резолютивна частина
06 грудня 2006 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого — судді Волкової Л.О. при секретарі Москаленко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Вовка Василя Васильовича, представник Кругляк Роман Євгенійович, до ТОВ «Інформаційне Агентство «Інтерфакс-Україна», Салагора М.М., Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ Телерадіокомпанії «НБМ» (Радіо «Радіо 5» Ніко fm-народне радіо), ТОВ Видавничий дім «Ормос» (Міжнародний громадсько-політичний тижневик «Дзеркало тижня»), ТОВ «Львівська газета», ТОВ «Рекламно-інформаційна агенція «Партнер» (Щотижневик «РІА-Вінниця»), ТОВ «Реґіна ЛТД» (Вінницька обласна щотижнева газета «33 канал»), Власенка Андрія, Бутусова Юрія про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, —
ВИРІШИВ:
Позов Вовка В.В. задовольнити частково.
Визнати недостовірною інформацію, поширену Салагором Миколою Михайловичем щодо Вовка Василя Васильовича, оголошену ним 10 вересня 2005 р. у міжнародному громадсько-політичному щотижневику «Дзеркало тижня» статтю під заголовком «Я готовий підтвердити в суді обвинувачення Зінченка щодо митниці», яка за формою подана як інтерв’ю Салагора М.М. кореспонденту цього видання Юрію Бутусову.
В цьому інтерв’ю Салагор М.М. зазначив: «...Права рука Скомаровського — Вовк, якого відправили у відставку з посади заступника голови Держмитслужби, є тим слідчим СБУ, що 99-го року чомусь закрив справу проти Скомаровського про контрабанду, а тепер став його найкращим другом і кумом».
Зобов’язати ТОВ «Видавничий дім «Ормос» надрукувати резолютивну частину рішення суду в якості спростування цих відомостей, протягом одного місяця з дня набрання чинності даного рішення на тій же сторінці тим же шрифтом, без будь-яких коментарів.
БЕЗ ВИНИ ВИНУВАТІ
коментар редакції
ТОВ «Видавничий дім «Ормос» вважає, що читач має право отримати деякі роз’яснення стосовно абсурдності, з точки зору закону та здорового глузду, вимоги суду зобов’язати газету надрукувати поданий вище текст.
Як видно з опублікованої резолютивної частини рішення суду, В.Вовк (в даний час заступник голови СБ України), звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом проти Салагора М.М. та низки засобів масової інформації про захист честі, гідності та ділової репутації.
Суддя Л.Волкова, розглянувши справу в мотивувальній частині даного судового рішення, на підставі пояснень і доказів, які надали сторони під час розгляду справи по суті позовних вимог, дійшла висновку, що відповідачі, в тому числі й ТОВ «Видавничий дім «Ормос»: «...фактично тільки відтворили офіційний виступ посадової особи Салагора М.М., а також дослівно відтворили матеріали, опубліковані іншими засобами масової інформації з посиланням на них... тому вони не можуть нести відповідальність за достовірність опублікованих відомостей».
Суд також встановив у діях М.Салагора ознаки дифамації, вказавши, що «...поширена відповідачем Салагором М.М. щодо позивача інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію Вовка В.В., підриває його авторитет».
Цей висновок суду сторонами оскаржений не був.
Водночас резолютивною частиною судового рішення суддя Л.Волкова необґрунтовано і незаконно зобов’язала відповідачів, у тому числі ТОВ «Видавничий дім «Ормос», у діях якого, за визначенням суду, відсутні ознаки цивільно-правового делікту, задовольнити за власний рахунок зазначену в заяві В.Вовка позовну вимогу про спростування негативної інформації.
Ця невідповідність висновків мотивувальної частини судового рішення його резолютивній частині суперечить частині 3 статті 213 ЦПК України щодо обґрунтованості рішення, а також п. 7 постанови пленуму ВС України №11 від 29.12.76 р. зі змінами, внесеними постановами пленумів №4 від 24.04.81 р. та №13 від 25.12.92 р.: «Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог...»
Оскільки судовим рішенням щодо позовних вимог В.Вовка проти М.Салагора останній був зобов’язаний лише відшкодувати позивачеві моральні збитки, але не було вказано, що він повинен також спростувати недостовірні відомості в ЗМІ, що було головною позовною вимогою
В.Вовка, наш представник звернувся до суду із заявою про постановляння додаткового рішення у справі. Він просив привести у відповідність мотивувальну та резолютивну частини судового рішення, а саме — викласти резолютивну частину судового рішення в такій редакції: «Зобов’язати Салагора М.М. надрукувати спростування за власний рахунок у міжнародному суспільно-політичному тижневику «Дзеркало тижня», видавцем якого є ТОВ «Видавничий дім «Ормос».
У результаті нашого звернення до Шевченківського суду м. Києва, а також оскарження судового рішення з тих же мотивів в Апеляційному суді м. Києва редакція отримала формальні і немотивовані відписки, які не мали нічого спільного ні з вимогами українського законодавства, ні з обставинами справи, ні зі звичайною логікою.
Крім цього, зобов’язуючи ТОВ «Видавничий дім «Ормос» спростувати недостовірну інформацію, опублікувавши надруковану на трьох з половиною сторінках машинописного тексту резолютивну частину судового рішення, в якій ідеться про відомості, викладені іншими шістьма засобами масової інформації, суд порушив вимоги ч. 4 ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», якою встановлено, що: «Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента...»
По-перше, обсяг резолютивної частини рішення перевищує 15 тис. друкованих знаків, а в зазначеному в позовних вимогах до нас В.Вовка фрагменті міститься всього 187 друкованих знаків. А це означає, що в нашому випадку кількість знаків у спростуванні не повинна перевищувати 374.
По-друге, використання за рахунок ТОВ «Видавничий дім «Ормос» для публікації всієї резолютивної частини судового рішення газетної площі тижневика «Дзеркало тижня» істотно порушує матеріальні права газети, оскільки розміщення такого обсягу інформації на сторінках друкованого засобу масової інформації коштує значної грошової суми. А це, зважаючи на встановлену судом відсутність у діях ТОВ «Видавничий дім «Ормос» ознак цивільно-правового делікту, є неприпустимим.
Тому редакція, у повній відповідності частині 1 статті 19 Конституції України, де вказано, що «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством», надрукувала лише ту частину судового рішення, яка стосується саме опублікованого в газеті «Дзеркало тижня» та оспорюваного В.Вовком тексту.
Крім цього, редакція вважає незаконною вимогу судді Л.Волкової надрукувати резолютивну частину її рішення без будь-яких коментарів, оскільки чинне законодавство України не містить такої заборони. У ньому взагалі відсутнє таке поняття, як коментар судового рішення. Саме ця обставина, а також конституційний принцип свободи слова і послугували підставою для висловлення редакцією свого ставлення до таких «вивертів» нашої судової влади. Ми і в подальшому залишаємо за собою право в такий самий спосіб реагувати на незаконні рішення українських судів.
Як стверджує А.С.Гриценко, йому чи не щодня надходять скарги на рішення господарських судів. За твердженням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наша держава займає перші місця щодо звернення громадян до Європейського Суду з прав людини.
Чи не щодня й ми довідуємося із засобів масової інформації, що наші суди нерідко розглядають справи не у відповідності до статті 6 Конституції України, що призводить до прийняття несправедливих рішень, але чомусь на користь «сильних». Виходить, що всі все знають, усе розуміють, але нічого не можуть зробити, бо в нашій правовій державі яке б рішення не прийняв суд, вплинути на його зміну ніхто не вправі.
Тому залишається лише надіятися, що наші відповідні органи, як і в справі бувшого судді Зварича, для забезпечення справжнього правосуддя будуть належно використовувати інформацію громадян для виявлення та притягнення до суворої відповідальності тих суддів, які не тільки ганблять високе звання та покликання служителів Феміди, але й підривають авторитет України, до того ж її іменем.
На сторінках видання вже повідомлялося про те як суддями Львівського апеляційного господарського суду було доведено, а суддями Вищого господарського суду підтверджено вину відповідача по справі № 8/197 (постанови судів оприлюднені в Єдиному держреєстрі судових рішень) коли:
- у порушення п. 3 статті 94 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) судді Львівського апеляційного господарського суду прийняли до розгляду апеляційну скаргу позивача по справі № 8/197 з очевидними неправдивими свідченнями. Зокрема в апеляційній скарзі написано: "-суд вказує, що в акті зазначено п.7.31 Правил користування електричної енергії, які втратили чинність. А в дійсності в акті про порушення ПКЕЕ цей п. 7,31 незазначений".
Насправді ж у рішенні суду першої інстанції зовсім не йдеться про втрату чинності п. 7.31 Правил користування електричною енергією, а в складеному акті про порушення Правил користування електричною енергією дійсно мається посилання на п. 7.31 Правил користування електричною енергією, хоча такий пункт в цих Правилах відсутній;
- не відповідає дійсності також твердження позивача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом п. 3 ст. 84 ГПК і незазначення в рішенні суду з яких підстав та обставин справи суд відмовив у задоволенні позову. Фактично ж підстави та обставини справи, за якими суд відмовив у задоволенні позову, викладені в рішенні суду та вони дослівно наводяться нижче.
- у порушення п. 4 статті 57 ГПК, незважаючи на те, що в позовній заяві зазначається, що на підставі виявленого порушення було складено акт № 6-498 від 15.01.2007 року та те, що в описовій частині постанов судів також йдеться про стягнення заподіяних збитків внаслідок порушення Правил користування електричною енергією відповідно до акту № 6-498 від 15.01.2007 року,
до позовної заяви чомусь додано та в мотивувальній частині постанов судів розглядається й описується вже акт № 6-486 від 15.01.2007, причому без жодного пояснення такої розбіжності;
- у порушення п. 7 статті 105 ГПК у постанові Львівського апеляційного господарського суду не викладено доводи, за якими судді відхиляють викладений у запереченні на апеляційну скаргу та зазначений у постанові суду доказ відповідача про те,