JazzKolo, Tempora (2008)
live 27.05.2008

Гітаристу Володимиру Шабалтасу слід віддати належне: безліч разів його називали найкращим джазовим гітаристом України, але Шабалтасові це завжди було по барабану. Його жодним чином не гнітить тягар відповідальності на свою “найкращість”. Він просто робить те, що робить.

Приміром, якщо вам раптом здалося, що його витівки з новими “примочками” не такі вже й “нові”, то майте на увазі, що ваша думка його навряд чи зацікавить - він просто бавиться із можливостями нового гітарного процесора… Навіть партнери по групі мають не багато впливу на примхи Шабалтаса. А коли Ігор Закус покликав Володю грати у цицькато-попсовій ВіаГрі, Шабалтас пішов туди без тіні сумніву, тим самим поставивши крапку на групі СхідSide як повноцінно функціонуючому колективі. Навіть коли йому радили власну групу назвати Shabaltas (адже це запам’ятовується не гірше за Santana), Володимир своєму черговому проекту дав дивнувату назву VSH Ensemble, що вочевидь означає “ансамбль Володимира Шабалтаса”. Втім… давайе дивитися правді у пику: запис цього концерту на Джаз-Колі - must-know для будь-кого, хто хоч якось цікавиться долею українського джазу.

Перше, на що звертаєш увагу, вмикаючи цей живий запис - це якість звучання. Так, можливо, воно “оптимізоване” для вуха, зіпсованого добою MP3, але ж за заучанням - значно краще, ніж переважна більшість українських студійних джазових (і не тільки) альбомів.

Друге - ще цікавіше. Коли вийшов перший реліз Джаз-Кола (Ігор Закус & Z-Band), одразу відчулося, як змінився почерк Шабалтаса. Він став чи то “роковішим”, чи то просто вільнішим у виражальних засобах. На Acid Menu та ж штукенція сталася із Закусом: він заграв по-іншому задля не зовсім властивої йому музики. Ні, його слепові соло звучать мало не краще, ніж зазвичай, але концепція гри стала дещо іншою.

Річ у тім, що переважна частина композицій Шабалтаса колись - приблизно 2001-го року - входили до невиданого напівекспериментального, напівкомп’ютерного студійного проекту Disproof тоді ще харківської групи СхідSide. За манерою гри басист “Східів” Денис Дудко (нині - Океан Ельзи) має мало спільного з Ігорем Закусом. Але ж бас, як і барабани, - це є фундамент для музики, фактура, на якій “малює” музикант. Різниця між Дудком та Закусом така: а) в них різний тип груву, б) Дудко “викладав” ноти на контрабасі широкими та довгими “мазками”, а Закус, усе ж, “вибудовував захист” чіткішими, стакатнішими, класичнішими для фанкової бас-гітари нотами. Втім, все одно, есід-джазу у класичному розумінні не вийшло б.
Замість патякати, пропоную просто порівняти виконання двох тем з Acid Menu та з невиданого Disproof (приблизно 2001 року запису):

“Ambitions”, СхідSide 2001* (5.10 Mb) vs. “, “Аmbitions”, VSh Ensemble 2008 (8.68 Mb)

“Demerjee”, СхідSide 2001* (7.65 Mb) vs. “Demerjee”, VSh Ensemble 2008 (7.62 Mb)

Шабалтас повсякчас захоплюється черговим напрямком музики. Іноді здається, що йому навіть байдуже, чи будуть його впізнавати за якимось конкретним стилем. У нього постійно з’явлються якісь “есідові програми”, “лаунджеві програми”, купа ще чогось, що публіка так і не почула.

Влодимир - музикант доволі “приблизний”, коли йдеться про конкретні стилістичні визначення. Його музика - це, скоріше, набір засобів, які йому подобаються, з ухилом у той стиль, що його наразі цікавить.
Таким чином, наприкінці концерту якимось чином залітає дуже прикольна латиноамериканська “Lambada” (аби вкотре нагадати, що Родіон Іванов - не лише класний поп-джазовий клавішнийк, але й вельми гарячий піаніст); а потім - фінальна “MegaHit”, пісенька, яку Володя написав кілька років тому, як “тупу попсову пісню”, і врешті включив її до своєї лаунджевої програми. До речі, вона таки запам’ятовується

Один із найбільших здобутків цього диску - бас-кларнет. Саме у програмі Acid Menu Дмитро ‘Бобін’ Александров вперше заграв на цьому інструменті. В музиці Шабалтаса використаний здебільшого тембр цього інструменту, а не подача, на яку спроможен бас-кларнет. Втім, це стало добрим початком для великих змін в творчості Бобіна.

А щодо самого Шабалтаса та його “творчого шляху”, то вирішуйте для себе самі: є різні типи музикантів. Одні ставляться до свого мистецтва вкрай серйозно, як до чогось виняткового (і часто-густо це самомилування просто неприємно спостерігати). Шабалтас відноситься до категорії тих, хто до своєї музики ставиться з іронією, гумором, а іноді й пофігізмом. З такими людьми простіше: вони знають справжню ціну мистецтву як такому, але не паразитують на оточуючих.

Зараз важко сказати, куди саме рухається Володимир Шабалтас. Очевидно лише те, що він рухається (а це саме по собі - рідка властивість), він офігенний гітарист і він - один із найбільших джазменів в Україні. І, враховуючи те, що у нього чомусь вкрай мало власних альбомів, цей диск, як сказано напочатку, - у категорії must-know.

~ в. криштофович-мол.

* записи використані з дозволу Володимира Шабалтаса

трек-ліст:
J.Bond
Dirty Dance
Overflex
Ambitions
Demerjee
Lambada
Mega Hit