Екстрадиція – це процес видачі правопорушника державою, на території якої перебуває ця особа, яка розшукується компетентними органами іноземної держави за вчинення на території цієї держави злочину для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення обвинувального вироку, який набрав силу, до виконання.

Правовою підставою для видачі правопорушників є Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957р, та чинні двосторонні міжнародні договори України про видачу; про правову допомогу у кримінальних справах, які включають в себе положення щодо видачі правопорушників.

Умови для здійснення видачі, в т.ч. підстави для відмови у видачі, передбачені міжнародними договорами:

• діяння, за яке вимагається видача, має бути кримінально караним як за законодавством країни, що вимагає видачу, так і за законодавством країни, до якої звернено вимогу;
• видача здійснюється тільки щодо тих злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на максимальний термін не менше одного року або більш тяжке покарання; для видачі з метою виконання вироку - якщо особу засуджено до позбавлення волі на строк не менше шести місяців або більш тяжкого покарання;
• не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідності або виконання обвинувального вироку;
• особа за станом здоров’я не може бути видана без шкоди її здоров’ю.

Статтею 25 Конституції України і відповідно статтею 10 Кримінального Кодексу України забороняється видача громадян України іноземній державі.

Не підлягають видачі особи, що скоїли злочин політичного характеру і користуються правом притулку, однак не розглядаються як політичні військові злочини і злочини проти миру та людства.

Видача правопорушника не здійснюється, якщо він вже був притягнутий до кримінальної відповідальності за такий самий злочин або компетентними органами вже було винесено рішення не порушувати чи зупинити переслідування у зв’язку з тим самим діянням.

Крім того, якщо злочин, за який вимагається видача, карається смертною карою за законодавством однієї держави, а законодавством іншої держави не передбачено смертної кари як виду покарання за такий самий злочин, у видачі злочинця відмовляється, якщо запитуюча держава не надасть запитуваній державі достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде виконано.

Невидача власних громадян не означає, що вони залишаються безкарними. Кожна держава за проханням іншої держави зобов’язана порушити або перейняти відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування щодо свого громадянина, підозрюваного у скоєнні злочину на території іншої держави.