Прокурор Галина Степанова: «Шкода, що закон і справедливість – різні речі»

Таких цілеспрямованих людей, як Галина Степанова, зустрінеш нечасто. Мета у неї з’явилась ще в шкільні роки. Мета, як на звичайну дівчинку, мама котрої працювала секретарем-друкаркою в приймальні начальника залізничного вокзалу, а тато був малярем, не така вже й проста. Галина прагнула працювати в прокуратурі, а для цього вступити на юридичний факультет університету. Це були радянські 70-ті, коли дівчат на юрфаці бачити не хотіли, а для вступу потрібно було мати трудовий стаж та бути кандидатом чи членом єдиної на той час партії… У Львівському університеті у неї навіть документів не прийняли, а в Одесі недобрала балів.

А у прокуратуру на роботу вісімнадцятирічну дівчину все-таки взяли – кур’єром з двомісячним випробувальним строком. Ще в підлітковому віці зачитувалась Галина Конан-Дойлем, а улюбленим героєм її був Шерлок Холмс, але побувала вона у ролі легендарного сищика набагато пізніше.

Спочатку — стала експедитором, інспектором у відділі кадрів прокуратури, вийшла заміж, народила сина. Коли Денис пішов у перший клас, все-таки вступила на юридичний факультет – заочно. І працювала – по десять годин на добу, особливо тоді, коли призначили старшим прокурором відділу обласної прокуратури з нагляду за розслідуванням справ слідчими прокуратури.

— У мене тоді під наглядом було сім районів, — розповідає Галина Карлівна. – І якщо справи йшли з моїх районів в обласний суд, то жодна не поверталась на дорозслідування. А це свідчить про те, що вони були «чисто» відпрацьовані. Я не могла допустити, що хтось у суді міг сказати, що прокуратура погано розслідує. А розслідували ми тоді вбивства, хабарництва, інші досить складні справи. Пам’ятаю кожну: і дуже заплутану щодо вбивства жінки, і коли троє хлопців лопатою вбили свого «собутильника». Це були важкі справи, так звані, «в умовах неочевидності», складні в доказовій базі. Отоді побувала я у ролі мого улюбленого літературного героя – Шерлока Холмса…

Здавалося б, жінка, яка працює у прокуратурі, має бути суворою, непохитною. Але дуже часто емоцій не втримати. Наприклад, розповіла Галина Карлівна просту життєву, проте кримінальну історію. Жила собі молода жінка з маленькою дитиною. З’явився у неї молодий чоловік, почали жити разом. На якомусь етапі сімейного життя почалися сварки, негаразди. От чоловік вирішив піти з дому, але «додумався», що йому потрібен телевізор. Разом із своїм товаришем взяли телевізора у простирадло і винесли з дому. Поки несли, жінка повідомила у міліцію про крадіжку, чоловіків затримали. А потім був суд, присудили йому кілька років ув’язнення – у нього раніше був якийсь привід у правоохоронні органи. От оголосили вирок, а чоловік із клітки простягнув жінці вив’язані шерстяні шкарпеточки – мовляв, візьми своїй дитині…

Галина Карлівна каже, що саме цей момент був дуже емоційний – стало так жалко чоловіка, у якого все-таки душа доброю була. Але закон є закон, і він часто не співпадає з поняттям справедливості.
— Справедливість ми самі встановлюємо – традиціями, світоглядом, практикою, — розмірковує вона, — а закон, якщо поліпшується в одному, все одно когось ущемляє. Мені часом шкода молодих людей, які не усвідомлюють того, що хуліганські дії вплинуть на їхню подальшу долю. На особу ставиться клеймо «судимий», яке пізніше може вплинути і на долю її майбутніх дітей.
Пам’ятаю випадок, коли хлопець, який був старостою одного з технікумів, ударив іншого – за те, що той не пішов на якісь заняття. Від удару той хлопець стукнувся об стінку головою і отримав струс мозку. Це вже умисне причинення ушкодження середньої тяжкості, кримінальна справа розглядалась. У тюрму винного не посадили, але кримінальна відповідальність на ньому «висить» — вже є клеймо. І навіть якщо хлопець у майбутньому захоче працювати в міліції, СБУ, прокуратурі, деяких інших структурах – то зробити цього не зможе. А молоді про це не думають..

…Ми сидимо у затишному кабінеті старшого радника юстиції, старшого помічника прокурора області з питань правового забезпечення Галини Степанової. Сучасний комп’ютер на столі, на всю стіну до стелі — полиці з юридичними книгами, томами законів. Нині у Галини Карлівни зовсім інший напрямок роботи: вона забезпечує правовою інформацією прокурорських працівників усієї Вінницької області.

— У нас є комп’ютерна мережа, і я на райони пишу прокурорам листи: який закон щойно вступив у дію, які «свіжі» закони необхідно вивчити і довести до відома слідчих і прокурорських працівників, — розповідає Галина Карлівна. – Я доводжу до їхнього відома нові нормативні документи, щоб правильно застосовувати законодавство, а також і зміни до законодавства. Моя робота полягає в тому, щоб у діяльності прокуратури все було правильно, адже прокурорські працівники наглядають за виконанням законів у всіх сферах життя.

До мене звертаються з різними правовими проблемами. Жаль тільки, що закон і справедливість – це різні речі. Наприклад, візьмемо найпростіше: отримання пенсій. У нас пенсіонери, які пропрацювали все життя на високих посадах у прокуратурі, отримують пенсію за старим законодавством, а закон зворотної сили не має. Ті, хто зараз виходить на пенсію і працюють на тих же посадах, отримують набагато більшу пенсію. Справедливо це? Ні, але законно. Закон є закон.
Хто-хто, а Галина Степанова знає закони досконало, вчить молодих працівників. І її син Денис обрав мамину професію – працює помічником прокурора Ленінського району Вінниці.
— Раніше було престижним, коли діти, внуки обирають професію батьків і дідів, — каже Галина Карлівна, — існували цілі професійні династії. Зараз чомусь вважають, що це погано. На мій погляд, негативу в цьому немає, адже дитина росте в цьому середовищі, дізнається про нюанси професії, її плюси і мінуси з перших вуст. Я не заперечувала, коли Денис вирішив піти на юридичний – адже можу допомогти йому в професійному плані. Та найбільше я вдячна синові та невістці за внука, моє маленьке щастя – Нікітку.

Жіноче щастя має багато складових, і серед них одна із вагомих – здійснення задуманого. Головну мету життя – працювати в прокуратурі — Галина Карлівна здійснила. Вона віддала улюбленій справі більше 30 років, має нагороди, подяки від Генерального, обласного прокурорів, звання «Ветеран прокуратури», отримала цінний подарунок від Генерального прокурора за свою працю. Водночас у неї гарна і дружна сім’я, і вона щаслива, що започаткувала сімейну прокурорську династію.