Мохсен Махмальбаф (Голова журі, Іран).
режисер, сценарист, актор.

Мохсен Махмальбаф народився у південному Тегерані 29 травня 1957 р. До Іранської революції у віці 15 років він деякий час брав участь у русі опору. Коли йому було 17 років, він потрапив до в’язниці, де пробув більше 4-х років. Махмальбаф вийшов на волю лише після революції - на той час йому виповнився 21 рік. Після революції він покинув політику і став письменником та кінорежисером. Його літературна діяльність полягала у дослідженні мистецтва, романів, оповідань та кіносценаріїв, які були надруковані у 27 книгах мовою фарсі та іншими мовами світу.
У 1981 р. він написав сценарій до фільму Towjeeh, режисером якого був Манучер Хаганіпараст (Manuchehr Haghaniparast). У 1982 р. Махмальбаф створив сценарій для фільму MargDeegari, режисером якого був Мохамад Реза Хонаманд (Mohamad Reza Honarmand). У 1983 р. він зняв свій перший фільм TobehNosuh. Він відомий фільмами Boycott (1985), The Cyclist (1987), Time of Love (1991), Gabbeh (1996), Kandahar (2001).
Boycott – це фільм Мохсена Махмальбафа, знятий у 1985. Дія відбувається в Ірані до революції. Фільм розповідає про юнака на ймення Вале (Majid Majidi), який засуджений на смерть за свою схильність до комунізму. Багато хто вважає, що цей фільм знятий на основі власного досвіду Махмальбафа.
Мохсен Махмальбаф створює скромний, глибокий і хвилюючий портрет людського відчаю, експлуатації та стійкості у фільмі The Cyclist (1987). Ця стрічка розповідає про Насіма, бідного афганського біженця в Ірані, якому вкрай потрібні гроші на лікування хворої дружини. Врешті-решт Насім згоджується їздити на велосипеді по маленькому колу рівно тиждень, щоб отримати гроші і сплатити рахунки за лікування дружини.
TimeofLove (1991) – це дев’ятий художній фільм Мохсена Махмальбафа, і перший фільм того часу, який він називає своїм “третім періодом творчості”. Це романтична трилогія, яка пропонує три варіації однієї і тієї ж історії.
Махмальбаф зняв стрічку Gabbeh у 1996 р. Фільм показує життя кочового племені гашгай, яке тче барвисті контрастні килими, що ніби розповідають свою історію. Основна сюжетна “нитка” фільму – історія молодої жінки, яка покохала таємничого незнайомця, однак їй заборонено виходити за нього заміж. Макмальбаф намагається передати природу килима, зробивши цей фільм мрійливо-романтичним і нереалістичним. Здається, що події стрибають у часі і просторі, що дуже схоже на сон або мрію.
Kandahar (2001) – це вигадана одіссея, яку навіяла реальна історія. Це погляд Махмальбафа на Афганістан до подій 11 вересня, коли закони Талібану забирають у жінки її громадянські права і усяку надію; у цей час афганська жінка, що звикла до західної культури, повертається на Батьківщину, щоб не дати сестрі вчинити самогубство під час останнього затемнення сонця у 20-му сторіччі.Мохсен Махмальбаф відомий не лише своєю кінокар’єрою. Він також роками викладав кіномистецтво у своїй власній школі. Сьогодні він із сім’єю живе у Кабуоі, де допомагає будувати школи і лікарні. Він також допоміг афганському рефисеру зняти фільм.

Гражина Арліцкайте (Литва)
директор Вільнюського кінофестивал

Ґражина Арліцкайте є членом Європейської кіноакадемії, художнім директором Nordic Film Forum SCANORAMA, очолює Публічний кіноінститут Альянзас. Крім цього вона є кінодослідник та викладає Литовської музично-театральної академії на факультеті кіно та театру.

Морітц де Хадельн (Швейцарія)
Засновник і директор (з 1969 по 1980рр.) фестивалю документального кіно у Ніоні, директор Кінофестивалю в Локарно (з 1972 по 1977рр.), директор Берлінського кінофестивалю (з 1980 по 2001рр.), та Венеціанського кінофестивалю (у 2002-2003рр.)

Народився у 1940 р. в Ексетері, Англія. Європейська родина де Гадельна дала йому чудову освіту у галузі мистецтва. Деякий час працював фотографом-фрілансером, і це дало йому змогу зняти свій перший документальний фільм “Le Pele” (1963). Далі – кілька років співпраці з оператором Ернестом Артаріа. У 1967 р. де Гадельн зняв свій другий фільм “Ombres et Mirages” . Водночас працював монтажером у Цюріху разом із Івом Алеґре та асистентом режисера у Берліні на CCC Film Studios.
Моріц де Гадельн обіймав посаду директора Міжнародного кінофестивалю документальних фільмів у Ніоні з 1969 до 1979 р., а з 1972 до 1979 р. був директором Міжнародного кінофестивалю в Локарно. У 1979 р. його запросили на посаду директора Берлінського міжнародного кінофестивалю. Він працював виконавчим директором Берлінського міжнародного кінофестивалю з 1980 до 2001 р. і вивів німецький фестиваль на рівень одного з найкраще зорганізованих фестивалів у світі. На початку 80-х, попри „холодну війну” в розділеному місті, йому вдалося сполучити на фестивалі Схід і Захід. Разом із Бекі Пробст він заснував Європейський кіноринок. Коли у 1989 р. пала берлінська стіна і Німеччина знову стала єдиною, де Гадельн швидко скористався нагодою і зробив свій фестиваль одним із найпрестижніших місць зустрічі відродженої столиці Німеччини. Після років докладного планування, у 2000 р. він нарешті переніс фестиваль на відбудовану Потсдамську площу, в історичне серце міста, і створив новий імідж фестивалю. У 2001 де Гадельн полишив Берлінський фестиваль і перейшов на посаду директора Венеційського кінофестивалю, найдавнішого фестивалю у світі. За ці роки він також входив до складу журі у різних країнах. У 1986 р. став громадянином Швейцарії. Наразі живе у Берліні (Німеччина) і Ґланді (Швейцарія)