Костел на акварелі Тшебінського (1920-ті). Збережені фрагменти розпиів стелі в північній каплиці костелу. 23 грудня 2007 р. Вид на дзвіницю з внутрішнього двору монастиря, 7 квітня 2007 р.

Найстаріший і чи не найцікавіший римо-католицький храм міста - Миколаївський костел (XIV-XVIII ст.) монастиря домініканців. З цим місцем пов'язано стільки дитячих та юнацьких спогадів, що я вважаю комплекс майже рідним. Бо це навіки зі мною - пробиратися крадькома на дзвіницю вересневим надвечір'ям, стояти поруч зі статуями, дивитися на фортецю - і цілуватися. Ой, а тут залишки органу! І ліпнина, це ж треба! А навесні - в приміщення келій, занедбані, страшні, до сучасного євроремонту ще понад десятиліття...

Єдине, чого не було тоді в наших з Миколаївським костелом відносинах - так це спуску в підземелля, закидані чернечими кістками. Не знаю навіть чому - просто туди нам не лазилося. А якою трагдією була для мене пожежа в 1994 році, коли налякані ревізором сусіди храму, працівники ткацької фабрики, палили якісь недорахунки - і тільки-но відновлена дзвіниця запалала як свічка, пожежники всієї області не могли загасити. Новенький бронзовий купол сльозами стікав по червоним стінам... Лише в квітні 2007 року купол знову став мідним і вишукано-барочним - як тоді, в 1994-му. До того 13 років святиня стояла з голою головою, без даху, лише примітивний дерев'яний хрест маяком нагадував: храм живий, він діє, все колись буде гаразд...

Писати про домініканський монастир в Кам'янці, вотчину Потоцьких, можна довго. Можливо, колись я це зроблю. А поки просто показую кілька картинок, ок?

	Трохи містики

Домініканський костел в Кам'янці. Фото початку ХХ століття відомого міського фотографа Міхала Грейма, люб'язно надано мистецтвознавцем, професором нашого університету Наталією Урсу. (Пані Наталя - автор чудової монографії "Мистецька спадщина домініканського ордену XVII-ХІХ cт. на території України", в яку в якості ілюстрацій увійшло і декілька моїх фотографій домініканських святинь нашої держави).

Чудово видно тодішній інтер'єр храму - мотив оздоблених канелюрами подвійних пілястр, виконаних в техніці стукко, які з'явилися після ремонту і реставрації костелу в середині XVIII ст. Багате ліплення прикрашає стіни костелу й зараз (на щастя!), а от з костельним начинням на початку ХХІ століття ситуація трохи гірша - хоча храм відроджується на очах, тривають ремонтні роботи, а завдяки колишній професії теперішнього пароха (за освітою він флорист-декоратор) інтер'єри й зараз вражають вишуканістю і відсутністю новомодної аляповатості.

Але я не про це.

Придивіться до вівтаря. Безголова жіноча (?) фігурка в темній сукні схилилася на колінах, молиться.

Священник Миколаївського костелу каже про це фото - дух. Привид.

Я кажу - ду-у-у-у-у-у-уже довга фото-витримка.

Добре, що будь-яке явище можна трактувати в залежності від свого світогляду.:)) А що про це фото думають інші, можна почитати тут.

	Домініканський монастир

Знову акварель Тшебінського. Класичний ракурс - свіча Миколаївського костелу і сходи Трінітарського костелу. Листівка 1914 р. Початок ХХ ст. Фото М. Грейма. А так було після ІІ світової війни.

	Сучасний стан:

Вид на храм з півночі. Літо-2006. Дзвіниця Домініканів - крайня праворуч. 2007 р. Види костелу.

Деталі інтер'єру. Північна нава. Центральна нава. Новий рік-2007. Новий рік-2008. Вид з каплиці на турецький мімбар (XVII ст.), що зберігається в храмі з часів, коли в 1672 р. його було перетворено на мечеть на честь дружини султана. В радянський час мімбар експонувався в Катедрі, яка була тоді музеєм атеїзму, а зараз повернувся на старе місце.

Фреска "Домініканць визволяє Потоцького з турецького полону" прикрашає стіну каплиці. Таблицю 1742 р. зняли з фасаду і тримають в бічній наві. Власне монастир. Коридор келій. Фасад храму. "Domini canus", "Пси господні" - приклад народної етимології. Назва ордену не пов'язана з собаками, а лише з святим Домініком.