18.06.2009 23:46

НЕТИПОВИЙ КІНОМЮЗИКЛ

Мюзикл є одним із традиційних американських театральних та кіножанрів. Багато в чому він відображає музичні та соціальні традиції Америки. Як надзвичайно ефектне мистецьке видовище, мюзикл покликаний наочно підтвердити перевагу американської мрії, вселити в глядача оптимізм і віру у власні сили.

Проте, як і будь-який інший жанр, мюзикл також піддався мутації. У сімдесяті роки він став зачіпати серйозні теми, як, наприклад, «Кабаре» Боба Фосса, де йшлося про німецький нацизм. Або – леґендарний нині мюзикл «Ісус Христос – суперзірка», що він розповів про земне життя Сина Божого, здавалося б, непридатними для цього засобами.

Новозаповітна історія у мюзиклі Ендрю Ллойда Веббера була розказана максимально відсторонено і водночас злободенно. Сам Христос та його учні скидалися на комуну гіпі, яка несе нове вчення та піддається остракізмові з боку різних державних та суспільних інституцій, суть яких не змінюється з часом. Виявилося, що мюзикл здатен не просто звернутися до серйозної теми, але й зробити її художньо переконливою.

А вже у вісімдесяті та дев’яності роки двадцятого століття нетипові мюзикли стали з’являтися один за одним. І в роботу йшли найнесподіваніші сюжети. 1987 року режисер Френк Оз переносить на кіноекран знаменитий бродвейський мюзикл «Маленька крамничка жахів», котрий, своєю чергою, був створений за мотивами однойменного фільму жахів  Роджера Кормена.

Творці не обмежилися прямим перенесенням на сцену сюжету про чужопланетну рослину, яка планує захопити Землю. Написаний композитором Еланом Менкелем мюзикл виявив сатиричний та особливо ліричний потенціал цієї історії. Популярним став дует головного героя Сеймура та чужопланетної рослини Одрі Два, яка переконує хлопця здійснити своє перше вбивство.

Інший варіант нетипового мюзиклу запропонував американець Трей Паркер, який 1993 року на незалежній студії «Трома» фільмує стрічку під назвою «Канібал! Мюзикл». Ця картина є своєрідним переспівом знаменитого вестерна-мюзиклу Фреда Циннеманна «Оклагома!».

Історія золотошукача Альфреда Паркера,  якого звинуватили у канібалізмі, була розказана режисером максимально винахідливо та іронійно. Проте навіть найсуворіші шанувальники мюзиклу не могли закинути постановнику нехтування головними законами жанру. Виявилося, що саме мюзикл є найуніверсальнішим жанром, який дозволяє розповідати про що завгодно і як завгодно.

Доказом цього є ще одна уславлена робота Трея Паркера – сатиричний мультсеріал «Саут парк»,  який вже тринадцять років поспіль демонструється на телеканалах усього світу. 1999 року вийшла його повнометражна версія, створена у жанрі мюзиклу.

Сюжет про чотирьох школярів, які щоразу перевіряють американську мрію на міцність, цього разу виявився ще відвертішим та брутальнішим. Свою критику Паркер спрямував на американське лицемірство та подвійні стандарти. Проте зробив він це своїм, доволі своєрідним і дуже смішним способом.

Врешті-решт, мюзикл модернізували не тільки американці. У Європі відомим реформатором жанру є Ларс фон Трір, а в Азії – тайванський кінорежисер Цай Міньлян, який 2005 року зафільмував стрічку «Легковажна хмаринка». 

У цій картині йдеться про міську спеку, яка стає не просто одним з природних катаклізмів, а ще й метафорою нездійсненности людських бажань. Власне, сухо не тільки надворі, але й у душах та серцях людей. І як у класичних голлівудських мюзиклах, мрії героїв здійснюються у яскравих музичних фраґментах. Один з найпереконливіших відображає мрію головного героя картини про… тривалу ерекцію.

Ну а 21 червня опівночі в АРҐУМЕНТІ-КІНО – ще один різновид сучасного мюзиклу. Цього разу – європейського, власне, іспанського. «Двадцять сантиметрів» поєднують у собі всі традиції та надбання жанру одразу. Тут є і доволі контраверсійна тема, і надзвичайно розкуте її втілення.

Як би там не було, але новітній мюзикл продовжує виконувати свою давню місію – здійснювати людські мрії. На сцені та екрані…