Вітаємо на теренах бібліотеки
Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).
Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).
Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!
Розділи бібліотеки по тематиках
- Наша
- Проза
- Поезія
- Історія
- Публіцистика
- Мемуари
- Фольклор
- Детектив
- Роман
- Фантастика
- Наука і освіта
- Інше
Решта лінків
Республіка ШКИД
ПЕРШІ ДНІ
Засновники республіки Шкид. - Воробышек у ролі вбивці. - Сламщики. - Перші дні.
На Старо-Петергофском проспекті в Ленінграді серед сотень інших кам'яних будинків загубився триповерховий будинок, що облупилося, якому після революції призначено було перетворитися в республіку Шкид.
До революції тут містилося комерційне училище. Потім воно зникло разом з учнями й педагогами.
Вітер і дощ поперемінно лизали кам'яні стіни спустілого училища, пофарбовані в сухотний сірувато-жовтий колір. Холод проникав у будинок і разом з вогкістю й цвіллю розповзався по притихлих класах, осідаючи на партах краплями застиглої води.
Так і стояв посірілий будинок зі сльозавими вікнами. Вулиця із чергами, з квапливо, що пробігають людьми, у шкірянках немов не зауважувала його порожнечі, да і ніколи було зауважувати. Життя кипіло в інших місцях: у раді, у райкомі, у потребиловке.
Але от один раз тиша будинку порушилася гуркотом кроків. Люди в шкірянках, з портфелями, прийшли, щось оглянули, записали й пішли. Потім приїхали підведення із дровами.
Відігрівали будинок, лагодили труби, і нарешті прибула перша партія крикливих шкетів-безпритульників, зібраних неведомо звідки.
Багато підлітків за час революції, голоду й громадянської війни розгубили своїх батьків і перемінили родину на вулицю, а школу на злодійство, готуючись у майбутньому зробитися грабіжниками.
Потрібно було негайно узятися за них, і от сотні й тисячі що пустують, напівзруйнованих будинків знову упорядковували, для того щоб дати дах, їжу й навчання маленьким бандитам.
Підлітків збирали всюди. Їх брали з "нормальних" дитбудинків, з в'язниць, з розподільних пунктів, від змучених батьків і з відділень міліції, куди приводили різношерсту беспризорщину прямо з облави по кублам. Комісія при губоно сортувала цих "дефективних", або "важковиховуваних", як називали тоді зіпсованих вулицею хлопців, і звідти ця строката публіка розподілялася по нових будинках.
Так з'явилася особлива мережа дитячих будинків-шкіл, у шеренгу яких стала й знову спечена "Школа соціально-індивідуального виховання ім'я Достоєвського", пізніше скорочена її дефективними мешканцями у звучне "Шкид".
Фактично життя Шкиды й почалася із прибуття цієї маленької партії неприборканих шкетів. Перші дні новонародженої школи йшли в неуявному безладді. Чотирнадцяти- і тринадцятилітні хлопці, зібрані з вулиці, незабаром спаялися й почали бешкетувати, зовсім не зауважуючи вихователів.
Верховодити відразу ж став Воробйов, прозваний з першого дня Воробышком - почасти через прізвище, почасти через свою зовнішність. Він був маленький, незважаючи на свої чотирнадцять років, і за все перебування в школі не виріс і на полдюйма. Прийшов Горобець разом із хлопцем, на прізвище Косоров, з нормального дитячого будинку, де він збирався вбити завідувача школою.
Якось літнім вечором Воробйова за наказом завдетдомом не пустили гуляти, і він заприсяг жорстоко помститися за таке звірство. На інший день Косоров - його вірний товариш - дістав йому револьвер, і Воробйов пішов в кабінет завідувача. Косоров стояв у дверей і чекав єдиного пострілу - іншого не могло бути, тому що в револьвері був один патрон.
Що відбулося в кабінеті, залишилося невідомим. Пострілу Косоров так і не почув, а бачив тільки, як розкрилися двері й розлютований завідувач стрімко протяг за шиворот блідого Горобця.
Згодом Воробйов розповідав, що, коли він скомандував "руки нагору", завідувач упав на коліна й лише осічку зіпсувала всю справу.
За цей невдалий замах і за цілий ряд інших подвигів Горобця перевели в Шкиду. Разом з ним був переведений і його вірний товариш - Косоров.
"Косар", на противагу Горобцеві, був щільним здорованем, але завжди ходив хмурий. Таким чином, з'єднавшись в "сламу", вони доповнювали один одного.
Жити "на сламу" означало жити в довгій і міцній дружбі. "Сламщики" повинні були всім ділитися між собою, кожний повинен був допомагати своєму другові.
Придя в Шкиду, сламщики відразу поставили справа так, що інші шість шкетів боялися дохнути без їхнього дозволу, а заїка Гога став подобострастно прислужувати новим заправилам.
Склад педагогів ще не був підібраний. Вихованцям жилося привільно.
День починався годин в одинадцять ранків, коли розпатлана куховарка вносила в спальню вчорашній обід і чай.
Не встаючи з ліжка, приймалися за шамовку.
Горобець, потягуючись на ліжку, грізно покрикував тоненьким голосом на Гогу:
- Подай суп! Принеси кашу!
Гога беззаперечно виконував наказу, бігаючи по спальні, за що милостиво одержував у нагороду папироску.
Шамовки було багато, незважаючи на те що в місті, за стінами школи, сиділи ще на картках з "восьмушками". Відбувалося це тому, що в дитбудинку було п'ятнадцять чоловік, а пайків одержували на сорок. Це дозволяло першим мешканцям Шкиды вести ситну й навіть розкішне життя.
Уроків у перші дні не було, тому вставали ліниво, годинникам до дванадцяти, потім відразу одягалися й ішли зі школи на вулицю.
Частина хлопців під керівництвом Гоги йшла "крохоборствовать", збирати недокурки, інша частина просто гуляла по околишніх вулицях, попутно заглядаючи й на ринок, де, між іншим, прихоплювала з лотків зазевавшихся торговців незначні штучки, начебто ножів, ложок, книг, пиріжків, яблук і т.д.
До обіду Шкида в повному складі збиралася в спальні й чекала, коли принесуть казани із супом і кашею. Їдальні ще не було, обідали там же, де й спали, зручно влаштовуючись на ліжках.
Ситість розташовувала до спокою. Як молоді свинки, перекочувалися вихованці по ліжках і вели ледачі розмови.
"Скнари" розбирали мерзлі "чинаши", ретельно отдирая папір від тютюну й розподіляючи по сортах. Махорку клали до махорки, тютюн до тютюну. Потім ця сира, промерзла маса розкладалася на папері й починалася сушіння.
Сушили після вечірнього чаю, коли з настанням зимових сутінків з'являлася прибиральниця й, гримотячи коцюбою й заслінками, затоплювала грубку.
Сіренький, нудний день проходив тускло, і тому що поминутно бризкає червоними іскрами грубка з веселими язичками полум'я завжди збирала навколо себе всю школу. Сівши в кружок, хлопці розповідали один одному свої пригоди, і відразу на краю грубки сушився тютюн - найдорожча валюта школи.
Півморок, теплота, що догоряють у грубці поліна будили в хлопцях нові думки. Затихали. Кожний думав про своєму. Тоді Горобець діставав свою балалайку і затягував тужним голосом улюблену пісню:
По притулках я з дитинства скитался,
Не маючи рідного кута.
Ах, навіщо я на світло з'явився,
Ах, навіщо мене мати народила...
Пісню ніхто не знав, але для ввічливості підтягували, поки Гога, ухарски труснувши чорною головою, не починав грати "Яблучко" на "зубарях".
"Зубари", або "зубарики", були улюбленою музикою в Шкиде, і всякий новачок насамперед старанно й довго вивчав це складне мистецтво, щоб мати право брати участь у загальних концертах.
Для зубарей важливо було мати слух і гарні зуби, інше приходило саме собою. Техніка цієї справи була така. Грали на верхніх зубах, выщелкивая мотив нігтями чотирьох пальців, а іноді й восьми пальців, коли зубарили відразу двома руками. Рот при цьому те відкривався широко, те майже зовсім закривався. Від цього виходили потрібної висоти звуки. Специ по эубарям доходили до такої віртуозності, що могли без запинки зіграти будь-який самий складний мотив.
Таким віртуозом був Гога. Будучи заїкою, він не міг співати й цілком віддався зубарикам. Він був одночасно й диригентом, і солістом шкидского оркестру зубарей. Оголивши білі великі зуби, Гога мрійливо закидав голову й швидкий дріб починав вибивати мелодію. Потім підхоплював весь оркестр, і серед тиші, що наступила, чувся розпачливий тріск зубариков.
Особи втрачали людське вираження, приймали тупий і зосереджений вид, очі затуманювалися й світилися натхненням, властивим кожному музикантові. Грали, зрозуміло, без нот, але з почуттям, запускаючи самі головоломні варіації, і у творчому пориві не зауважували, як входив завідувач.
Це означало, що настав час спати.
У перші дні штат Шкиды був дивовижно великий. На вісім вихованців було вісім службовців, хоча серед них не було нікого зайвого. Один двірник, куховарка, прибиральниця, завшколой, помічниця зава й три вихователі.
Завшколой - сувора фігура. Грізні брови, пенсне на довгому носі й волосся їжачком. Початок педагогічної діяльності Віктора Миколайовича ішло далеко в глиб часів. Про дні своєї молодості він завжди згадував і розповідав з любов'ю. Вихованці боялися його, але незабаром вивчили й слабкі сторони. Він любив співати й слухати пісні. Часто, замкнувшись у другому поверсі в залі, він сідав за рояль і починав розспівувати на всю школу "Стеньку Разіна" або "Дні нашого життя".
Тоді у дверей збиралася купка слухачів і єхидно проходжувалася на його рахунок:
- Эва, жеребець наш заіржав!
- Голосина що в диякона.
- Шаляпін невизнаний!..
Завшколой переїхав в інтернат з першого дня його підстави й оселився у другому поверсі.
Від інтернату квартиру завідувача відокремлював один тільки зал, що в урочисті хвилині називався "Білим залом". Стіни Білого залу були обвішані поганими репродукціями з картин і портретами російських письменників, серед яких почесне місце займав портрет Ф. М. Достоєвського,
Як помічниця завідувача працювала його дружина, білява німкеня Елла Андріївна Люмберг, або просто Эллушка, що спочатку взяла на себе роль кастелянші, але потім перейшла на викладання німецької мови.
Вони-Те й були засновниками школи.
Вихователів було небагато.
Один - студент, викладач гімнастики, що одержав кличку Батька. Іншої - тендітний природознавець, закоханий у книжки Кайгородова про квіти, м'яка й простодушна людина, нащадок петербурзьких німців-аптекарів. Насамперед "ненормальний" розплідник не прийняв його вимовляється важко ім'я. Герберта Людвіговича спершу переробили в Герб Людовича, потім скоротили до Герб Людыча, потім любовно й просто стали кликати Верблюдычем і нарешті остаточно закріпили за ним ім'я Верблюд.
Однак Верблюда любили за м'якість, хоча й глузували з деякими його чудностями. А їх у нього було багато. Те підглянуть хлопці, як Верблюдыч перед сном починає танцювати в кальсонах, наспівуючи фальшивим голосом мазурку, те раптом він почне мучити шкидцев, наполегливо розучуючи гаму на розбитому піаніно, що у лиху годину виявилося в нього в кімнаті.
Музика у Верблюдыча була другою пристрастю після квітів. Однак все-таки він грати ні на чому не вмів і за все своє перебування в школі не вразив шкидцев жодним новим номером, крім гами.
Третій педагог був ні те ні рє. Він незабаром зник зі шкидского обрію, образившись на маленький пайок і на занадто важку службу в "дефективних". Згодом він був спортинструктором Всеобуча, а звідти перейшов у м'ясну крамницю на посаду "давальца",
[далі]
Початок
в кінець [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]