Новини

Мені, як освітянину з, на жаль, уже значним стажем приємно, що до проблем становлення дитини знову прикута увага суспільства.

Приємно, що Президент Віктор Ющенко, як справді учительський син, знову прагне поліпшити умови для забезпечення доступу громадян до якісної освіти.

Але не хочу, щоб крик душі К.Ушинського (“вони мене не розуміють”) повторився в буднях і святах життєвих кар'єр: моєї і сотень колег. Тож, хочу за торкнути низку болючих проблем.

Знаю, що дурні думки бувають у кожного, лише розумний їх не висловлює. Я ж наберуся мужності висловити лише кілька тез, які не дають спокою.

Перше. Чому ми, вкотре прагнучи домогтися чогось якісно нового, вперто не помічаємо, ігноруємо проблеми, які кочують з одного етапу реформ в інший, заважають працювати щоденно. Невже не зрозуміло, що на розхитаній основі нічого не збудуєш?

Все, що я намагатимуся сказати - вимучене, вистраждане досвідом. Висловлю його тому, що хочеться працювати - вільніше, розкутіше і, найголовніше, продуктивніше.

Переконаний, що більшість проблем при бажанні ми могли б в області ліквідувати в найкоротший строк.

Очевидно, що скоро нас задушить махрова кабінетна бюрократична гідра. Бюрократ в гіршому розумінні слова наступав завжди, але зараз забули, що з ним хоч періодично треба боротися.

Сьогодні я ночами перечитую те, що безперестанку пишуть мої писарі, колись висококласні і ділові спеціалісти.

Плани на заходи, плани підготовки різних оперативно-розпорядчих нарад, паперова круговерть доручень, звітів, довідок тощо.

За останні роки, кількість вхідних документів зросла втричі, і досягла майже двох тисяч в рік, півтори вихідних. Ще 6-7 років тому я встигав навіть побути на уроках мало не в кожного вчителя, сьогодні в школи ніколи попасти.

Але це так, до речі.

Про складніше. Нормативна база.
Враження таке що нормотворці і практики здійснюють свою діяльність якщо не на різних планетах, то досить далеко один від одного.

Очевидні проріхи в правовому полі гарантують букети помилок керівників-практиків. Часто в ім'я врятування справи ми діємо наосліп, на свій страх і ризик, і на радість ревізору.

Парадоксально, але десятки мільйонів гривень держава віддає під одного розпорядника, та чітко не вказує, не розписує навіщо ці гроші виділені. Повірте, і в Мінфіні також не знають. Особисто цікавився.

Від цього численні проблеми і конфлікти. Одна з них - підвезення. Закон чітко передбачає, що воно має здійснюватися місцевими радами, а освіта тільки контролює.

Фінансові органи думають інакше. А на практиці каша, яку, переконаний, досить скоро розгребуть правоохоронні органи. Хіба не можна, наприклад, обласною радою чи її профільною комісією внормувати це питання. Або затвердити Положення про використання шкільних автобусів, проект якого вже розроблений з моєї ініціативи колективно ще рік тому.

Не можна рубати нас під корінь такими «злочинами» як, так зване, нецільове використання коштів. Парадокс. Ми ж самі розписуємо коди, складаємо плани закупок товарів, робіт і послуг. Читаємо, думаємо, радимося, може десь і помиляємося. Але будуємо топкові, капітально ремонтуємо фундаменти і дахи. І гірко плачемо на дибі за, по суті-то, формальні причіпки. Ми ж не вкрали ці гроші.

Я розумію, що вигідно тримати на крючку керівників, але ж ми декларуємо, що йдемо до цивілізованого суспільства, а залишаємося в середньовічній азіатчині.

Наче якась розвага, коли на бігах хом'ячків хазяїн розставляє бар'єри і придумує пастки.

Я не хочу бути цим, хоч і милим, створінням.

Ревізори регулярно, наскільки мені відомо, збираються на навчання. І це правильно.

А хом'ячки ні. Ні начальників відділів, ні, тим більше, бухгалтерів і економістів ніхто вчити не хоче. Чому? Відповідь очевидна. Біга потрібні.

Наступне.
Багата практика породила розмаїття знахідок і проколів у організації харчування. Але ця партизанщина теж залишається мисливським угіддям для контролюючих органів. Бо нікому звести до купи добре і позбутися дурниць. Найболючіше. Мережа.

Проблеми очевидні і прогресують. Та лукавий нормотворець так обійшов це питання, що ніхто також не знає як без революцій, повстань і конфліктів цивілізовано реорганізовувати і закривати.

Яка ж громада погодиться? І хто чітко пояснить, що таке в цьому випадку громада?
Розпорядники коштів, власники будівель і майна повинні приймати рішення і відповідати за раціональне використання коштів, які виділяє держава/ Але ніхто за це не питає. Бо нікого не цікавить, що навчальна база дозволяє виконувати практичну частину програм, як показав моніторинг, десь на 10-15, а то й менше відсотків. Кошти розмазуються по псевдошколах. А ми обдурюємо громади, що вчимо дітей.

За браком часу нічого не говорю про роботу з учителем. Маємо знахідки і досвід, про який схвально відгукується київська наука. З цього приводу доводилося виступати на президії АПН, на всеукраїнських семінарах.

Мав би що порадити і колегам з педагогічних «вишів».
Хотів би сказати, що не чув жодного випадку відібрання ліцензії чи серйозного покарання корчмарів, які масово споюють молодь. Про те, що не чув про жодну серйозну перемогу над наркобаронами.

Про багатостраждальне позашкілля, яке може таки збереже від самодура норма останнього Указу.

Скажете, розпетушився. Але по кожній проблемі я добивався в МОН, в Мінфіні, Держказначействі, ініцював, писав тощо. Але поки що нагадую героя з відомого радянського мультфільму, який безуспішно доказував, що «немцы ружья кирпичем не чистят».

Хочу дожити, коли можна буде не боротися, а працювати. Працювати творчо, натхненно і результативно.

Володимир Миколайович Лелюх, начальник відділу
освіти при Пирятинській райдержадміністрації