fdf

Головна | Музика | Новини | Фотогалерея | Розмови

Історія Шпіона

My history of K 402

Будучи бєзпрєдєльщіком, гопніком і т. д. і т. п. Мене чесно кажучи загнав в ступор бліднолиций, сказавши, що в хаті курити з вікна НЕ МОЖНА! Тоді я подумки сказав йому Fuck off!.. Так я познайомився з Серджіо.

Я був „наблюдателем”, я ним і зараз є. Інколи смішно було слухати коли Сєрий спорив зі Снейком хто крутіший: Snoop dog чи Наутілус...

Ми жили як справжні панки/рокери/бомжі: підлоги в кімнаті практично не було, періодично заливала вода, яка не вміщалась в клозеті, любий серйозніший дощик тоже давав про себе знати, але то зовсім не заважало нам жити, влаштовувати „салуни”, готувати кожного дня суп і інколи вчитись, та то вже інша історія.

Так от історія групи збоку. Ядром я назву саму кімнату, а не когось з членів групи, а вже до цього ядра по черзі прилипатимуть музиканти.

Sergio. Не знаю, можливо єдиний хто не хотів шоубізу? Він грав відколи я його пам’ятаю, вічно сидів, підбирав ті акорди, записував слова пісень в зошит, писав свої тексти, роздруковував фотки Цоя на стіні... А першими можна сказати публічними виступами були п’яні посиденьки з гітарою...

Одного дня ми, заплативши по 100 гривень поселились в 402 кімнату. Через деякий час ми забрали до себе дивниго чувака (для мене він і зараз трохи дивний). То був Іван. John був м’яко кажучи скаженим ботаніком в хорошому розумінні цьго слова. Найбільше мені в ньому подобалось, що в нього була алергія на п’яних гопніків. Він собі дозволяв їм таке говорити, що вже було думаєш: ну все Вань, копай ямку. Але на диво його ніхто ніколи за це не чіпав. Ніяк не згадаю хто дав йому в руки барабана, але спочатку він сидів на шейкері. То було таке ніби тріо: я, Ваня і Серий. Вийдем на коридор, захопимо вина-пива і сидимо, бамкаєм, одночасно про суть життя розмовляєм. Класно було, дуже... але був і суттєвий мінус: я не переношу джазу/блюзу, а Джонні слухав його тоннами дисків і касет. Бльооо... та ладно тіки він, а то ще й підсадив на то shit Серого і з того часу про всілякі Кино, Чайфи, Наутілуси, Звуки му і тому подібне ми рідко, дуже рідко згадуємо..

Олег. Виявилось що Олег профі в акордеоні, але я жодного разу в цьому не впевнився. Він влився в групу якось непомітно і якраз майже одночасно з його появою з’явилась назва групи. Було таке (і в принципі зараз є) враження, що ван був рушієм, бо він [?] зумів переконати Sergio у потрібності існування/створення групи. Я навіть по доброму заздрив його вмінню [таланту] грати на всьому підряд. Починаючи від того самого баяна і закінчуючи гітарою і барабанами коли на Джона нападала біла гарячка)).

Тепер докладніше про першох трьох: всі ходили в музичну школу і виглядало це приблизно так: Sergio відвідав два чи може три уроки совкової музикалки і з того часу гіперактивно вчився сам, і це дало дуже непогані результати. Олег взагалі вчився на весільного музиканта-акордеоніста)) і напевно має навіть якусь бумажку з підтвердженням цього, а от Івана піти у школу заставили біда, цікавість і Серий. За це йому biggest respect: не кожен би в 20 років наважився ходити в один клас з дітьми, яким ще трансформери в голові.

Малий Олег. Він же Fender, теж не довго грав у групі. Перебирати пальцями по струнах він вмів, але по характеру зовсім не підходив до К402. бо тут треба бути просто аскетом без захмарних намірів. А він ображався на кожне виправлення, інколи навіть по пару днів не говорив з ними, але з ним було все-таки весело, бажання грати в нього було неабияке, but.. як то там в пісеньці якійсь: „...карти не лягли...” або ще щось там, ХЗ. Зараз Олежка частенько заходить до нас, шпіляє з Сєрим пару годин, щось питає, записує, запам’ятовує, розказує, веселить, показує свої нові пісні – непогані такі, але то не мій формат). Одним словом чувак змінився, але що з того...

Зорян. То персонаж загадковий. Я про нього мало що знаю і не дуже хочу знати. В нього в кімнаті на стіні висіло чорне поліно з чотирма дротиками, яке він гордо називав басухою. От на тому „К5” він і вчився грати. Що в нього виходило я не в курсі, але думаю що щось гавняне. Прийшовши в групу він одразу захотів змін. Будёновєц хренов! Мол, нада пацани міняти формат: вокал має бути реверсний гроулінг, а тексти типу „.. лиш тінь від твого хреста тебе обнімає”. Ця фігня його й спалила. Зрозумівши, що своїм нявканням він нічого не змінить, спочатку затих, а згодом проявивши ініціативу і отримавши смачного копня під зад взагалі зник. Хтось казав що продає гітари, барабани і всякі брязкальця, але я не в курсі.

Петрусь з’явився в групі трохи більше року тому. Яким чином це сталось я не питав нікого, та це не так вже й треба. Він дуже старанний, хоче вчитись грати і робить це. А ще є в нього одна характерна риса – він так клеїться до дівочок, як самі знаєте що на що. Петрусь доповнив склад групи і вона стала повноцінним К402- band і найголовніше, що заради групи він практично на все готовий. Можливо про нього мало що я сказав, але мені здається того достатньо...

Групі потрібні були клавіші. Я не знаю в якій печері Sergi чи хто там ще знайшов того Безіменного клавішника, але то було глобальною помилкою. Він грав на одному квартирнику і на першому сольнику. То був його дебют і одночасно фінал в складі групи. Як же ж його звали?

А потім Sergio познайомився з Юлею на якійсь дискотеці. Крім того що вона красива - у неї гарний голос. Він знав що вона співає, тому запропонував спробувати себе в якості бек-вокалістки. А згодом виявилось що в Юльки ще й музична школа за плечима, по піано. Заканало! Спочатку вона дуже незручно почувалась у групі, де всі на 4-5 років старші, та зараз вона на репетиціях – як вдома, а може й краще. Після першого сольного все закипіло: з’явився один спонсор, другий.

За десять днів записали альбом („Красива Сумна”, ой , який то був період... і все завдяки одній фрау на ім’я Аня, яка якби не розбила серце Sergio, то я невпевненний що він займався би музикою так, як робить це зараз, що альбом називався б саме так і що до нього ввійшли б саме ті пісні, а садив би десь деревця, косив газони, вирощував квіти і грав би їй свої пісеньки по вечорах будучи найщасливішим чуваком на світі – але це, знову ж таки, інша і дуже довга історія), потім знайшли приміщення для репетицій (в якому жили блохи, коти, таракани і щурі, а на підлозі було відмальоване чиєсь тіло))) прибрали, купили інструменти, апаратуру і все стало на свої місця. Репетиції– концерти– перерва– концерти– репетиції– репетиції– репетиції– підготовка до роботи над наступним альбомом...

Пішло діло, як то кажуть.

Але.

Зараз я дописую цю історію і плачу. Сприймайте як хочте, в прямому чи переносному розумінні. Бо жити нам в 402й залишилось три ночі... поселять сюди якихось гопніків, які напевно навіть ніколи не знатимуть, що тут народилась мрія...


for K402 by Shpion

_______