Збираєтеся на Збруч? Заїдьте у Збриж.

"Знахідка". 15 травня 2005.

З присвятою Олександру Чижову.
Сашко, я не розкажу так, як ти, але я розкажу завдяки тобі.
Дякую ще раз :)

Це було дійсно неймовірно. Неділя, сонце в зениті, недоспаний Кам'янець сонно позіхає від спеки і згадує вчорашній бучний день міста. Місто нехай жариться у власному соку, день сприяє подорожам. Гаяти час не варто. Зелений джип, зелена, аж до болю в очах, трава, бузок і яблуневий цвіт. Незнайома дорога, поганенький асфальт, як Матросов, всім тілом прикриває стару бруківку, до кордону областей, а колись імперій, Збруча, зовсім недалеко.

Збриж. Не чули про таке поселення? Виправляйтеся. Слухайте.

Про те, що тут БУВ замок, я дізналася з репринтного видання книжечки Юхима Сіцинського "Оборонні замки західного Поділля та Волині" (1928). Згадка була більш ніж побіжною: мовляв, серед всіх збручанських замків (далі, в переліку, в дружній шерензі оборонних споруд, йшов і Збриж), найбільшим був форпост у Сатанові. Все. Але іноді і цього досить.

Потім з'явилася сторіночка в проекті "Чемерівці он-лайн". В галереї проекту розглядую ще й фото входів до підвалин монастиря. Що ж, якось потрібно з'їздити туди. Чекаю на нагоду.

В нагоди був час та вже згаданий зелений джип. Траса проста - з Кам'янця виїжджаємо тернопільською дорогою, поворот на Оринін нас не цікавить, в селі Дараганівка Чемеровецького району пропускаємо перший поворот ліворуч (на Скалу-Подільську) і не минаємо другий. Далі буде Летава. Їдемо, їдемо далі. Старий цвинтар. Залишки парку. Корівники. Стоп, все, приїхали.

	Колекція назв.

Та сама споруда, вигляд з іншого боку та іншого тисячоліття. Світлина відомого кам'янецького фотографа кінця ХІХ ст. Грейма.

 Зараз повірити у те, що колись тут було МІСТО, досить важко. А було ж таки. До того ж, найстаріше на території Чемеровецького району. Збруч тут відносно вдало мавпує викрутаси Смотричу, який у петлю затягнув Старе Місто. Петлю затягти в Збрижу, щоправда, не вдалося, але якщо річка омиває своєрідний півострів на високому березі з трьох боків, то люди, най вони всього-навсього дикі сини неоліту, поселитися в самою природою створеному форті все ж здогадаються. Трипільці були тут? Були. Представники черняхівської культури теж. І ті, і ті залишили археологам на згадку про себе чимало "сувенірів". З часом давні послення трансформувались в село Ярослав (згадується під 1352р.). Село як село, нічого особливого: 5 димів, 4 плуги і 2 священики. Ні, все ж кількість кліриків на 5 хатин трохи завелика.

Поселення було добре укріплене: гості зі Сходу любили побавитись тут у війнушку. За даними вже згадуваного джерела, замок був там же, де є (ага! Є! А ви не знали!) і зараз - праворуч від в'їзду до села, на крутій скалі. Стіни твердині досягали двометрової товщини, хоча на другому поверсі, пише М.Кундис, вони були лише метр завтовшки. Процитию директора Чемеровецького краєзнавчого ще трохи:
"З північного боку замок продовжувався триповерховою фортецею (????? - Блекі), до якої вхід був із замка. В стінах другого і третього поверхів - бійниці. До замку з трьох сторін прилягали кам'яні прибудови із стінами півтораметрової товщини площею 812 кв.м. З четвертої сторони від річки Збруч фортецю захищала висока, стрімка скеля".

У 1493 році Ярослав перейменeвали на Хорівці, а в 1542 році - на Хоржівці (за прізвищем землевласників Хоржівських). Думаю, татари добряче познущались над поселенням на початку XVIст. зовсім не через часті перейменування. Просто така вже в них була вдача.

На попелищі спаленого ординцями села магнати Лянцкоронські в 1565р. засновують містечко Нове Бржезьє. Свою роль в топоніміці зіграла не лише петлеподібна річка, а й ностальгія: шляхтичі походили з Бржезья (аналогії: Йорк і Новий Йорк, Орлеан і Новий Орлеан, Делі і... Ну, самі продовжуйте). А вже далі з назвою відбулися трансформації, так схожі на львівські історії про Личаків: народ чи то бридився вимовляти стільки приголосних за раз, чи то просто не хотів, але Бржезьє перетворилося на Збриж. А я-то думала, тут без Збруча не обійшлося...

До речі про Лянцкоронських: в часи всіляких там Хоржівців магнати мали на Поділлі свою резиденцію в поселенні Лянцкорунь (зараз це витягнута по струнці Зарічанка неподілак від чемеровецької траси).
В документі від 1629 року (Київ, Центральний архів № 3637 Л.З.) згадується новозаселене поселення Нове Бржезьє. Говориться і про малу кількість димів тут.

Місто від села відрізнялося наявністю сяких-таких прав. Магдебургією. Збриж отримав її з рук короля Владислава IV у 1646р. ("Приймаючи до уваги і старанність Станіслава із Бржезьє Лянцкоронського, каштеляна скальського старости, - говориться в королівській грамоті, - ми підтверджуємо новостворене ним містечко Нове Бржезьє на землях Харживці, Старий Ярослав у Подільському воєводстві"). Відтепер місто могло влаштовувати 4 щорічні ярмарки, а ще торги щовывторка та щочетверга. Магдебурзьке право надавало містечку самоуправління і власний суд, право земельної власності і звільнення від великої частини феодальних повинностей.

	Замок. Колекція легенд.

 У 1657 році внучка Станіслава Лянцкоронського, польського коронного гетьмана, Анна Мержневська передає Нове Бржезьє як посаг своєму зятю Адаму Тарлу-Бжеговському. Тарло отримав Збриж, а Збриж отримав гарного господаря, який доклав чимало зусиль для розквіту міста. Так, М.Кундис в своїй статті "Перлина над Збручем" сам собі протирічить, називаючи саме ясновельможного Адама будівничим збризького замку. Можливо, малася на увазі реконструкція споруди?

Як би там не було, замок Є. Деякі газети пишуть про нього як про залишки синагоги. Ні, панове, то не є синагога, я бачила їх вдосталь. "Вечірні вісті" (17 травня 2004 року) згадують отой кам'яний куб поблизу сільської крамниці, над урвищем Збруча як "старий флігель барського замку". Вже ближче до істини (хоча датувати місцеву фортецю кінцем XVIII століття - повне невігластво). Можете висувати власні версії - лише не забудьте додати місцевим жителям, що вам потрібно до старого клубу. Саме так до 1967 року використовувались ці стіни з бійницями.

А якщо поталанить, ви зустрінете Сашка Чижова. Ми "виловили" цю розкішну здобич поблизу монастирського колодязя, а далі вже цілком професійну екскурсію вів він. Я лише зачудовано слухала цього старшокласника, який знав про Збриж, здається, все - навіть кількість жидів відносно іншого населення містечка. Російське прізвище, дитинство, проведене в Росії, перехід з першого класу сибірської школи в перший (знову!) збрижанської - незвичний пролог до біографії патріота. Але таку закоханість у цей край я бачила лише в двох людей (скромно подивилася у дзеркало).

Сашко показав нам замок і залишки башти (на його думку - печери) над Збручем. Він розповів про плутанину підземних переходів під старим містом. Дотепер на полі біля замку трапляються прикрі трафунки з коровами, які іноді провалюються у замкові пивниці. Дітлахи розказують про таємничі переходи, вкриті, як і стіни замку, розписами, що де-не-де проступають місцями під штукатуркою. А часом з-під землі визирне залишок єврейського гробівця з вирізьбленими левами на ньому. У XVIII ст. Збриж був центром кагалу...

Найцікавіше було почути продовження знаменитої кам'янецької легенди про султанську золоту карету: яничари таки вивезли її з мого міста, але далеко не проїхали, були змушені заховати її поблизу Збрижа. Далі легенди одностайні: в бусурманів є карта захованих скарбів, і вони благають дати їм місто (село) в розпорядження лише на один день. Щоб забрати скарби, звісно.
Згадав Чижов і переказ про останнього власника замку (документи кажуть, це був Казимір Козицький. Селяни не дуже любили свого пана і якось взяли його замок в облогу. Пан протримався у замку близько двох місяців, а потім втік підземними ходами, попередньо заховавши десь свої скарби. Ви вже схопилися за лопати? :)

А, ледь не забула: власні враження від замку. Ну,... еееее... Супер! Портал над входом. Склепіння. Товстезні стіни. Напівзасипані переходи. Підлога, вкрита залишками пам'ятнику Сталіну, який стояв тут до 1967-го року. Графіті, від яких віє дитячою маскулінністю. Розкішні краєвиди на той, тернопільскій берег Збруча. Збереглося мало. Але знахідка моя від того менш цінною не стала.

	Колекція храмів.

 Їх було чимало. Від них є лише фундаменти та підземелля. До ІІ розділу Польщі у 1793 році місцеві католики ходили на службу до костелу в Скалі. Коли Збруч став кордоном, католикам довелося призадуматисяі пильніше придивитися до місцевого капуцинського кляштора, який звів ще у 1745 році старенький Адам Тарло. До костелу був прибудований у формі літери П двоповерховий будинок монастиря.

Залишки інших церков (Троїцької і Михайлівської, зведених у XVIII столітті, дерев'яна Святотроїцька поблизу замку, з 1702 року) знайти досить важко. Фундамент і є фундамент. Мурів чи стін від них, на жаль, не збереглося. Як нічого не залишилося й від костелу святих Антонія і Яна-Непомуцена, побудованого в 1839-1842 pp. На місце, де колись на околиці стояв Благовіщенський храм, вказують залишки старого цвинтаря.

	Колекція поетів.

 Збриж був чималим прикордонним містечком (кінець XIX ст. - дворів 222, жителів 1148, 1908р. - 2004 чол.). Тому не дивно, що час від часу тут гостили більш-менш відомі особистості. У Збризькому замку деякий час жив пост Станіслав Старжинський (Стах із Заміхова). Досить довго тут мешкав відомий економіст Адольф Добровольський, секретар князя Адама Чарторийського, директора Бердичівського відділення польського банку. А у Збручі втопився ще один польський поет - Тимон Заборовський.

Містечко Збриж перестало існувати у 1917р. Тоді у серпні воно було окуповане австро-німецькими військами і майже все зруйноване. Залишилося тільки 52 будинки-руїни. Жителі Збрижа перебралися в сусідні села. Припинився зв'язок з Галичиною, торгівельні відносини занепали. Згідно розпорядження окупантів все єврейське населення за 24 години було вислане з містечка як з прифронтової зони.
Зараз колишнє місто тихенько помирає. В початковій школі в 2004 році було всього 3 учня. І якщо Сашко Чижов чи такі як він залишать Збриж і думки про нього, навколо замкових руїн скоро, дуже скоро з'являться розвалини хаток та магазинів.
Ще почитати про Збриж.

	Сенсація! Блека заглянула до Афтаназі...

Брама замку до перебудови в 1914р.

...і з'ясувалося, що в тому єдиному томі, який вона має, інформація про Збриж - Є. Чому відразу було не проконсультуватися з найкращим знавцем палаців польських кресів - невідомо. Але краще пізно, аніж ніколи.

Отже, Роман Афтаназі пише: Адам Тарло звів в Збрижу замок і в 1744 році розпочав будівництво кляштору капуцинів, оточеного муром „на кшталт свого гербового топора”. Доля замку маловідома. Після переходу Збрижа в руки дрібних власників замок було занедбано, він невдовзі перетворився на руїну. До 1917 року „дожив” лише великий брамний будинок, з часом перероблений мешканцями на житловий будинок. (Див. Фото того часу, ще до перебудови споруди).

Від будинку театру в формі ротонди в великому парку не лишилося й сліду.

З "Pro Memoria" знаю, що в XVIII ст. Збриж став власністю королівського шамбеляна Францішка Стржалковського, а після поділу Польщі весь маєток розпався на дрібніші частини. Власники часто змінювалися, неоднорахово судилися за шматки Збрижа. В ХІХ ст. більшу частину поселення тримала в своїх руках родина Градовських, від них в спадок село перейшло до Дунін-Козицьких - в тому числі й житловий будинок, перебудований з замку Тарла. Частково було використано старі мури, частково - в'їздну браму, в результаті вийшла цікава споруда з круглою баштою і з важкими товстезними мурами (див. фото поруч). Невеликі вікна нагадували бійниці. Вся інша частина замку заросла деревами та кущами.

А в 1917 р. через Збриж пройшов фронт Першої світової...