це футуристичний відео показ. Тут починається найцікавіше. Російська молодьож загралась в жестокіє ігри: стоїть собі купка підлітків, які тримають один одного шаблями під горло та за волосся. Організатори ще й поставили в залі м’які пуфи, щоб можна було медитувати на цю виставу.
Фінальним акордом цього похмурого абсурду звучить серія робіт японського фотографа Кеіта Сугіура (Keita Sugiura) під назвою «Темний Ліс». Темний ліс – він і є темний ліс. Картини і справді темні, точніше навіть – чорні. А де там автор побачив ліс, можна лише здогадуватись. Одним словом, вся виставка, якщо дивитись зі входу, – це біла кімната з «чорними квадратами» Малевича, рівно розвішеними на стінах. Наче для психічно хворих людей.
Важко сказати, чи то економічна криза впливає на мистецтво, чи то мистецтво поступово втрачає свою «сіль». Скоро весна, і хочеться вірити, що в наше життя із ласкавим весняним сонечком повернуться радість життя, простота людського серця, щирість мистецтва, гарні новини, а також гроші в гаманці.