Новини НАТО (НН): Коли був створений Офіс зв’язку НАТО і яка мета його діяльності?

Джеймс Грін (Дж. Г.): Офіс зв’язку НАТО в Україні був відкритий у квітні 1999 року. Його відкриття стало конкретним проявом важливості відносин Особливого партнерства між Україною та НАТО. Метою його діяльності є сприяння участі України у програмі “Партнерство заради миру” (ПЗМ) із максимально повним використанням можливостей, закладених у цьому механізмі, а також поглиблення співпраці між НАТО та державними структурами України.

Офіс зв’язку має три основних завдання. Насамперед, це підтримання контактів з різними українськими установами та відповідними структурами НАТО, які опікуються розробкою та виконанням заходів співробітництва між Україною та НАТО у рамках ПЗМ та відповідно до Хартії Україна – НАТО. Ми також підтримуємо постійні контакти з посольствами країн НАТО та країн-партнерів щодо розвитку двосторонньої та багатосторонньої співпраці. По-друге, ми надаємо консультації відповідним органам України та НАТО щодо поточних заходів та галузей можливого поглиблення співпраці. По-третє, ми беремо безпосередню участь у виконанні деяких практичних заходів, таких як військові навчання або проведення курсів з питань НАТО при Національній академії оборони України, та сприяємо втіленню офіційних контактів між Україною та НАТО на усіх рівнях.

Офіс зв’язку НАТО також тісно взаємодіє з Центром інформації та документації НАТО в Україні, який був заснований в Києві у 1997 році і завданням якого є роз’яснення перетворень в НАТО та переваг партнерства між Україною та НАТО широкому загалу в Україні (докладнішу інформацію про діяльність Центру інформації можна знайти у третьому номері “Новин НАТО” за 2003 рік, де було опубліковано інтерв’ю директора Центру Мішеля Дюре). Офіс зв’язку та Центр інформації НАТО в Україні підтримують тісні робочі стосунки з посольством Польщі в Україні, яке нині виконує роль контактної місії НАТО (у кожній з країн-партнерів НАТО визначає посольство однієї з держав-членів своєю Контактною місією. Контактна місія забезпечує дипломатичну роботу НАТО та визначається за принципом ротації).

НН: Скільки людей працює в Офісі зв’язку і якими є його щоденні завдання?

Дж. Г.: У нас багатонаціональний колектив у складі 6 осіб. Я його цивільний керівник і моя роль полягає у здійсненні загального керівництва та підтриманні контактів з НАТО та цивільним керівництвом країн-членів Альянсу та України. Я також контактую з військовим керівництвом у справах цивільно-військових відносин. В Офісі також працюють два військових офіцери зв’язку, які у своїй щоденній роботі тісно співпрацюють з представниками Збройних Сил України під час виконання програм військового співробітництва.

Ми троє проводимо більшу частину робочого дня, зустрічаючись або спілкуючись телефоном з нашими українськими колегами або посадовцями НАТО, обговорюючи проекти, розмірковуючи над ідеями стосовно майбутньої співпраці або допомагаючи у підготовці до численних зустрічей Україна – НАТО, які проходять у Брюсселі, в Києві або, як останнього разу, у Варшаві. Останнім часом ми також намагаємося активізувати контакти на рівні виконавців і з цією метою відвідуємо українські військові підрозділи, які визначені для участі у заходах ПЗМ, а також беремо участь у відповідних семінарах та робочих зустрічах. Суттєву допомогу щодо функціонування нашого Офісу також надають троє адміністративних співробітників.

Роль Офісу значно вагоміша, ніж може здатися з огляду на його обмежений штат. Завдяки тому, що Офіс розташований в тому самому приміщенні, що й Управління євроатлантичного співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України та неподалік від Національної академії оборони, Міністерства оборони та наших колег в інших міністерствах, офіцери зв’язку можуть оперативно особисто спілкуватися з провідними фахівцями та посадовцями, які наділені повноваженнями ухвалювати рішення.Офіс зв’язку має унікальне становище, яке дозволяє скласти повну картину програм внутрішніх реформ, які втілюються в Україні, та проектів співробітництва між Україною та НАТО й окремими країнами Альянсу. Завдяки цьому Офіс зв’язку є своєрідним рушієм розвитку та підвищення ефективності цих програм.

НН: Які найбільш складні завдання стоять перед вашим Офісом?

Дж. Г.: Найбільш складна річ, яку ми маємо вирішувати кожного дня, -- це визначення у кожному окремому випадку, кого з представників НАТО, країн – членів Альянсу та України залучати до конкретних заходів та сприяння розумінню і баченню ними перспектив більш плідної співпраці у майбутньому. Ми стикаємося з багатьма перепонами, коли йдеться про вироблення спільного розуміння та бачення: брак інформації; непорозуміння у процесі спілкування; мовні бар’єри; різні інституційні, історичні або культурні традиції; відмінності у термінах та поняттях; або просто неоднакове розуміння проблем, що існують, та можливих варіантів їх вирішення.

НН: Якими є пріоритети роботи Офісу зв’язку?

Дж. Г.: Протягом останніх кількох місяців Офіс зв’язку НАТО багато зробив у напрямі методологічної допомоги Україні у проведенні оборонного огляду та розробки Стратегічного оборонного бюлетеня (докладніше про допомогу НАТО у проведенні оборонного огляду в Україні ви можете прочитати у статті пана Роберта Уенмакерса “Дороговказ до реформ” у першому номері “Новин НАТО” за 2004 рік). Тепер, коли оборонний огляд добігає кінця, а Бюлетень був опублікований, ми приділятимемо більше уваги допомозі Україні у досягненні амбітних цілей програми реформ, які Україна поставила собі за мету виконати, зокрема, шляхом надання підтримки новоствореним відділам планування при Міністерстві оборони та Генеральному штабі. Офіс зв’язку нині також намагається допомогти Україні у її зусиллях розширити процес оборонної реформи на інші структури безпеки. Ми плануємо започаткувати подібну співпрацю з Міністерством з надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ та Державною прикордонною службою, у такий спосіб забезпечуючи комплексний підхід у галузі реформи силових структур.

Двоє військових офіцерів зв’язку надалі працюють над розробкою освітніх та навчальних програм з метою підвищення рівня оперативної сумісності зі збройними силами країн НАТО та полегшення виконання конкретних заходів Україна – НАТО або у рамках ПЗМ. Основним партнером НАТО у цій галузі виступає Національна академія оборони України, де регулярно проводяться курси підвищення кваліфікації для українських військовослужбовців. Викладання здійснюється англійською мовою відповідно до стандартів НАТО. При Академії діє Центр підготовки офіцерів багатонаціональних штабів, а нині ми намагаємося зробити навчальну програму з питань НАТО більш різнобічною. Академія щорічно організовує для слухачів “Міжнародний тиждень”, який проводиться за участі Оборонного коледжу НАТО у Римі. До того ж Офіс зв’язку продовжує щоденну співпрацю з Управлінням євроатлантичної інтеграції Генерального штабу ЗС України і дедалі активніше співпрацює з командуваннями видів Збройних Сил та окремими підрозділами, визначеними для участі у ПЗМ, щоб сприяти створенню в Україні гнучких, мобільних сил, які відповідали б сучасним потребам національної безпеки України та були оперативно сумісними з військами країн НАТО.

У прийдешні місяці ми надаватимемо пріоритетного значення роботі з відповідними українськими установами, щоб створити інституційну основу для успішної розробки та реалізації Плану дій Україна – НАТО та щорічних Цільових планів.

НН: З вашого досвіду, чи добре розуміється населення України на питаннях НАТО чи все ще спирається на старі стереотипи, які слід змінювати?

Дж. Г.: Наслідки десятиліття пропаганди не можна подолати за одну добу. Безумовно, небагато знайдеться таких, хто беззастережно вірить у старі лозунги, але негативне сприйняття та стереотипи, створені десятиліттями антинатовської пропаганди, не так легко змінити. Для того, що позбутися гніву, ненависті та недовіри потрібно не лише розвінчати старі стереотипи, необхідно намагатися створити нове, позитивне розуміння НАТО та сприяти усвідомленню того факту, що співпраця з НАТО найліпше відповідає інтересам України та її народу. Організовуючи конференції, семінари та обговорення за “круглим столом”, співпрацюючи з українськими журналістами та розповсюджуючи публікації НАТО, Центр інформації та документації НАТО в Україні виконує величезну роботу, намагаючись поширити правдиву інформацію про НАТО та сприяти обговоренню в українському суспільстві сучасних викликів у галузі безпеки, їхнього значення для України, а також ролі НАТО у реагуванні на них. Офіс зв’язку підтримує Центр інформації у цьому плані, формулюючи експертну оцінку проведених заходів практичного співробітництва.

Окрім цього, завдяки практичній співпраці між Україною та НАТО дедалі більше українських посадовців, експертів та військовослужбовців дізнаються, що їхні колеги в НАТО та країнах -- членах НАТО щиро прагнуть допомогти Україні та її народу у вирішенні складних проблем. З іншого боку, у представників Альянсу складається стійке враження про високий професіоналізм та гостинність українських колег.

НН: Чи загалом люди в Україні усвідомлюють переваги партнерства з НАТО і чи розуміють, наскільки різнобічними є ці відносини? Чи знають пересічні громадяни про загальні цілі Плану дій Україна – НАТО та щорічних Цільових планів на його основі?

Дж. Г.: На жаль, окрім зусиль Центру інформації НАТО, громадськість отримує досить обмежену інформацію про велику кількість та розмаїття заходів співпраці між Україною та НАТО, а також про процес реформ, які відбуваються відповідно до Плану дій Україна – НАТО. Втім, рішення України оприлюднити План дій та Цільові плани у другій половині 2002 року і згодом однозначно сприяло поліпшенню змісту обговорень та аналізу у колі експертів. Я також з цікавістю спостерігав за тим, як в основних засобах масової інформації тематика відносин Україна – НАТО, національні інтереси України у галузі безпеки та перебіг оборонної реформи почали висвітлюватися більш відкрито та різнобічно. Приємно також відзначити, що були засновані кілька спеціалізованих інформаційних видань про НАТО. 

І хоча пересічні громадяни не мають достатньо інформації про НАТО, більшість інстинктивно відчуває, що означають цінності та стандарти НАТО і що Україна має зробити, щоб відповідати цим стандартам. (Коли я працював у Центрі Разумкова в проекті “План дій щодо членства”, ми провели серед українців опитування стосовно того, яким саме галузям Україна має насамперед приділити увагу з метою досягнення стандартів НАТО. На перше місце респонденти поставили економічні питання, потім внутрішньополітичну реформу, на третє – зовнішню політику і оборонну галузь – лише на четверте*. Отже, на рівні пересічного громадянина існує усвідомлення того, що саме потрібно для забезпечення євроатлантичної інтеграції, а також розуміння того, що ці перетворення відповідають їх власному прагненню до процвітання, свободи та безпеки).

НН: НАТО розробило найбільш масштабну програму співробітництва з Україною, ніж з будь-якою іншою країною-партнером. Чому оборонній реформі в Україні надається таке вагоме значення? На яких конкретних питаннях зосереджено співпрацю у цій галузі?

Дж. Г.: Коли Україна здобула незалежність у 1991 році, вона спадкувала надмірну кількість бойових підрозділів, військової техніки та військових об’єктів, а також значну частину оборонно-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу. Це була лише частка усієї радянської військової машини, пристосованої до потреб холодної війни, яка підтримувала амбіції Радянського Союзу панувати на євразійському просторі. Ця система жорстко контролювалася Москвою і спиралася на централізовану командну економіку та авторитарну політичну систему. Отже, хоча Україна успадкувала велику кількість бойових підрозділів та значний кадровий потенціал висококваліфікованих офіцерів, ці збройні сили були пристосовані до обставин іншого часу та потреб іншої держави. Понад десятиліття Україна робила все можливе, аби адаптувати цю спадщину до своїх потреб – потреб великої європейської держави, де розвивається демократія та ринкова економіка. Цей процес був ще більш важким з огляду на те, що Україна насамперед мала створити центральні структури управління у військовому секторі: Раду національної безпеки і оборони, Міністерство оборони, Генеральний штаб, командування видів збройних сил, Національну академію оборони та багато інших установ. Внаслідок цього протягом тривалого періоду часу важко було навіть визначити потреби України у галузі національної оборони, не кажучи вже про розвиток такої організаційної структури Збройних сил, яка відповідала б цим потребам.

Сьогодні Україна перейшла на новий етап – розвиток власне української моделі збройних сил, яка б стовідсотково відповідала сучасним викликам у галузі безпеки та розвивалася у руслі демократизації суспільства та відповідно до економічного потенціалу країни. Перший позитивний крок у цьому напрямі – проведення в Україні оборонного огляду. Завдяки цьому Міністерство оборони виробило модель майбутніх збройних сил та здійснило необхідне планування для досягнення мети створення таких Збройних Сил, які ліпше відповідали б реальним потребам України у галузі безпеки та реаліям економічного життя. Оприлюднення Стратегічного оборонного бюлетеня України – та публічна дискусія, яка, без сумніву, розгорнеться навколо нього – стане ще одним позитивним зрушенням на шляху здобуття громадської та політичної підтримки необхідної для успіху реформ. Але однієї лише оборонної реформи недостатньо: для ефективного реагування на сучасні нетрадиційні загрози слід провести реформу усіх структур безпеки. У свою чергу, реформа структур безпеки - одна із запорук розвитку в Україні демократичних політичних інституцій та процвітаючої ринкової економіки, а отже – важливий елемент національного розвитку України та її руху до інтеграції в євроатлантичні структури. 

Підтримка, яку НАТО надає Україні стосовно проведення реформи структур безпеки і оборони, багатостороння. Завдяки проведенню консультацій у рамках Спільної робочої групи з питань оборонної реформи Україна краще усвідомила нагальність реформи та необхідність вироблення стратегії її практичної реалізації. Фінансова підтримка та участь Альянсу в семінарах у Верховній Раді та українських науково-дослідницьких закладах сприяла більш чіткому розумінню Україною євроатлантичних стандартів з таких питань, як політика у галузі безпеки, експортний контроль та встановлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами. Фахівці НАТО надавали методологічну допомогу стосовно проведення в Україні оборонного огляду та допомагають Україні вдосконалювати національні оборонні структури та визначати стратегію реалізації реформ у конкретних галузях, таких як кадрова політика, оборонне планування та охорона кордонів. Насамкінець, велика кількість заходів Партнерства заради миру та двосторонньої співпраці між Україною та країнами Альянсу спрямовані на підтримку цілей оборонної реформи у формі обміну досвідом з країнами НАТО у цій галузі, навчання українських фахівців або консультацій експертів з країн НАТО.

НН: Нещодавно був ратифікований Меморандум про взаєморозуміння у галузі підтримки операцій НАТО з боку України. Що дає цей документ?

Дж. Г.: Ось уже багато років в Україні проводяться навчання за програмою НАТО “Партнерство заради миру”. Кожного разу під час таких навчань представники НАТО мали укладати окремий Меморандум про взаєморозуміння з українським урядом, щоб врегулювати чимало практичних аспектів – митні та візові питання, процедури вибору субпідрядників, відшкодування ПДВ, безпека учасників та інформації та багато інших – для того, щоб штаб та підрозділи збройних сил НАТО могли перебувати на території України. Як і у разі підписання будь-яких міжнародних угод, процес обговорення кожного окремого документа був складним та тривалим.

Меморандум про взаєморозуміння у галузі підтримки операцій НАТО з боку України слугуватиме постійною основою з питань визначення ролі країни, що приймає, а також обов’язків обох сторін: командування НАТО, країни, що приймає (у даному випадку – України) та країн НАТО і держав-партнерів, які відряджають свої війська. У рамках Меморандуму практичні питання щодо проведення конкретних навчань чи операцій вирішуватимуться на робочому рівні без потреби проводити переговори на рівні найвищого керівництва.

Хотів би підкреслити, що цей Меморандум є технічною, а не політичною угодою. Він у жодному разі не дає НАТО право безперешкодного доступу на територію України. Але у разі, якщо такий дозвіл надано урядом та парламентом, наприклад, для проведення навчань, Меморандум прискорює та полегшує вирішення організаційних питань, пов’язаних із розгортанням на території України штабу та сил НАТО, що також дозволяє обом сторонам економити кошти.

НН: Якою, на вашу думку, є найскладніша проблема, яку належить вирішити Україні на шляху до євроатлантичної інтеграції?

Дж. Г.: На мою думку, найскладніше сьогодні – це досягти взаєморозуміння між керівництвом, фахівцями та громадськістю в Україні стосовно того, що вкладається у поняття євроатлантичної інтеграції і що саме потрібно для її реалізації. У цьому плані може стати у пригоді багатий досвід десяти країн Центральної та Східної Європи, які вже успішно здійснили цей процес. Безумовно, кожна країна має свої національні особливості, але кожна з цих десяти країн також має безцінний досвід – як позитивний, так і негативний, -- який Україні варто враховувати. Україна також має бути самокритичною. Критичний аналіз чи то зсередини, чи то ззовні становить важливий інструмент визначення, де саме потрібні реформи і має бути елементом здорового демократичного суспільства. Відкриті дебати щодо змісту реформ, як у парламенті, так і серед громадськості – політичних партій, незалежних аналітичних центрів, ЗМІ тощо – відіграють важливу роль у плані кращого розуміння процесу євроатлантичної інтеграції. 

Це також стане початком досягнення загальнонаціонального консенсусу стосовно бачення майбутнього країни та конкретних кроків, необхідних для реалізації цієї ідеї. Я особисто переконаний, що Україні вдасться успішно реалізувати складні реформи, які необхідні для досягнення євроатлантичних стандартів та досягти своєї мети членства в Альянсі. Ця впевненість – результат мого особистого досвіду роботи в Україні та знайомства з її величезним – насамперед людським -- потенціалом. Україна має плекати цей скарб, а для цього необхідно гарантувати свободу громадян, шлях до якої лежить через розвиток демократії та вільну ринкову економіку, право вибору та право будувати власне майбутнє. Досвід країн Центральної та Східної Європи протягом останніх десяти років довів, що євроатлантична інтеграція – це найшвидший шлях до демократії та процвітання, які вона забезпечує. Українці розуміють цю реальність і мають силу, мужність та рішучість зробити вибір і докласти зусиль для реалізації євроатлантичної орієнтації країни.

http://www.nato.int/docu/other/ukr/2004/s040803u.htm