Вітаємо на теренах бібліотеки
Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).
Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).
Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!
Розділи бібліотеки по тематиках
- Наша
- Проза
- Поезія
- Історія
- Публіцистика
- Мемуари
- Фольклор
- Детектив
- Роман
- Фантастика
- Наука і освіта
- Інше
Решта лінків
Республіка ШКИД
Примітки
Школа, про яку мова йде в цій повісті, існувала насправді. Вона була відкрита в 1920 році на Старо-Петергофском проспекті (нині проспект Газу), будинок 19, у будинку колишнього комерційного училища. Призначення школа мала особливе: це був інтернат із закритим режимом для малолітніх правопорушників, для важких і безпритульних хлопців.
"Республіка Шкид" написана в співавторстві з Г.Бєлих (1906-1938) в надзвичайно короткий строк - за два-три місяці.
Першими редакторами "Республіки Шкид" стали С.Маршак і Е.Шварц. Книга вийшла на початку 1927 року, її поява стала подією в літературному житті, вона мала величезний читацький успіх.
Навколо повести зав'язалася полеміка. На педагогічних диспутах і в літературній критиці багато сперечалися про те, удалий або невдалий педагогічний метод завідувача школою Викниксора, чи розглядати книгу як документ-щоденник школи ім'я Достоєвського, де кожний факт абсолютно достовірний, або як художній твір, автори якого мали право на домисел, на узагальнення, на вільне зображення подій?
Н.К.Крупская побачила в життєписі республіки Шкид риси дореволюційної бурси. Негативно відгукнувся про педагогічний метод Викниксора А.С.Макаренко.
Іншу точку зору на "Республіку Шкид" висловив М.Горький. Під свіжим враженням від прочитаної книги він багато разів пише про неї в 1927 році: С.Н.Сергєєву-Ценському, М.М.Пришвіну, К.А.Федіну, А.С.Макаренко, колоністам в Куряж, двічі самим авторам, приділяє їй велике місце в статті "Замітки читача". З особливим задоволенням Горький повідомляє колоністів, що автори книги - такі ж у недавнім минулому хлопці, як і вони, - "написали й надрукували дивно цікаву книгу й зробили її талановито, набагато краще, ніж пишуть багато письменників дійшлої вік".
Сам минулу сувору школу, Горький знаходить в "Республіці Шкид" відгук своєму вистражданому досвіду, своїм переконанням: "Для мене ця книга - свято, воно підтверджує мою віру в людину, саме дивне, саме велике, що є на землі нашої".
Повість і насамперед образ завідувача школою, президента республіки Шкид Викниксора, допомогли Горькому уявити собі діяльність А.С.Макаренко. У листі до нього Горький зіставляє двох педагогів, занимающихся тим самим справою: "...мені здається, що Ви саме такий же велика людина, як Викниксор, якщо не більше його, саме такий же страстотерпец і справжній друг дітей...".
Не тільки для Горького, але й у свідомості багатьох поколінь читачів, діячів педагогічної науки, літературознавців президент республіки Шкид існував лише як Викниксор. За останні роки зусиллями літературної й педагогічної критики, зусиллями учнів і колег багато чого зроблено для того, щоб дати всебічну оцінку діяльності Віктора Миколайовича Сороки-росинского як видатного педагога, визначити його безсумнівний внесок - практика й теоретика роботи з важкими дітьми - у розвиток радянської педагогічної науки.
В.Н. Сорока-Росинский (1882-1960) закінчив філологічні-філологічну-філологічне-філологічна-історико^-філологАИний факультет Санкт-Петербурзького університету. Паралельно він займався проблемами педагогіки й психології й пройшов курс психопатології під керівництвом академіка Бехтерева.
На той час як він став завідувачем школою ім'я Достоєвського, він мав уже п'ятнадцятирічний стаж педагогічної роботи й був автором багатьох серйозних досліджень із питань школи, навчання й виховання дітей. Керівництво цим інтернатом для важких дітей у суворі роки війни, розрухи і голоду було, імовірно, самою значною справою його життя. Мріючи про те, щоб його вихованці стали повноправними громадянами, В.Н. Сорока-Росинский хотів, насамперед, дати їм утворення, хотів розбудити в них інтерес до навчанню. Десять - дванадцять уроків у день! Це може здатися неправдоподібним. Але шкидцы розуміли: учитися - значить "вийти в люди"; учитися - значить "добути собі путівку в життя". Це стало їхнім девізом, це звучало в їхньому гімні. Культ навчання, заохочення літературної гри, видання рукописних газет і журналів - все це дозволило згодом С.Маршаку зіставити цю школу напівтюремного режиму із Царскосельским пушкінським Ліцеєм.
Наприкінці життя В.Н. Сорока-Росинский працював над книгою "Школа Достоєвського". Вона опублікована зі скороченнями у видавництві "Знання" (М., 1978). У ній він представив картину життя школи ім'я Достоєвського й розповів про свою педагогічну діяльність, про своїх колег по важкому справі виховання колишніх правопорушників.
В.Н. Сорока-Росинский високо оцінив повість своїх вихованців. З великою симпатією писав він про авторів, які "зовсім не претендували на роль літописців школи Достоєвського" і сміло з'єднали "факти з вимислом і прозаїчну дійсність із поетичною фантазією" ("Школа Достоєвського". "Вечірня червона газета", 1927, 20 травня).
Перше видання "Республіки Шкид" вийшло з ілюстраціями Н.Тирси. До 1937 року вона витримала десять видань тільки російською мовою. Довгий час потім, без малого чверть століття, "Республіки Шкид" не було в книжковому обігу. Поява повести в 1960-1961 роках ("Радянський письменник", 1960, Детгиз, 1961) можна вважати другим її народженням. Готовлячи видання книги після такої великої перерви, Л.Пантелєєв проробив серйозну роботу над текстом, заново (втретє) написав главу про Леньке Пантелєєва, точніше розставив подекуди педагогічні акценти. До нового видання написав передмову С.Маршак.
В 1966 році вийшов фільм "Республіка Шкид" (режисер Г.Полока, у ролі Викниксора знімався С.Юрський).
Міркуючи, який повинна бути книга, яку б розшукували хлопці, зараховували її до дір і без якої не мислили б свого існування, С.Михалков називає два добутки - "Республіка Шкид" і "Щоденник Кістки Рябцева": цим книгам було призначено "стати певною мірою підставою, фундаментом радянської літератури для підлітків". Чудову силу цих книг Михалков бачить у тім, що вони пояснюють підліткові його власний мир і його самого. От чому, продовжує він, "кожному поколінню, як повітря, як хліб потрібні й своє "Отроцтво", і своє "У людях", і своя "Республіка Шкид", і свій "Щоденник Кістки Рябцева"...".
"Республіка Шкид" переступила через десятиліття. Можна без перебільшення сказати: вона стала однієї із самих улюблених і популярних книг сучасної молодіжної читацької аудиторії. Повість переведена на багато мови миру.
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] на початок