Новини

Звістка про те, що наприкінці минулого року продали найпомітніший і «найсмачніший» полтавський довгобуд — бізнес–центр із готелем на 45 місць — була бажаною і більш ніж очікуваною для багатьох. Хіба може не тішити те, що унікальна споруда в історичному центрі міста нарешті позбудеться образливих ярликів на кшталт «замку Дракули» (саме так охрестили її за багаторічну жахаючу порожнечу молоді «неформали»), а новий ефективний власник–господар таки добудує це суперелітне гніздечко й вдихне в нього життя? Та ще й напередодні «гарячого» літа 2009 року, коли з нагоди 300–річчя Полтавської битви місто планує відвідати чимало поважних гостей з–за кордону.

Апартаменти для «українського Кувейту»
Першовитоки згаданого довгобуду сягають середини 1990–х років, коли гучно святкували «круглу» для полтавських газодобувників дату. На урочистості з’їхалися їхні колеги не тільки з України. Тоді ж довелося констатувати: Полтавщина була і залишається українським нафтогазовидобувним «Кувейтом», але не має пристойних апартаментів, у яких не соромно приймати серйозних ділових партнерів, передовсім закордонних. Цю «білу пляму» на мапі краю вирішили ліквідувати зведенням згаданого готельного комплексу. Фактичним замовником будівництва стала компанія «Укргазвидобування». Її місцевий підрозділ — «Полтавагазвидобування» — оплачував проектно–кошторисні та будівельні роботи. Розраховувалися переважно пально–мастильними матеріалами.

Порівняно невелика «ліжко–місткість» комплексу нікого не розхолоджувала. Адже йшлося про справді розкішні умови й елітні номери, серед яких запланували навіть президентський і чотири віце–президентських. Разом із такими «дрібничками», як надсучасні конференц–зали, ресторани, малий і великий басейни, сауни, казино, зимовий сад, гараж на 50 автомобілів, автономні системи енергопостачання тощо. Для обслуговування грошовитих гостей на ділянці площею майже 1,8 га вгніздили дві величезні восьмиповерхові башти зі шпилями у замковому стилі, з’єднані між собою елегантним та просторим холом. Корисна площа споруди з семи блоків становить майже 11,5 тис. кв. м, загальна ж — понад 13 тис. «квадратів».

У зв’язку з особливою історичною цінністю згаданої місцини будівельні роботи довелося призупинити на досить тривалі археологічні розкопки. Однак новітня історія підносила «будові віку» ще більші сюрпризи. Наприкінці листопада 2001 року «Полтавагаз­видобування» офіційно передало недобудову — бізнес–центр із готелем на 45 місць — держпідприємству «Укргазвидобування», що входить до системи НАК «Нафтогаз України». Саме тоді, готуючи акт приймання–передачі, чи не вперше визначили вартість цього об’єкта незавершеного будівництва за вже здійсненими на нього витратами. Вартість на той момент із нарахуванням ПДВ становила більше 46 млн. 625 тис. грн. При цьому тільки будівельно–монтажні роботи «потягнули» майже на 28 мільйонів. Загальна ж кошторисна вартість «на виході» з будівництва у цінах 2000 року сягала 73,4 млн. грн.

«Законсервований» довгобуд
Та оскільки недобудова в такий спосіб «мігрувала» у межах однієї державної нафтогазовидобувної сис­теми, до тих сум тоді ніхто особливо не придивлявся. Турбувало інше: об’єкт ставав обтяжливим для кишені самих газівників. Зрештою в «Укргазвидобуванні» та «Нафтогазі » збагнули, що готельний бізнес не буде їхнім пріоритетом, а використовувати таку вартісну «іграшку» для своїх потреб у провінційній Полтаві нераціонально. Найактивніше будівництво комплексу вели у 1998—2000 роках. Пізніше його «консервували» з деякими перервами. Упродовж кількох останніх років через відсутність фінансування нога будівельника туди взагалі не ступала.

При цьому місцеві повпреди столичних газовидобувників постійно наголошують: недобудова не розграбовується і не руйнується, вона «законсервована», огороджена, перебуває під надійною охороною і просто чекає нового власника. Тим паче що стан її готовності за основними параметрами сягає 40—70 відсотків. А як подивитися зовні, то навіть більше: пофарбовані стіни з металопластиковими вікнами, сучасна покрівля на вивершеному «фігурному» даху...

То чи стоїть черга охочих до такого добра? Пропозиції від них лунали неодноразово. Подейкують, у 2005 році відомий столичний «будівельно–інвестиційний» олігарх готовий був викласти за полтавську недобудову 100 млн. грн. Однак тодішні «хазяї» міста, котрі прагнули контролювати всі фінансові потоки, одразу «накинули» до згаданої суми ще 50 «лимонів» — і олігарх відмовився. Загалом потенційних покупців відлякувала «ахіллесова п’ята» незавершеного будівництва — правова невизначеність його статусу, юридичні зачіпки до оформлення прав власності, в тому числі й на землю, тощо.

Та нарешті знайшлися люди, котрі взялися долати і ту юридичну казуїстику. Причому на умовах суцільного «бліцкригу». Судіть самі. 21 листопада 2007 року Господарський суд Полтавської області виносить рішення про визнання права власності на довгобуд за ДК «Укргазвидобування», що, по суті, запалює зелене світло для його продажу. І вже через годину (!) після виголошення цього вердикту суддею Б. Тимченком об’єкт незавершеного будівництва реєструють за згаданим власником у Полтавському бюро технічної інвентаризації. А менш ніж через місяць, 18 грудня, незавершений палац продають «ефективнішому» власнику на аукціоні, влаштованому Українською універсальною біржею. Перед проведенням торгів, як і належить, надрукували оголошення у пресі. Торги, удар молотка — продано. Із двох претендентів найвищу ціну запропонувало столичне ТОВ «Альфа Сіті Груп».

Ціна, яка «всихає»
Після удару молотка на аукціоні можна аплодувати. Тільки чому? Тому що покупець при стартовій ціні недобудови у 15 млн. 73 тис. грн. (з урахуванням ПДВ) придбав її за 20 млн. 62 тис., тобто за ціною, що більш ніж удвічі нижча вартості витрат на це ж незавершене будівництво станом на 30 листопада 2001 року?! Відтоді готельний комплекс «консервували», охороняли, добудовували системи життєзабезпеченя, за цей час суттєво подорожчали будматеріали і земля в історичному центрі Полтави. Якимось дивним чином «всохла» тільки загальна вартість об’єкта, що переходить, по суті, з державної власності у приватну.

Стартову ціну продажу брали не зі стелі. Вартість об’єкта у червні 2007–го, за півроку до його продажу, на замовлення НАК «Нафтогаз України» визначала столична консалтингова фірма. Саме вона оцінила недобудований готельний комплекс аж у ... 12,5 млн. грн., тобто фактично у 2,5 млн. доларів. А тепер, як кажуть, походіть по базару і спробуйте придбати за таку суму бодай один недобудований елітний котедж на двох гектарах землі поблизу столиці...

До речі, у липні 2006 року, на замовлення структурного підрозділу НАК «Нафтогаз України», той–таки готельний комплекс у Полтаві оцінювала інша київська консалтингова компанія. Вона визначила ринкову вартість об’єкта сумою, що становила 28 млн. 620 тис. Відчуйте різницю!

За різними методиками оцінювання суми можуть виходити різними. Однак це зовсім не означає, що його замовник і продавець, який, по суті, діє від імені держави, має «купуватися» на найдешевший варіант.

Ще раз підкреслимо: ДК «Укргазвидобування» входить до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», заснованої і повністю контрольованої державою через відповідні урядові структури. До речі, 24 грудня 2007 року, тобто практично через тиждень після згаданого аукціону, уже новий Кабінет Міністрів прийняв розпорядження про зупинення будь–яких дій, що можуть призвести до відчуження об’єктів державної власності...

Юридична небездоганність проекту реалізації недобудови була помітною, як кажуть, неозброєним оком. Як і прагнення окремих його учасників діяти винятково у правовому полі. Скажімо, 24 грудня біржовий комітет Української універсальної біржі на своєму засіданні скасував результати аукціону з продажу готельного комплексу в Полтаві. Мотивуючи такий «задній хід» тим, що на момент торгів біржі не була відома ухвала Господарського суду Полтавської області, якою «накладена заборона на вчинення будь–яких дій щодо відчуження вказаного майна». Однак уже 10 січня той же Госпсуд залишає без задоволення заяву Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про перегляд судового рішення від 27.11.2007 за нововиявленими обставинами, а своє листопадове рішення — без змін. В такий спосіб знову нібито «канонізується» весь процес «перетікання» недобудови до приватного власника.

Скільки «добавить» прокурор?
Та невдовзі з’ясовується, що й цей «канон» не можна вважати остаточним. Бо ж, реагуючи на офіційне звернення керівництва управління Служби безпеки України в Полтавській області, прокурор області Віктор Войцишен 23 січня вносить до Київ­ського міжобласного апеляційного господарського суду апеляційне подання на все те ж рішення Госпсуду від 27 листопада. Окрім численних процесуальних порушень, у згаданому судовому вердикті прокурор побачив такі серйозні ганжі, як відсутність у позивача на момент розгляду справи правовстановлюючих документів на земельну ділянку; фактичне ігнорування міськради як єдиного повноважного розпорядника земельними ресурсами Полтави тощо.

Чому листопадове рішення суду, яке передувало аукціону, прокурор області оскаржує тільки в січні? «Господарський суд не повідомив прокуратуру про розгляд цієї справи, — зазначив Войцишен на прес–конференції. — Хоча зобов’язаний був повідомити, оскільки підприємство, на балансі якого перебував цей об’єкт незавершеного будівництва, по суті, перебуває у державній власності. Коли ми все ж дізналися про згадане рішення суду, почали перевіряти всі обставини справи. Й одразу ж з’ясували: державне підприємство витратило на будівництво готельного комплексу коштів у кілька разів більше за ту суму, в яку його оцінили перед продажем приватній структурі. Помітними були й намагання «піти навпростець» у земельних та деяких інших питаннях. Тому подали апеляцію й будемо відстоювати інтереси держави до кінця. Не виключаю, що доведеться проводити оцінку комплексу повторно і знову виставляти його на аукціон».

ЩО ДАЛІ?
«Бліцкригу» не вийшло. Чи буде продовження?
Минулого місяця ДК «Украгазвидобування» направила покупцеві готельного комплексу — ТОВ «Альфа Сіті Груп» — офіційного листа за підписом заступника гендиректора В. Толубка. В ньому звертається увага на те, що станом на 21 січня 2008 року згадане товариство не здійснило розрахунків із продавцем у повному обсязі, тобто фактично не виконало одного з найважливіших пунктів договору купівлі–продажу стосовно розрахунку «до копійки» протягом десяти банківських днів з моменту його укладення. З огляду на це «Укргазвидобування» вважає договір купівлі–продажу розірваним. Утім згаданий лист не претендує на статус істини в останній юридичній інстанції. Тож не виключена поява нових судових позовів і розборок у храмах Феміди.

Василь НЕЇЖМАК